Хорватія

Хорватія хорв. Republika Hrvatska
Прапор Герб
Гімн: Lijepa naša Domovina
Розташування Хорватії
Столиця (та найбільше місто)	Загреб 45°48′ пн. ш. 16°00′ сх. д.
Офіційні мови	Хорватська
Форма правління	унітарна конституційна парламентська республіка
- Президент	Колінда Грабар-Кітарович
- Прем'єр-міністр	Андрей Пленкович
Незалежність	від СФРЮ
- Проголошено	25 червня 1991
Площа
- Загалом	56 594 км² (124)
- Внутр. води	1,09 %
Населення
- оцінка 2017	▼ 4 154 200 осіб (129)
- перепис 2011	4 284 889 осіб
- Густота	75 осіб/км² (126)
ВВП (ПКС)	2018 р., оцінка
- Повний	▲ $106 млрд. (86)
- На душу населення	$25 807 (56)
ВВП (ном.)	2018 рік, оцінка
- Повний	▲ $61 млрд. (81)
- На душу населення	$14 788 (47)
Валюта	Хорватська куна (HRK)
Часовий пояс	CET (UTC+1)
- Літній час	CEST (UTC+2)
Коди ISO 3166	HR / HRV / 191
Домен	.hr
Телефонний код	+385
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Хорватія

Респу́бліка Хорва́тія (хорв. Republika Hrvatska) — держава на півдні Центральної Європи і заході Балканського півострова, колишня союзна республіка в складі Югославії, що стала незалежною в 1991 році. Форма правління — демократична республіка. Назва походить від етноніму народу — хорвати. Столиця та найбільше місто — Загреб. Межує на північному заході зі Словенією, на північному сході — з Угорщиною та Сербією, на півдні — з Боснією і Герцеговиною та Чорногорією; на заході омивається Адріатичним морем. Національна валюта — куна. Член ООН, ОБСЄ, Ради Європи та НАТО з 2009 року. 1 липня 2013 року відбулося приєднання Хорватії до Європейського Союзу.

Географія

Країна розташована у північно-західній частині Балканського півострова, на перехресті між Центральною Європою і Середземномор'ям.

• Площа території держави (включно з акваторією) — 89,810 км².
  • Площа суходолу — 56,610 км².
  • Площа внутрішнього моря — 33,200 км².
  • Площа економічної морської зони — 23,870 км².

Загальна площа економічної зони — 113,680 км².

• Довжина берегової лінії — 5835 км.
  • Довжина берегової лінії материка — 1777 км (30,5 %).
  • Довжина берегової лінії островів — 4058 км (69,5 %).
• Ширина територіальних вод — 12 морських миль

Хорватське Адріатичне узбережжя — одне з найбільш порізаних у світі: тут налічується 1185 островів та острівців (заселені лише 66). Найбільший — острів Крк; інші великі острови: Црес, Хвар, Паг, Корчула. Найбільші півострови — Істрія та Пелєшац, найбільша затока — Кварнер.

Хорватія межує з Боснією і Герцеговиною (довжина кордону — 932 км), Угорщиною (329 км), Словенією (501 км), Сербією на півночі (241 км) і Чорногорією (25 км на півдні). Загальна довжина сухопутного кордону становить 2197 км.

Морські кордони були визначені між Італією та Чорногорією і нині становлять 930 км. Між Хорватією та Словенією — у затоці Піран, між Хорватією та Чорногорією — у затоці Котор. Демаркаційна лінія морем визначається островами. Вона проходить по лінії фарватера. Цей простір становить державні кордони Хорватії.

• 
• 
• 
• 
• 

Історія

Файл:Kingdom of Croatia.jpg

Хорватія у 925 р.

З VI—VII ст. Хорватію заселяли слов'янські племена, предки хорватів, які, за деякими відомостями, переселилися сюди з території нинішньої південної Польщі та Західної України (так звані білі хорвати).

У VIII—IX ст. Хорватію підкорили франки.

У IX ст. хорвати утворили окреме князівство, а 925 р. — королівство (перший король — Томіслав I). Вони прийняли християнство і латинське письмо з Риму.

У 1102–1526 pp. Хорватія перебувала в персональній унії з Угорським королівством, зберігаючи державну автономію з окремим парламентом (сабором) під владою угорських королів; приморська Хорватія (Далмація) була переважно під контролем Венеційської республіки.

У XVI—XVII ст. більшою частиною Хорватії володіла Османська Імперія, решта опинилася під владою Габсбургів.

Під час угорської революції (1848–1849) хорвати стали по боці Австрії й оголосили автономію; з 1867 р. Хорватію знов приєднано до Угорщини, яка мадяризувала хорватів.

