Франц Враніцкі

Франц Враніцкі
Франц Враніцкі
нім. Franz Vranitzky
	Франц Враніцкі Franz Vranitzky
8 Федеральний канцлер Австрії
	16 червня 1986 — 28 січня 1997
Попередник	Фред Зіновац
Наступник	Віктор Кліма
Народився	4 жовтня 1937[…] (87 років); Відень, Федеративна держава Австрія
Відомий як	політик, баскетболіст, економіст, банкір
Місце роботи	Федеральний уряд Австрії і ОБСЄ
Країна	Австрія
Alma mater	Віденський економічний університет
Політична партія	Соціал-демократична партія Австрії
Релігія	католицька церква
Нагороди	; ; почесний доктор Єврейського університету в Єрусалимі[d] (1993) Fulbright Prized (1995) почесний громадянин Відняd (4 жовтня 2017) honorary doctor of University of Economics in Bratislavad (10 квітня 1996)
Підпис
	Висловлювання у Вікіцитатах
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Враніцкі.

Франц Враніцкі (нім. Franz Vranitzky; 4 жовтня 1937 року, Відень) — австрійський державний і політичний діяч. Член Соціал-демократичної партії Австрії, восьмий федеральний канцлер Австрії.

Ранні роки та початок кар'єри

Сином ливарника, Франц Враніцкі зростав та жив у небагатій сім'ї. У гімназії вивчав економіку, закінчив навчання у 1960 році. У молодості Враніцкі грав у баскетбол і був членом збірної Австрії.

У 1962 році він став членом Соціал-демократичної партії Австрії. У тому ж році він одружився з Крістін Крістен і згодом став батьком двох дітей. З 1976 року працював у банківському секторі. Міністр фінансів у кабінеті Фреда Зіноваца у 1984–1986 роках.

Після відставки Зіноваца з постів лідера СПА й Федерального канцлера, очолив соціалістів і уряд країни.

Канцлер Австрії

Перший кабінет Враніцкі було сформовано, як це вже тривало багато років, із соціалістів та представників Австрійської партії свободи. Однак у вересні 1986 року новим лідером партії свободи був обраний Йорг Гайдер, відомий своїми радикальними націоналістичними поглядами. Через принципову відмову співпрацювати з Гайдером Враніцкі негайно розірвав коаліцію^[4].

За результатами виборів Враніцкі сформував кабінет «великої коаліції», що складалась із представників двох найбільших сил в країні — соціалістів та народників^[5]. «Велика коаліція» мала правити країною до 2000 року, і знову з 2007 року, вже після того, як Враніцкі полишив політичну арену.

У 1991 році Враніцкі був одним з ініціаторів перейменування Соціалістичної партії на Соціал-демократичну.

Після закінчення холодної війни, Франц Враніцкі був зосереджений на просуванні відносин з країнами Східної Європи й членства в Європейському Союзі. Після референдуму 12 червня 1994 року, на якому 66 % населення проголосували за вступ в ЄС, Австрія приєдналася до Європейського союзу в січні 1995 року. Військовий нейтралітет Австрії, який підтримувався під час холодної війни, було підтверджено в процесі.

В січні 1997 року Враніцкі пішов у відставку поста канцлера і голови партії.^[6]

Подальша діяльність

Після відставки Франц Враніцкі виконував функції глави місії ОБСЄ в Албанії. У червні 2005 року він віддав одну зі своїх нирок дружині Крістін, яка мала хронічну ниркову недостатность.

Нагороди

Орден «Достик» I ступеня (Казахстан, 7 вересня 2004 року)^[7]

Примітки

↑ Beyrl M., Filzmaier P., Perlot F. Encyclopædia Britannica
d:Track:Q5375741
↑ Discogs — 2000.
d:Track:Q504063
↑ Енциклопедія Брокгауз
d:Track:Q237227
↑ Israel extends olive branch to new Austrian chancellor. Ottawa Citizen. 24 червня 1986. с. 8. {{cite news}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
↑ Austria: The Past's Long Shadow. Time. 29 вересня 1986. Архів оригіналу за 4 вересня 2009. Процитовано 30 січня 2010. [Архівовано 2009-09-04 у Wayback Machine.]
↑ After 10 Years, Austria Leader Is Resigning. The New York Times. 19 січня 1997. Процитовано 30 січня 2010.
↑ Указ Президента Республіки Казахстан від 7 вересня 2004 року № 1433 «Про нагородження орденом „Достик“ I ступенб Ф. Враніцкі».

Джерела та література

I.М. Мельникова. Враницький Франц // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 640. — ISBN 966-00-0734-5.
С. О. Плахотнюк. Враніцький Франц // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

Посилання

Попередник:
Фред Зіновац

Федеральний канцлер Австрії
1986—1997

Наступник:
Віктор Кліма

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q615699"_data-entity-id="Q5375741"><i_class="wef_low_priority_links">Beyrl&nbsp;M.,_Filzmaier&nbsp;P.,_Perlot&nbsp;F.</i>_[http://global.britannica.com/biography/Franz-Vranitzky_Encyclopædia_Britannica]<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q5375741]]</div>-1] Beyrl M., Filzmaier P., Perlot F. Encyclopædia Britannica
d:Track:Q5375741

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q59825643_citetype_Q847959"_data-entity-id="Q504063">Discogs<span_class="wef_low_priority_links">_—_2000.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q504063]]</div>-2] Discogs — 2000.
d:Track:Q504063

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q13136"_data-entity-id="Q237227">[[:de:s:Brockhaus_Enzyklopädie|Енциклопедія_Брокгауз]]<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q237227]]</div>-3] Енциклопедія Брокгауз
d:Track:Q237227

[olive-4] Israel extends olive branch to new Austrian chancellor. Ottawa Citizen. 24 червня 1986. с. 8. {{cite news}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)

[shadow-5] Austria: The Past's Long Shadow. Time. 29 вересня 1986. Архів оригіналу за 4 вересня 2009. Процитовано 30 січня 2010. [Архівовано 2009-09-04 у Wayback Machine.]

