Перейти до вмісту

Синельникове

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Синельникове
Герб Синельникового Прапор Синельникового
Залізнична станція Синельникове I
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Дніпропетровська область
Район Синельниківський район
Тер. громада Синельниківська міська громада
Код КАТОТТГ UA12140310010049426
Засноване на початку XIX століття
Статус міста від 1921 року
Населення ▼ 29 651 (01.01.2022)[1]
 - повне ▼ 29 651 (01.01.2022)[1]
Агломерація Дніпровська агломерація
Площа 23 км²
Густота населення 1367 осіб/км²
Поштові індекси 52500—52507
Телефонний код +380-5663
Координати 48°19′04″ пн. ш. 35°30′43″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 186 м
Водойма р. Ворона
Назва мешканців Синельничани
Синельничанка
Синельничани
День міста третя неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Синельникове I,
Синельникове II
До обл./респ. центру
 - фізична 40 км
 - залізницею 51 км
 - автошляхами 50 км
До Києва
 - фізична 429 км
 - залізницею 583 км
 - автошляхами 500 км
Міська влада
Адреса 52500, Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Каштанова, 14
Вебсторінка Міська рада м. Синельникове

CMNS: Синельникове у Вікісховищі

Мапа
Синельникове. Карта розташування: Україна
Синельникове
Синельникове
Синельникове. Карта розташування: Дніпропетровська область
Синельникове
Синельникове
Мапа
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Синельникове (значення).

Синельникове — місто в Україні, адміністративний центр Синельниківської міської громади та Синельниківського району Дніпропетровської області.

Географія

[ред. | ред. код]

Місто Синельникове розташоване в центральній частині Дніпропетровської області на відстані 48 км на південний схід від міста Дніпра, у степовій зоні південних схилів Придніпровського підвищення, над річкою Ворона. За 15 км від міста пролягає автошлях міжнародного значення М18E105 (Харків — Сімферополь), а на північній околиці — автошлях територіального значення Т 0401 (Дніпро — Мелітополь). Навколишня місцевість являє собою слабопагорбкувату поверхню Запорізької гряди. В геологічному розрізі переважають глини.

В місті розташований великий залізничний вузол на перетині двох залізничних магістралей: Кривбас — Донбас та Харків — Сімферополь / Севастополь.

Історія

[ред. | ред. код]
Краєвид Синельникове (наприкінці XIX — початку ХХ століття)

На землях генерала-майора Катеринославського намісника Івана Синельникова у 1868–1869 роках було збудовано однойменну залізничну станцію, з 1873 року — вузлова. Цьому сприяв перетин двох залізничних гілок: Катериненської залізниці (сполучення захід-схід) та Лозово-Севастопольської залізниці (сполученням північ-південь).

Одночасно із заснуванням Синельникового, з'являється і село Георгіївка (серед місцевих мешканців більш відоме як Сухеньке).

1873 року відкриті залізничні станції Синельникове I та Синельникове II.

У 1873 році на сучасній північній околиці міста було засновано лютеранське поселення Ейгенфельд[2] (нім. Eigenfeld рідне поле). Колоністи постачали продукти харчування у Катеринослав, який розвивався швидкими темпами, а ремісники збували свої вироби в колоніях і в місті. Населення Ейгенфельду становило 576 осіб[3]. Завдяки впертій праці і німецькій педантичності колоністів, місця де вони селилися перетворювалися на квітучі сади[4]. Досить налагоджене життя колоністів почало руйнуватись після революції 1917 та війни 1917—1922 років. Усіх господарів визнали куркулями, а їх ферми і господарства конфіскували. Під час другої світової війни радянський уряд звинуватив усіх колоністів у «колективній співпраці з німцями» і цілі менонітські громади були депортовані до Сибіру, Казахстану, на Урал, чимало віруючих опинились в ГУЛАГу. Пізніше поселення Ейгенфельд було перейменовано на село Веселе. На згадку від лютеранської колонії залишилися тільки назви ставків біля села Веселого — Колона Перша, Колона Друга, Колона Третя.

Станом на 1877 рік, відповідно до поземельного перепису, на станції Синельникове нараховувалось 8 житлових будинків і 3 нежитлових (лазня, туалет та навіса). Діяла кузня. Церков, шкіл, лікарень, базарів, ярмарок, трактирів не було[5].

За особистою ініціативною «генеральші» Синельникової (вдови померлого у 1869 році генерал-майора Івана Васильовича Синельникова — онука Івана Синельникова), на станції з'явився готель.

Після смерті Петра Губоніна, який розбудовував Лозово-Севастопольську залізницю, перейшла у державну власність. До кінця XIX століття на станції з'явились: депо, церква, дворічна школа для дітей залізничників та інша інфрастуктура.

Пристанційне селище Павлоградського повіту Катеринославської губернії швидко зростало (понад 2900 жителів за переписом 1897 року).

У 1895 році закінчено будівництво паровозного депо, вагоноремонтних майстерень. Зведені олійниці, млини.

У 1899 році біля залізничної станції зведена Миколаївська церква.

У 1900 році введений в екплуатацію пороховий завод. У 1903 році відкрита ковальсько-пресова майстерня.

6 грудня 1905 року створений бойовий революційний комітет, до складу якого увійшли слюсар І. Биковський, машиніст Б. Вагановський, котельник П. Ткач, телефоніст А. Поперек та А. Таран. Ревком очолив повстанську боротьбу робітників залізничного вузла та став зародком революційної влади в поселенні.