У XIX ст. почалося національно-культурне відродження Хорватії в рамках загального південнослов'янського руху (т. зв. ілліризму), що пропагував єдність південних слов'ян.

Адольф Гітлер та хорватський диктатор Анте Павелич

29 жовтня 1918 р. Народний Сабор в Загребі проголосив самостійність Хорватії, яка 1 грудня 1918 р. увійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців. Королівство сербів, хорватів і словенців після перевороту 1929 року перейменовано в Королівство Югославія.

Франьо Туджман, перший президент держави

1939 року Хорватія одержала автономію в складі Югославії, а в 1941–1945 рр. існувала Незалежна Держава Хорватія в союзі з Третім Рейхом й Королівством Італія під проводом «поґлавніка» Анте Павеліча і партії «усташів».

У 1943–1945 рр. Хорватія була тереном запеклої боротьби між сербами і хорватами, комуністами й антикомуністами. Провідник партизанів Йосип Броз Тіто за допомогою СРСР і західних союзників здобув перемогу над німецькими військами й «усташами», і Хорватію було включено до комуністичної федеративної Югославії як одну з республік.

25 червня 1991 року було відновлено незалежність Хорватії, яку довелося відстоювати протягом п'ятирічної війни. 1 квітня 2009 р. Хорватію було прийнято в члени НАТО. Зараз правлячою партією Хорватії є правоцентристська Хорватська демократична співдружність.

У 2005 році Хорватія подала заявку на вступ до ЄС, яку після тривалого залагодження необхідних питань і моніторингів задовольнили в червні 2011 року, відтак 1 липня 2013 року країна стала 28-м членом ЄС.

Політична система

Колінда Грабар-Китарович

Хорватія — унітарна держава, парламентська республіка. Законодавчим органом з 2001 року є Сабор (парламент). У період з 1991 по 2001 рік парламент був двопалатним.

Андрей Пленкович

Глава держави — Президент, який обирається прямим голосуванням на п'ять років. Він є головнокомандувачем збройних сил країни і за згодою парламенту призначає прем'єр-міністра. Президент також займається питаннями зовнішньої політики. Останні президентські вибори відбулися 11 січня 2015 року, перемогу на них здобула Колінда Грабар-Кітарович. Вона вступила на посаду 15 лютого 2015 року.

Будинок Парламенту, Загреб

Глава уряду — прем'єр-міністр, з 19 жовтня 2016 року цю посаду обіймає Андрей Пленкович. У складі уряду чотири віце-прем'єри і 16 міністрів, що відповідають за конкретні сфери діяльності. Уряд ініціює прийняття законів, розробляє проект бюджету, контролює виконання законів, визначає основні напрями зовнішньої і внутрішньої політики.

Конституцію прийнято 20 грудня 1990 року, незалежність від Югославії проголошена 25 червня 1991 року. Прийнято поправки до конституції: 1) про права меншин, 2) зміна напівпрезидентської моделі управління на парламентську модель управління, 3) про реформу парламенту. Парламент — однопалатний (велика частина обирається за партійними списками, частина від меншин).

Судова система

Орган конституційного нагляду — Конституційний суд (Ustavni sud), орган, що здійснює підбір кандидатур на посади суддів — Державна судова рада (Državno sudbeno vijeće), органи прокурорського нагляду — Державна прокуратура (Državno odvjetništvo), Жупанська прокуратура (Županijska državna odvjetništva), громадські прокурори (Općinska državna odvjetništva).

Вища судова інстанція — Верховний суд (Vrhovni sud), суди апеляційної інстанції — Жупанські суди (Županijski sudovi), суди першої інстанції — общинні суди (Općinski sudovi). Вища судова інстанція адміністративної юстиції — Вищий адміністративний суд (Visoki upravni sud), суди апеляційної інстанції адміністративної юстиції — адміністративні суди (Upravni sudovi). Вища судова інстанція торгової юстиції — Вищий торговий суд (Visoki trgovački sud), суди апеляційної інстанції торгової юстиції — торгові суди (Trgovački sudovi).

Збройні сили

Сухопутні війська Хорватії

Основна стаття: Збройні сили Хорватії

Офіційною датою створення Збройних сил Хорватії є 3 листопада 1991 року. Перші армійські формування були створені на основі створених навесні 1991 року формувань Національної гвардії Хорватії. Загальна чисельність збройних сил становила 18,6 тис. ос. (Ще 3 тис. служать в поліції), кількість резервістів — 21 тис.

