Халкедонський собор

Халкедонський собор
«Четвертий Вселенський собор» 1876 рік, Василь Суриков
Статус:	IV Вселенський собор
Визнають:	Католицька церква Православна церква Англіканське співтовариство Старокатолицтво Лютеранство більшість інших протестантських церков
Дата:	451
Місце:	Халкедон
Скликав:	Маркіаном
Головування:	Анатолій
Учасники	~ 520 єпископів
Медіафайли на Вікісховищі

Халкедонський собор

Халкедо́нський собо́р або Халкідонський собор — четвертий Вселенський собор, скликаний за проханням римського імператора Маркіана та за згоди папи Лева I в Халкедоні (сучасний Кадикой, район Стамбула) у 451 році, з приводу єресі Євтихія — монофізитства. Євтихій навчав, що у Христі лише одна природа — божественна, а не подвійна (божественна та людська) і таким чином на хресті страждав не богочоловік, а сам Бог.

Засідання Халкедонського собору відбувалися у храмі великомучениці Євфимії, яка постраждала близько 304 року. На ньому було присутні 630 отців церкви. Собор було відкрито 8 жовтня 451 року і закрито 1 листопада; проведено 17 пленарних засідань. Стосовно вчення Євтихія собор ухвалив компромісне рішення: «Христос — Бог, але він і людина, перебуває в двох єствах, незмінно і нероздільно». Монофізити не визнали цього рішення. За ними пішли коптська (єгипетська), ефіопська та вірменська григоріанська церкви.

Важливим рішенням Собору був 28 канон, який визнав Константинопольський престол другим після Римського; далі «за честю» йшли Александрійський, Антіохійський та Єрусалимський. Аж після «великого церковного розколу» 1054 року Константинополь утверджується як перший престол православного світу.

Догмат віровчення

На соборі було ухвалено догму про Пресвяту Трійцю та визначено як догмат, що в Ісусі Христі з'єднані дві природи — божественна і людська:

Отже, слідуючи святим Отцям, всі ми вчимо одноголосно: Господь наш Ісус Христос є один і той Самий Син, один і той же досконалий за Божеством і досконалий у людськості, істинний Бог і справжня Людина, один і той же, що складається з словесної (розумної) душі і тіла, єдиносущий Отцю за Божеством і той же єдиносущий нам по людству, подібний нам в усьому, крім гріха; народжений від Отця перед віками за Божеством, але Він же народжений в останні дні заради нас і нашого спасіння від Марії Діви і Богородиці по людству; один і той же Христос, Син, Господь, Єдинородний, у двох природах незмішаний, незмінний, нероздільний, нерозлучний; відмінність Його природ ніколи не зникає від їх з'єднання, але властивості кожної з двох природ з'єднуються в одній особі і одній іпостасі так, що не розтинаються і не поділяються на дві особи, але Він один і той Самий Син Єдинородний, Бог, Слово, Господь, Ісус Христос; такий само, як говорили спочатку про Нього пророки і як Він Сам Ісус Христос навчив нас, і як передав нам Символ Отців.

Таким визначенням віри засуджувалось вчення як монофізитів так і несторіанців.

Джерела

• О. Саган. Вселенське православ'я. Суть. Історія. Сучасні реалії. Київ. Світ знань. 2004. ISBN 966-7742-14-8

Посилання

• Собор Халкідонський // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Документи собору (лат.)