Яффська угода (1192)
| Яффська угода (1192) | |
|---|---|
.jpg) | |
| Тип | мирна угода |
| Підписано | 1 або 2 вересня 1192 року |
Яффська угода 1192 року — договір між королем Англії Річардом Левове Серце і мусульманським правителем Салах ад-Діном, укладений 1[1] або 2 вересня 1192 року (20 числа Ша'бан 588 року гіджри) незабаром після битви при Яффі в липні-серпні 1192 року. Договір гарантував вільний доступ неозброєним християнським паломникам та торгівцям до Єрусалиму і гарантував трирічне перемир'я між двома арміями. Договір був укладений за сприяння Баліана д'Ібелін, очільника оборони Єрусалима 1187 року і завершив Третій хрестовий похід.
Іноді він також відомий як Рамльська угода[1][2][3] або Договір 1192 року[4].
Під час Третьго хрестового походу армії хрестоносців на чолі королем Англії Річардом I Левове Серце, королем Франції Філіпом II Августом і герцогом Австрії Леопольдом вдалось після дворічної облоги в липні 1191 році захопити Акру, після чого Філіп і Леопольд з більшістю своїх лицарів відбули додому. Річард Левове Серце залишився в Палестині єдиним керівником хрестового походу.
Після облоги Акри король Річард і Салах ад-Дін провели серію перемовин про умови завершення Третього хрестового походу. Ці листи зазвичай містили аргументи про релігійні аспекти і про те, хто, християни чи мусульмани, мали більше прав на Єрусалим. Жодна з цих спроб фактично не призвела до укладення мирних домовленостей.
У вересні 1191 року Річард переміг військо Салах ад-Діна в битві при Арзуфі, після чого зміг захопити Яффу. В листопаді 1191 року і в червні 1192 року Річард на чолі армії хрестоносців здійснив дві спроби походу на Єрусалим і обидва рази мусив відступити дійшовши майже до меж видимості міста, перший раз через несприятливі погодні умови, а другий розбіжності серед лідерів хрестоносців[5].
._Part_of_a_water_clock_(detail).jpg)
Влітку 1192 року, перебуваючи в Акрі, Річард готувався повернутися додому через несприятливі для нього політичні події, які відбувались Англії[6], коли почув новину про те, що Салах ад-Дін та його армія знову взяла в облогу Яффу. Річард і на чолі невеликого загону чисельністю трохи більше 2000 чоловік попливли до Яффи на кораблях і у раптовому нападі зі своїх кораблів розбили армію Салах ад-Діна, яка не очікувала атаки з моря. Битва при Яффі закінчилася повною невдачею для Саладіна, який був змушений відступити. Ця битва значно зміцнила позиції прибережних держав хрестоносців[7].
2 вересня 1192 року, після поразки під Яффо, Салах ад-Дін був змушений укласти угоду з Річардом, умови якої сторони намагались узгодити протягом останніх двох років. Ні Салах ад-Дін, ні король Річард не були прихильниками укладання мирної угоди, але вони не мали іншого вибору. Ісламський правитель був ослаблений поразками та витратами війни, і обом з них довелося мати справу із загрозами їх владі вдома, що вимагало від них негайного повернення з Палестини у власні королівства[8].
Договір головним чином торкався двох основних питань — статусу Єрусалима та права християн на паломництво, а також ступінь суверенітету держави хрестоносців у Святій Землі. По-перше, договір гарантував безпечний проїзд християн і мусульман через Палестину, заявивши, що Єрусалим залишатиметься під контролем ісламу, але він буде відкритий для християнських паломництв. По-друге в ньому було узгоджено, що християни утримуватимуть узбережжя від Тіру до Яффо, що практично зводило латинське Єрусалимське королівство, яке втратило майже всю свою територію в 1187 році, до прибережної смуги, яка простягається між цими двома містами. Аскалон був спірним питанням, оскільки загрожував зв'язку між володіннями Салах ад-Діна в Єгипті та Сирії і зрештою було погоджено, що укріплення Аскалона мали бути зруйновані, а саме місто повернуто Салах ад-Діну.
Річард покинув Святу Землю, відпливши з Акри 9 жовтня 1192 року.
Жодна сторона не була цілком задоволена результатами війни. Хоча перемоги Річарда позбавили мусульман важливих прибережних територій і відновили життєздатну Франкську державу в Палестині, багато християн на Латинському Заході були розчаровані тим, що він вирішив не відвойовувати Єрусалим[9]. Так само багато хто в ісламському світі були стурбовані тим, що Салах ад-Діну не вдалося остаточно вигнати християн із Сирії та Палестини. Проте мусульмансько-християнська торгівля в портових містах уздовж узбережжя Середземного моря та на всьому Близькому Сході процвітала[10].