Адміністративний устрій

Хорватія складається з 21 жупанії (округа): Беловар-Білогора, місто Загреб, Дубровник-Неретва, Істрія, Карловац, Копривниця-Крижевці, Крапина-Загор'є, Ліка-Сень, Меджимур'є, Осієк-Бараня, Пожеґа-Славонія, Примор'є-Горський Котар, Шибеник-Кнін, Сісак-Мославіна, Славонський Брод-Посавіна, Спліт-Далмація, Вараждин, Вировитиця-Подравіна, Вуковар-Срем, Задар, Загреб.

Жупанія	Площа км²	Населення тис. осіб	Адмін. центр
Загребська жупанія	3.078	309.696	Загреб
Крапинсько-Загорська жупанія	1.230	142.432	Крапина
Сісацько-Мославінська жупанія	4.448	185.387	Сісак
Карловацька жупанія	3.622	141.787	Карловац
Вараждинська жупанія	1.260	184.769	Вараждин
Копривницько-Крижевецька жупанія	1.734	124.467	Копривниця
Беловарсько-Білогорська жупанія	2.638	133.084	Беловар
Приморсько-Ґоранська жупанія	3.590	305.505	Рієка
Ліцько-Сенська жупанія	5.350	53.677	Ґоспич
Вировитицько-Подравська жупанія	2.021	93.389	Вировитиця
Пожезько-Славонська жупанія	1.821	85.831	Пожеґа
Бродсько-Посавська жупанія	2.027	176.765	Славонський Брод
Задарська жупанія	3.643	162.045	Задар
Осієцько-Баранська жупанія	4.149	330.506	Осієк
Шибеницько-Кнінська жупанія	2.994	112.891	Шибеник
Вуковарсько-Сремська жупанія	2.448	204.768	Вуковар
Сплітсько-Далматинська жупанія	4.524	463.676	Спліт
Істрійська жупанія	2.813	206.344	Пазин
Дубровницько-Неретванська жупанія	1.782	122.870	Дубровник
Меджимурська жупанія	730	118.426	Чаковец
Місто Загреб	640	779.145	Загреб
РАЗОМ:	56.542	4.437.460

У свою чергу жупанії поділяються на общини та міста (у Хорватії 6695 населених пунктів, 204 з яких — міста, а решта — села). Великі селища складаються з кількох общин, але в більшості випадків селище відповідає місцевій общині.

Крім того, існує два спеціальні самоврядні округи (котари), які перебувають під контролем сербської меншини, — Ґліна та Кнін.

Зовнішня політика

• Член НАТО з 2008 року;
• Член Європейського Союзу з 2013 року.

Державна символіка

Герб у 1525—1868 рр.

Герб Республіки Хорватія — історичний хорватський герб, основою якого є 25 червоних і білих (срібних) полів, розташованих у шаховому порядку.

Прапор Республіки Хорватія складається з трьох рівних поперечних смуг червоного, білого і синього кольорів з історичним хорватським гербом у центрі. Верхня частина герба (корона) накладається на червону частину прапора, а частина основи накладається на синю область прапора.

Символізує прагнення хорватських патріотів до об'єднання Батьківщини.

Державний гімн Республіки Хорватія — «Lijepa Naša Domovino» («Наша гарна Батьківщино»). Автор віршів — Антун Міханович. Спочатку вірш був опублікований у журналі «Даніца» («Ранкова зірка») у 1835 під назвою «Hrvatska Domovina» («Хорватська Батьківщина»). У 1846 р. Йосип Рунянин під час служби в Глині склав мелодію на вірші Міхановича. А в 1861 р. Ватрослав Ліхтенеггер скомпонував і записав музику Рунянина.

Національне свято — 25 червня — День незалежності.

Населення

Столиця і найбільше місто країни — Загреб (Zagreb) — 683 тис. жителів (2001). Інші великі міста: Спліт — 189 тис. мешканців, Рієка — 168 тис., Осієк — 105 тис. осіб.

Динаміка чисельності населення та національного складу Хорватії за даними переписів населення 1948—2011 рр.:

	перепис 1948		перепис 1953		перепис 1961		перепис 1971		перепис 1981		перепис 1991		перепис 2001		перепис 2011
Хорвати	2 975 399	79.2 %	3 117 513	79.6 %	3 339 841	80.3 %	3 513 647	79.4 %	3 454 661	75.1 %	3 736 356	78.1 %	3 977 171	89.6 %	3 874 321	90,42 %
Серби	543 795	14.5 %	588 411	15.0 %	624 985	15.0 %	626 789	14.2 %	531 502	11.6 %	581 663	12.2 %	201 631	4.5 %	186 633	4.4 %
Югослави					15 559	0.4 %	84 118	1.9 %	379 057	8.2 %	106 041	2.2 %	176	0.0 %	331	0.0 %
Мусульмани	1 077	0.0 %	16 185	0.4 %	3 113	0.1 %	18 457	0.4 %	23 740	0.5 %	43 459	0.9 %	19 677	0.4 %	7 558	0.17 %
Босняки													20 755	0.5 %	31 479	0.73 %
Італійці	76 093	2.0 %	33 316	0.9 %	21 103	0.5 %	17 433	0.4 %	11 661	0.3 %	21 303	0.4	19 636	0.4 %	17 807	0.42 %
Угорці	51 399	1.4 %	47 711	1.2 %	42 347	1.0 %	35 488	0.8 %	25 439	0.6 %	22 355	0.5 %	16 595	0.4 %	14 048	0.33 %
Албанці	635	0.0 %	1 001	0.0 %	2 126	0.1 %	4 175	0.1 %	6 006	0.1 %	12 032	0.3 %	15 082	0.3 %	17 513	0.41 %
Словенці	38 734	1.0 %	43 010	1.1 %	39 101	0.9 %	32 497	0.7 %	25 136	0.5 %	22 376	0.5 %	13 173	0.3 %	10 517	0.25 %
Чехи	28 991	0.8 %	25 954	0.7 %	23 391	0.6 %	19 001	0.4 %	15 061	0.3 %	13 086	0.3 %	10 510	0.2 %	9 641	0.22 %
Цигани	405	0.0 %	1 261	0.0 %	313	0.0 %	1 257	0.0 %	3 858	0.1 %	6 695	0.1 %	9 463	0.2 %	16 975	0.40 %
Чорногорці	2 871	0.1 %	5 128	0.1 %	7 465	0.2 %	9 706	0.2 %	9 818	0.2 %	9 724	0.2 %	4 926	0.1 %	4 517	0.11 %
Македонці	1 387	0.0 %	2 385	0.1 %	4 381	0.1 %	5 625	0.1 %	5 362	0.1 %	6, 280	0.1 %	4 270	0.1 %	4 138	0.10 %
Інші/не вказали	36 021	1.0 %	36 942	0.9 %	35 971	0.9 %	58 028	1.3 %	110 168	2.4 %	246 354	5.1 %	124 395	2.8 %	84 991	1.98 %
Всього	3 756 807		3 918 817		4 159 696		4 426 221		4 601 469		4 784 265		4 437 460		4 284 889

Мови

Найпоширеніші рідні мови населення Хорватії за даними переписів:

Рідна мова	1991		2001		2011
Хорватська	3 922 725	81,99 %	4 265 081	96,12 %	4 096 305	95,6 %
Сербська	207 300	4,33 %	44 629	1,01 %	52 879	1,23 %
Італійська	26 580	0,56 %	20 521	0,46 %	18 573	0,43 %
Албанська	12 735	0,27 %	14 621	0,33 %	17 069	0,40 %
Боснійська	6 933	0,14 %	9 197	0,21 %	16 856	0,39 %
Циганська	7 657	0,16 %	7 860	0,18 %	14 369	0,34 %
Угорська	19 684	0,41 %	12 650	0,29 %	10 231	0,24 %
Словенська	19 341	0,40 %	11 872	0,27 %	9 220	0,22 %
Сербсько-хорватська	288 578	6,03 %	4 961	0,11 %	7 822	0,18 %

Релігії

Релігійний склад населення Хорватії у 2011 р.

• римо-католики ‒ 86,28 %
• православні ‒ 4,44 %
• мусульмани ‒ 1,47 %
• протестанти ‒ 0,34 %
• атеїсти та агностики ‒ 4,57 %
• інше / не вказано ‒ 3,24 %

Міста

Шибеник

Загреб

Рієка

Список міст Хорватії за населенням

Місто	Жупанія	Населеннямуніципалітету (2001)	Місце	Населенняміста (2001)	Місце
Загреб	Місто Заґреб	779 145	1	779 145	1
Спліт	Сплітсько-Далматинська	188 694	2	175 140	2
Рієка	Приморсько-Ґоранська	144 043	3	143 800	3
Осієк	Осієцько-Баранська	114 616	4	90 411	4
Задар	Задарська	72 718	5	69 556	5
Славонський Брод	Бродсько-Посавська	64 612	6	58 642	6
Велика Гориця	Загребська	63 517	7	33 339	12
Карловац	Карловацька	59 395	8	49 082	8
Пула	Істрійська	58 594	9	58 594	7
Сісак	Сісацько-Мославінська	52 236	10	36 785	11

Українці в Хорватії

Українці з Закарпаття і Бачки почали селитися в західній частині Срієму вже наприкінці XVIII ст.; у XIX ст. українці з Галичини жили в Загребі й інших містах Хорватії, а по 1945 р. деякі переселилися з Боснії.