[resigning-6] After 10 Years, Austria Leader Is Resigning. The New York Times. 19 січня 1997. Процитовано 30 січня 2010.

[7] Указ Президента Республіки Казахстан від 7 вересня 2004 року № 1433 «Про нагородження орденом „Достик“ I ступенб Ф. Враніцкі».

[1]

[2]

[4]

[5]

[6]

[7]

Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво	ČSFD · Discogs · Internet Movie Database
Література та бібліографія	Index Theologicus
Тематичні сайти	Німецький літературний архів Марбах
Словники та енциклопедії	Большая российская энциклопедия · Велика данська енциклопедія · Велика каталанська енциклопедія · Велика норвезька енциклопедія · Універсальна литовська енциклопедія · Хорватська енциклопедія · Шведська національна енциклопедія · Brockhaus Enzyklopädie · Encyclopædia Britannica · Internetowa encyklopedia PWN · Prabook
Довідкові видання	Deutsche Biographie · Munzinger IBA · NNDB · OpenSanctions · Vienna History Wiki
Нормативний контроль	BNF: 14408202k · CiNii: DA10316554 · FAST: 130036 · Freebase: /m/0363yj · GND: 118826689 · GTAA: 166811 · ISNI: 000000010990440X · J9U: 987007278508305171 · LCCN: n84091488 · NKC: jn20010601909 · NTA: 09065451X · NUKAT: n2009053612 · SUDOC: 082584044 · VIAF: 77112530

п о р Федеральні канцлери Австрії
Перша республіка	Карл Реннер • Міхаель Майр • Йоганн Шобер • Вальтер Брайскі • Йоганн Шобер • Ігнац Зайпель • Рудольф Рамек • Ігнац Зайпель • Ернст Штреєрувіц • Йоганн Шобер • Карл Вагуїн • Отто Ендер • Карл Буреш • Енгельберт Дольфус • Курт Шушніг • Артур Зейсс-Інкварт
Окупація Австрії	Карл Реннер • Леопольд Фіґль • Юліус Рааб
Друга республіка	Юліус Рааб • Альфонс Горбах • Йозеф Клаус • Бруно Крайський • Фред Зіновац • Франц Враніцкі • Віктор Кліма • Вольфганг Шюссель • Альфред Гузенбауер • Вернер Файманн • Крістіан Керн • Себастьян Курц • Брігітте Бірляйн • Себастьян Курц • Александер Шалленберг • Карл Негаммер

п о р Лауреати премії імені Карла Великого
1950-ті	Ріхард Ніколас Куденгофе-Калерґі (1950) • Гендрік Бруґманс (1951) • Альчіде де Гаспері (1952) • Жан Монне (1953) • Конрад Аденауер (1954) • Вінстон Черчилль (1956) • Поль-Анрі Спаак (1957) • Робер Шуман (1958) • Джордж Маршалл (1959)
1960-ті	Жозеф Беш (1960) • Вальтер Гальштайн (1961) • Едвард Гіт (1963) • Антоніо Сеньї (1964) • Єнс Отто Краг (1966) • Йозеф Лунс (1967) • Європейська комісія (1969)
1970-ті	Франсуа Сейду Форньє де Клозон (1970) • Рой Дженкінс (1972) • Сальвадор де Мадаріага (1973) • Лео Тіндеманс (1976) • Вальтер Шеєль (1977) • Константінос Караманліс (1978) • Еміліо Коломбо (1979)
1980-ті	Сімона Вейль (1981) • Хуан Карлос I (1982) • Карл Карстенс (1984) • Народ Люксембургу (1986) • Генрі Кіссинджер (1987) • Франсуа Міттеран і Гельмут Коль (1988) • Брат Роже (1989)
1990-ті	Дьюла Горн (1990) • Вацлав Гавел (1991) • Жак Делор (1992) • Феліпе Гонсалес (1993) • Ґру Гарлем Брундтланд (1994) • Франц Враніцкі (1995) • Королева Нідерландів Беатрикс (1996) • Роман Герцог (1997) • Броніслав Геремек (1998) • Тоні Блер (1999)
2000-ні	Білл Клінтон (2000) • Дьйордь Конрад (2001) • Євро (2002) • Валері Жискар д'Естен (2003) • Пет Кокс (2004) • Іван Павло II (2004) • Карло Адзеліо Чампі (2005) • Жан-Клод Юнкер (2006) • Хав'єр Солана (2007) • Ангела Меркель (2008) • Андреа Ріккарді (2009)
2010-ті	Дональд Туск (2010) • Жан-Клод Тріше (2011) • Вольфганг Шойбле (2012) • Даля Грибаускайте (2013) • Герман ван Ромпей (2014) • Мартін Шульц (2015) • Папа Франциск (2016) • Тімоті Ґартон Еш (2017) • Емманюель Макрон (2018) • Антоніу Гутерреш (2019)
2020-ті	Клаус Йоганніс (2020) • Світлана Тихановська, Марія Колесникова, Вероніка Цепкало (2022) • Володимир Зеленський та народ України (2023)