У 1229 році між племінником Салах ад-Діна Аль-Камілєм та імператором Фрідріхом II було підписано іншу Яффську угоду, яка поклала кінець Шостому хрестовому походу. Згідно цієї угоди Єрусалим та низка інших територій в Палестині без бою передавались під контроль хрестоносців[11][12].
- ↑ а б El-Sayed, Ali Ahmed Mohamed (2017). Islamic Awqaf related to Peace-Building Among Nations: Tamim Al-Dari Hospice as a Model. Cairo: Dar al-Kitab al-Gamey. с. 45–74 [60]. Процитовано 22 червня 2020.
- ↑ Stark, Rodney (2009). God's Battalions: The Case for the Crusades (PDF) (вид. digital). Harper Collins e-books. с. 115. ISBN 978-0-06-194298-3. Процитовано 22 червня 2020.
- ↑ Lane-Poole, Stanley (1901). A History of Egypt in the Middle Ages. Т. VI, The Middle Ages. London: Methuen & Co. с. 213. Процитовано 22 червня 2020.
- ↑ Amitai, Reuven (July 2017). The Development of a Muslim City in Palestine: Gaza under the Mamluks (PDF). ASK Working Paper 28. Bonn: University of Bonn, Annemarie Schimmel Kolleg: History and Society during the Mamluk Era (1250–1517): 5. ISSN 2193-925X. Архів оригіналу (PDF) за 15 серпня 2021. Процитовано 22 червня 2020.
- ↑ Gillingham, pp. 198—200.
- ↑ Gillingham, pp. 209—212
- ↑ Runciman 1954, pp. 71–72
- ↑ Lane-Poole, Stanley (2007). Saladin and the Fall of the Kingdom of Jerusalem (англ.). The Other Press. ISBN 978-9839541557.
- ↑ Procter, George (1854). History of the crusades: their rise, progress, and results. R. Griffin and Co. pp. 112–16.
- ↑ Crompton, Samuel Willard (2003). The Third Crusade: Richard the Lionhearted vs. Saladin. Great battles through the ages. Infobase Publishing. p. 64. ISBN 0-7910-7437-4.
- ↑ Adrian J. Boas (2001). Jerusalem in the Time of the Crusades: Society, Landscape and Art in the Holy City Under Frankish Rule. London: Routledge. с. 1. ISBN 978-0415230001. Процитовано 10 травня 2015.
- ↑ Humphreys, R. Stephen (1977). From Saladin to the Mongols: The Ayyubids of Damascus 1193–1260. State University of New York (SUNY) Press. с. 197—198. ISBN 0873952634. Процитовано 10 травня 2015.
- Adrian J. Boas (2001). Jerusalem in the Time of the Crusades: Society, Landscape and Art in the Holy City Under Frankish Rule. London: Routledge. p. 1. ISBN 978-0415230001.
- El-Sayed, Ali Ahmed Mohamed (2017). Islamic Awqaf related to Peace-Building Among Nations: Tamim Al-Dari Hospice as a Model. Relations between East and West: Various Studies: Medieval and Contemporary Ages. Cairo: Dar al-Kitab al-Gamey.
- Gillingham, John (1978). Richard the Lionheart. London: Weidenfeld & Nicolson. ISBN 0-297-77453-0.
- Lane-Poole, Stanley (1901). A History of Egypt in the Middle Ages. A History of Egypt. Vol. VI, The Middle Ages. London: Methuen & Co.
- Lane-Poole, Stanley (2007) [Original in 1898]. Saladin and the Fall of the Kingdom of Jerusalem. The Other Press. ISBN 978-9839541557.
- Oman, Charles William Chadwick. (1924) A History of the Art of War in the Middle Ages Vol. I, 378—1278 AD. London: Greenhill Books; Mechanicsburg, Pennsylvania: Stackpole Books, reprinted in 1998.
- Runciman, Steven (13 December 1987). A History of the Crusades: The Kingdom of Acre and the Later Crusades. Vol. III. CUP Archive. p. 542. ISBN 9780521347723. JSTOR 1845592.
- Stevenson, William Barron (1907). The Crusaders in the East: A Brief History of the Wars of Islam with the Latins in Syria During the Twelfth and Thirteenth Centuries. Cambridge University Press. p. 413. OCLC 3261335.
- Verbruggen, J.F. (1997). The Art of Warfare in Western Europe During the Middle Ages: From the Eighth Century to 1340. Boydell & Brewer. p. 388. ISBN 9780851155708.