Українські поселення та греко-католицькі парафії у 1970-х роках були в таких містах і селах Хорватії: Петровці, Міклушевці, Вуковар, Осієк, Славонський Брод, Каніжа, Сібінь, Липовляни, Раєво Село та інші. Вони належать до боснійсько-славонського вікаріату Крижевацької єпархії.

У Хорватії є близько 8 тис. греко-католиків хорватів.

Між двома світовими війнами в Загребі студіювала молодь з Галичини (іноді до 50 студентів), діяло товариство «Просвіта», студентські організації «Пробоєм» і «Дніпро», виходив часопис «Думка».

За усташівської Хорватії, на підставі домовленості між ОУН (мельниківської) з урядом А. Павеліча, створено на правах консульства українське представництво (голова — В. Войтанівський). З українських поселенців й емігрантів було організовано при хорватській армії («домобрані») у Вараждині «Український легіон», який мав бути висланий на радянський фронт. На доручення німців їх вислали проти партизанів Тіто в Боснії і проти сербських четників, внаслідок чого легіонери (а одночасно і українська група в Хорватії) зазнали переслідувань від комуністичної влади — українські організації було ліквідовано, багатьох їх діячів ув'язнено чи розстріляно, деякі втекли на Захід.

Щойно з кінця 1950-х pp. українці Хорватії отримали можливість організуватися — 1968 року постав Союз русинів і українців Хорватії, з 1970 р. починає виходити журнал «Нова думка» у Вуковарі, у селах і містах відновили діяльність українські гуртки і товариства.

Українсько-хорватські зв'язки

Українсько-хорватські відносини
Хорватія	Україна
Південно-Східна Європа ЄС post-Yugoslavia statesd Шенгенська зона Єврозона Південна Європа

Зв'язки між Україною та Хорватією були пов'язані із опосередкованим сусідством, перебуванням територій обох країн у складі Османської та Австро-Угорської імперій, участю у панслов'янському русі та співпрацею національно-визвольних рухів.

Поет Іван Гундулич на поч. XVII ст. оспівував у поемі «Осман» героїзм козаків під проводом П.Сагайдачного у битві під Хотином.

Відомий хорватський русофіл і панславіст Юрій Кржаніч (1613–1683) залишив опис своєї подорожі від Львова до Москви через Ніжин і висловився за потребу об'єднати Україну з Московською державою.

У Хорватії короткочасно діяв серед православних уніятський місіонер М.Терлецький (пізніше холмський єпископ).

За доби романтизму і національного відродження хорвати захоплювалися козацькими сюжетами в літературі (переклади з М.Гоголя і польських письменників «української школи»), а також знайомилися з українськими творами; перекладали Т.Шевченка (А.Шеноа, А.Харамбашіч (Pjesničke pripovijesti , 1889)), Марка Вовчка (Харамбашіч, В.Лабош), Ю.Федьковича (С.Сушнік, Н.Андріч та ін.).

З українською літературою і фолкльором знайомили хорватів В.Ковачевич, Ч.Брагалі, Франьо Рачки. Про М.Лисенка прихильно писав 1875 року відомий хорватський музика Франьо Кухач, а Винко Жганец у XX ст. аранжував бачвансько-руські народні пісні (Pjesme jugoslavenskih Rusina, 1946). Письменник М.Крлежа написав драму «Galicija» (про австро-угорську війну 1914–1918 рр.); історик І.Есіг переклав «Слово о полку Ігоревім».

НТШ мало серед своїх дійсних членів хорватських учених: філологів В. Ягіча, Т.Маретіча, М.Решетаря, історика культури Ю.Шурміна, математика В.Варічака, палеонтолога Д.Горяновича-Крамбергера та ін.

Були деякі зв'язки між українцями і хорватами, переважно студентами, у Відні й Будапешті. Для обслуговування українських поселенців і хорватських греко-католиків із Закарпаття приїжджали греко-католицькі священики, які пізніше стали там єпископами (Г.Палькович, Ю.Дрогобецький) (у XX ст. — також із Галичини).

У 1848 році українські та хорватські національні діячі зустрілися на Слов'янському конгресі в Празі, у 1916 націоналісти обох країн взяли участь у конференції Союзу народів в Лозанні.

1919 року уряд ЗУНР створив місію в Загребі.

Після 1920 р. жив у Хорватії невеликий гурт політичних емігрантів, які намагалися популяризувати українську проблему і культуру серед хорватів. Під час Другої Світової війни в складі збройних сил Хорватії діяв Український легіон. Надалі українські та хорватські емігранти співпрацювали в рамках Антибільшовицького блоку народів.

З огляду на охолодження взаємин між СРСР і Югославією після 1948 р. культурні зв'язки між УРСР і Хорватією були незначні. З 1966 р. є лекторат української мови на катедрі славістики в Загребському університеті, який обслуговують викладачі з України. У співпраці А.Менац і А.Коваль укладено українсько-сербохорватський і сербохорватсько-український словник. УРСР брала участь у Загребських ярмарках і промисловій виставці. Підтримується обмін делегаціями між Київським і Загребським університетами. 1979 року відбулися Дні української культури в Хорватії, а 1980 року — Дні хорватської культури в УРСР.

Є переклади на українську мову творів М.Крлежи, В.Дежеліча та ін. У Хорватії перекладено І.Франка, В.Стефаника, У.Самчука, О.Гончара й ін.

Рішенням уряду Хорватії тимчасово призупинено дію візового режиму для громадян України з 1 травня по 31 жовтня 2009 р, а згодом з 1 квітня по 31 жовтня 2010 р. та з 1 квітня по 31 жовтня 2011 р.

Економіка

Основна стаття: Економіка Хорватії

Провідними галузями є: суднобудування, машинобудування, хімічна, харчова, текстильна, деревообробна, електротехнічна і електронна, фармацевтична промисловість. Важливою галуззю економіки є туризм.

Переваги: ​​стабільне зростання економіки. Під егідою МВФ запущена програма зниження державних витрат. Зростання туризму.

Слабкі сторони: приватизація і опір профспілок. Збиток від війни близько 50 мільярдів доларів. Високе безробіття (17,7 % на січень 2010).

Транспорт

Найпоширенішим видом громадського транспорту в Хорватії є автобус. Квитки на проїзд продаються, як правило, в салоні автобуса або трамвая або в газетних кіосках. Міжнародне автобусне сполучення в Хорватії досить розвинене. Автобусні маршрути пролягають в Хорватію з безлічі країн Європи. Практично всі частини країни охоплені мережею автобусних пасажирських перевезень. Майже в кожному містечку є автобусна станція (Autobusni Kolodvor), де можна купити квитки і ознайомитися з розкладом.

Між містами Хорватії, розташованими на узбережжі Адріатики, курсують різні пороми, теплоходи, кораблі на підводних крилах. На водному транспорті можна дістатися і до більшості населених островів. Існують також міжнародні рейси. З 28 травня по 30 вересня діє літній розклад з більш частими відправленнями.

Міжнародний аеропорт Загреб

У Хорватії є 6 міжнародних аеропортів і три цивільних аеропорти для місцевих і чартерних рейсів.

Міжнародні аеропорти:

• аеропорт Загреба
• аеропорт Спліта
• аеропорт Дубровника
• аеропорт Пула
• аеропорт Задара
• аеропорт Рієки

Туризм

Дубровник

Адріатичне узбережжя Хорватії і численні острови — популярний напрям міжнародного туризму. Туризм на Адріатиці почав розвиватися ще в XIX столітті; в ХХ столітті хорватське узбережжя було одним з найрозвиненіших туристичних напрямків у соціалістичному світі. У 1990-ті роки туризм в Хорватії пережив серйозний спад, причиною якого були військові дії в колишній Югославії і застаріла інфраструктура, що не відповідала західним стандартам якості. З початку 2000-х років інфраструктура розвивалася бурхливими темпами. Багато відпочиваючих вважають, що до Хорватії найкраще їхати влітку або ранньої осені.

Хорватський пляж

Крім вищевказаного, величезне значення для туристичної галузі в Хорватії все більше і більше набуває яхтинг. Державна політика також спрямована на збільшення інвестицій в цей вид активного туризму, залучення в цю галузь все нових і нових членів. Так, в країні організована і культивується інфраструктура яхтового чартеру, побудовані сотні причалів. На державному рівні практикується кваліфіковане навчання яхтсменів з прийомом державного іспиту, і видачею їм міжнародних кваліфікаційних документів.

З часу закінчення війни в Хорватії в 90-х роках XX століття аж до 2008 року включно число туристів, що прибувають в країну, постійно зростало, потім трохи знизилося на тлі світової економічної кризи, проте з 2011 року зростання відновилося. У 2012 році країну відвідали рекордні 11 мільйонів 835 тисяч туристів. У 2013 році число туристів склало 10 мільйонів 948 тисяч, в 2014 — 11 мільйонів 624 тисячі. Більшість туристів із Німеччини, Словенії, Італії та Австрії.

Найпопулярніші курорти та місця: Спліт, Дубровник, Загреб, Пула, Пореч, Макарська.

Культура

Література

Івана Брлич-Мажуранич

Писемність слов'янською мовою, що використовувала як алфавіт глаголицю, з'явилася у Хорватії не пізніше IX століття, але вкоренилася лише у Далматії, Істрії і деяких районах Боснії. Юридичні документи, повчальні п'єси, твори окультного характеру, календарі й альманахи друкувалися глаголицею аж до XVII століття. З усіх провінційних літератур, що виникли у хорватських землях, найбільше значення мала література Дубровницької республіки. Становлення її відбувалося під визначальним впливом італійського Відродження, і перші поети, які творили у Дубровнику, Шишко Менчетич (1457—1527) і Джоре Држич (1461—1501), наслідували Петрарку. Проте найзначнішим письменником доби став Марин Држич (1510—1567), комедії якого вражають багатством художніх засобів і різноманітністю типажів. У XVII столітті популярність і вплив літератури Дубровника поширилися за межі Далматії, що призвело до літературного відродження у всій Хорватії. Контрреформація у Хорватії ознаменувалася творчістю дубровницького поета Івана Гундулича (1588—1638).

Найвизначнішими романістами після Другої світової війни вважаються Петар Шегедін (1909—1998), Ранко Маринкович (1913—2001) та Слободан Новак (нар. 1924). Найвідомішим у світі хорватським письменником після Другої світової війни став Іво Андрич (1892—1975), удостоєний у 1961 році Нобелівської премії з літератури; головний його твір — епопея із трьох романів про батьківщину письменника, Боснію.

Хорватський футболіст Іван Ракитич

Спорт

Хорватія з часу набуття незалежності брала участь у всіх Олімпійських іграх і завоювала на них 27 медалей, 10 — на зимових Олімпійських іграх. Найпопулярніші види спорту в країні — футбол, баскетбол, гандбол, водне поло і теніс. Незважаючи на те що Хорватію прийнято вважати південною країною з теплим кліматом, в ній популяризуються і зимові види спорту, такі як гірські лижі, хокей з шайбою і біатлон. Одними з найвідоміших і успішних гірськолижників останніх років стали брат і сестра Івіца Костеліч та Яниця Костелич. Хокейна команда «Медвещак» із Загреба користується величезною популярністю в столиці країни, до недавнього часу виступала в Австрійській хокейній лізі, починаючи з сезону 2013/2014 виступає в КХЛ.

11-го липня 2018 року в півфінальному матчі Чемпіонату Світу з футболу 2018 Хорватія здолала збірну Англії з рахунком 2: 1 і вперше в своїй історії вийшла в фінал Кубка Світу. Переможний гол забив Маріо Манджукич на 109 хвилині додаткового часу.

Свята

Дата	Українська назва
1 січня	Новий Рік
6 січня	Богоявлення або Водохреще
Великдень і наступний день	Великдень і Великодній понеділок
1 травня	Міжнародне свято праці
60 днів після Великодня	Свято тіла і крові Христових
22 червня	День антифашистської боротьби
25 червня	День державності
5 серпня	День перемоги і подяки вітчизні, День хорватських захисників
15 серпня	Успіння Пресвятої Богородиці
8 жовтня	День Незалежності
1 листопада	День усіх святих
25 грудня	Різдво
26 грудня	День Св. Степана

Див. також

• Список міст Хорватії
• Список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Хорватії
• Список національних і природних парків Хорватії
• Список ссавців Хорватії

Література

• Гудзеляк І. І., Уманців Б. Б. Хорватія : суспільно-географічна характеристика. Навчальний посібник. — Л. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2002. — 136 с.
• Adkins, Roy; Adkins, Lesley (2008). The War for All the Oceans. Penguin Books. ISBN 978-0-14-311392-8. Процитовано 18 October 2011.
• Agičić, Damir; Feletar, Dragutin; Filipčić, Anita; Jelić, Tomislav; Stiperski, Zoran (2000). Povijest i zemljopis Hrvatske: priručnik za hrvatske manjinske škole [History and Geography of Croatia: Minority School Manual] (Croatian) . ISBN 978-953-6235-40-7. Процитовано 18 October 2011.
• Banac, Ivo (1984). The national question in Yugoslavia: origins, history, politics. Cornell University Press. ISBN 978-0-8014-9493-2. Процитовано 18 October 2011.
• Biondich, Mark (2000). Stjepan Radić, the Croat Peasant Party, and the politics of mass mobilization, 1904–1928. University of Toronto Press. ISBN 978-0-8020-8294-7. Процитовано 18 October 2011.
• Cresswell, Peterjon (10 July 2006). Time Out Croatia (вид. First). London, Berkeley & Toronto: Time Out Group Ltd & Ebury Publishing, Random House. ISBN 978-1-904978-70-1. Процитовано 10 March 2010.
• Fisher, Sharon (2006). Political change in post-Communist Slovakia and Croatia: from nationalist to Europeanist. Palgrave Macmillan. ISBN 978-1-4039-7286-6. Процитовано 18 October 2011.
• Forbrig, Joerg; Demeš, Pavol (2007). Reclaiming democracy: civil society and electoral change in central and eastern Europe. The German Marshall Fund of the United States. ISBN 978-80-969639-0-4. Процитовано 18 October 2011.
• Frucht, Richard C. (2005). Eastern Europe: An Introduction to the People, Lands, and Culture. ABC-CLIO. ISBN 978-1-57607-800-6. Процитовано 18 October 2011.
• Kasapović, Mirjana, ред. (2001). Hrvatska Politika 1990–2000 [Croatian Politics 1990–2000] (Croatian) . University of Zagreb, Faculty of Political Science. ISBN 978-953-6457-08-3. Процитовано 18 October 2011.
• Klemenčič, Matjaž; Žagar, Mitja (2004). The former Yugoslavia's diverse peoples: a reference sourcebook. ABC-CLIO. ISBN 978-1-57607-294-3. Процитовано 17 October 2011.
• Lane, Frederic Chapin (1973). Venice, a Maritime Republic. JHU Press. ISBN 978-0-8018-1460-0. Процитовано 18 October 2011.
• Midlarsky, Manus I. (20 October 2005). The Killing Trap: Genocide in the Twentieth Century (вид. First). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-1-139-44539-9. Процитовано 25 March 2013.
• Magaš, Branka (2007). Croatia Through History: The Making of a European State. Saqi Books. ISBN 978-0-86356-775-9. Процитовано 18 October 2011.
• Mužić, Ivan (2007). Hrvatska povijest devetoga stoljeća [Croatian Ninth Century History] (PDF) (Croatian) . Naklada Bošković. ISBN 978-953-263-034-3. Процитовано 14 October 2011.
• Tomasevich, Jozo (2001). War and Revolution in Yugoslavia, 1941–1945: Occupation and Collaboration. Stanford Univ: Stanford University Press. ISBN 978-0-8047-3615-2.
• Statistički pokazatelji o provedenim izborima za zastupnike u Sabor Socijalističke Republike Hrvatske — Prilog [Statistical Indicators on Performed Elections of Representatives in the Parliament of the Socialist Republic of Croatia — Annex] (PDF) (Croatian) . Zagreb, Croatia: Croatian State Electoral Committee. 1990. Архів оригіналу (PDF) за 14 May 2015. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
• Ostroški, Ljiljana, ред. (грудень 2013). Statistički ljetopis Republike Hrvatske 2013 [2013 Statistical Yearbook of the Republic of Croatia] (PDF). Statistical Yearbook of the Republic of Croatia (хор.) (англ.). Т. 45. Zagreb: Croatian Bureau of Statistics. ISSN 1334-0638. Процитовано 17 лютого 2014.
• Ostroški, Ljiljana, ред. (грудень 2015). Statistički ljetopis Republike Hrvatske 2015 [Statistical Yearbook of the Republic of Croatia 2015] (PDF). Statistical Yearbook of the Republic of Croatia (хор.) (англ.). Т. 47. Zagreb: Croatian Bureau of Statistics. ISSN 1333-3305. Процитовано 27 грудня 2015.

Джерела

• Krmpotic, Martin Davorin. Croatia // The Catholic Encyclopedia. Vol. 4. New York: Robert Appleton Company, 1908.
• Мартинов А. Ю. Хорватія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 412. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Badalić J. T.G.Ševčenko u hrvatskoj književnosti. — Umjetnost riječi, VIII. — Загреб, 1964
• Flaker A. Ukrajinska književnost u Hrvatskoj. — Croatica, І. — Загреб, 1970
• Крамар Є. З історії українсько-югославських взаємин XVI—XVII ст. — Нова думка, чч. 27, 28, 29. — Вуковар, 1981
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

Посилання

• Хорватія // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.

• Хорватський уряд
• Croatia на сайті The World Factbook (англ.)
• Croatia.hr Хорватський туризм
• This is Croatia
• Хорватія, каталог посилань Open Directory Project
• Croatia — Lonely Planet
• TripAdvisor
• Вікісховище : Атлас Croatia.
• Географічні дані про Хорватія // OpenStreetMap
• Croatia — Land and People