У листопаді 1905 року відбулись загальні збори робітників залізничного вузла, які вирішили негайно розпочати загальне повстання та подати керівництву політичні вимоги. Страйк розпочався 15-16 листопада. Для координації дій був утворений Синельниківский страйковий комітет, до якого увійшли робітники станції: Іван Ареньїв, Кирило Малютін, Віктор Чернявський, студент Петро Бєліков тощо. Комітет розпочав свою роботу із обеззброювання жандармів та офіцерів. Владу на станції взяв на себе Бойовий Страйковий Комітет. На залізничному вузлі станції Синельникове виконувалися лише рішення, які видавав страйковий омітет. Рух поїздів по станції, за наказом страйкового комітету був частково призупинений у грудні 1905 року. Відправлялися тільки потяги з паливом та продуктами харчування для учасників страйку. Члени комітету проводили політичну агітацію не лише серед залізничників, але й серед місцевого населення.

Восени 1917 року робітники майстерень Яцкевича утворили червоногвардійський загін, яким командував Василь Якович Кірпічьов.

З осені 1917 року в Синельниковому перебував Гайдамацький курінь війська Центральної Ради, який прибув в місто під час подій Першої радянсько-української війни.

22 грудня 1917 року місто зайняли частини Червоної гвардії.

25 березня 1918 року розпочались бої за залізничну станцію між частинами Червоної гвардії та австро-німецькими військами. 7 квітня 1918 року місто було тимчасово окуповане австро-німецькі війська.

У липні 1918 року відбувся страйк машиністів на станції Синельникове, в результаті якого були зірвана відправка ешелонів.

17 січня 1919 року місто зайняли повстанські загони більшовиків.

22 січня 1919 року 1-ша Задніпровська Українська радянська дивізія, під командуванням Павла Дибенка, вступила в Синельникове, а через декілька днів почала наступ на Катеринослав.

23 червня 1919 року місто зайняли частини Добровольчої армії під командуванням Антона Денікіна.

У грудні 1919 року місто зайняла 14-та Робітничо-селянська червона армія.

Влітку 1920 року в приміщенні вокзалу Синельникове І знаходився штаб Південно-Західного фронту Червоної армії. До весни 1921 року Синельникове перебувало на воєнному стані.

3 1921 року Синельникове набуло статусу міста та центру Синельниківського повіту Катеринославської губернії, а з 7 березня 1923 року — адміністративним центром Синельниківського району. Населення міста на той час становило близько 11 тис. осіб.

У 1922—1930 роки в місті діяло сільськогосподарське кредитне товариство. В місті щорічно проводились районні сільськогосподарські виставки з метою пропаганди кращих методів обробітку ґрунтів і одержання високих врожаїв. З 1924 року у виставках почала брати участь і Синельниківська дослідна станція.

У 1922 році в місті відкрилась перша лікарня на 40 ліжок. Крім того, працювали З амбулаторії і 3 аптеки.

У 1923 році в місті працювали дві школи, в яких навчалося 1129 дітей і працював 41 вчитель.

У 1924 році в місті працювало 3 школи лікнепу, 2 клуби та 2 бібліотеки.

У 1937 році збудовано приміщення вагонного депо.

Після початку німецько-радянської війни підприємства міста та району готувались до евакуації на схід. Процесом евакуації займався голова Синельниківської районної ради депутатів трудящих Савченко Митрофан Микитович.

У 1941 році оборону міста здійснювали 95-й Надвірнянський прикордонний загін та 261-ша стрілецька дивізія.

2 жовтня 1941 року, об 11:00, місто окупували німецькі війська.

21 вересня 1943 року місто було звільнене від німецьких військ 25-ю Гвардійською дивізією та 333-ю стрілецькою дивізією. Обидвом дивізіям присвоєно почесне звання Синельниківські.

У 1961—1964 роках збудований порцеляновий завод.

У 1970 році почалося будівництво нових потужностей ресорного заводу. Одночасно починається будівництво житлового масиву, дитячих комбінатів, школи.

У 1979 році Синельникове набуло статусу міста обласного підпорядкування.

У січні 2024 року тривали публічні обговорення стосовно перейменування Синельникового. Оскільки назва міста тісно пов'язана з одним із генералів російської імперії Синельниковим, якому колись належала ця земля. Серед нових назв для міста розглядали — Залізничне, Ріднопіль, Січеслав, Любомир та Придніпровськ[6].

20 березня 2024 року комітетом Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування було ухвалено рішення про перейменування міста Синельникове на Ріднопілля[7].

Населення

[ред. | ред. код]

Національний склад

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[8]:

Національність Відсоток
українці 84.49%
росіяни 12.52%
білоруси 0.68%
цигани 0.27%
вірмени 0.16%
молдовани 0.14%
інші/не вказали 1.74%

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9][10]:

Мова Кількість Відсоток
українська 25172 77.95%
російська 6532 20.23%
білоруська 36 0.11%
циганська 31 0.10%
вірменська 27 0.08%
інші/не вказали 494 1.53%
Усього 32292 100%
Таблиця демографії
(Джерело : Енциклопедія українознавства і Державний комітет статистики України)
18971926193919591975198920012005200620072008200920102011
2,912,6232832,736,535,331 52531 40831 43131 39931 56931 55331 568
В період з 1897 по 2011 рік (тис. ос.)

Економіка

[ред. | ред. код]

Підприємства залізничного транспорту. Заводи: «Золота амфора» з виробництва горілчаних напоїв, ресорний, цегельний, залізобетонних конструкцій, з виробництва порцеляни (посуду), металогосподарський, продовольчих товарів — в принципі вже не працюють, консервний, молокозавод, хлібний, комбікормовий — поки тримаються на плаву. Швейна фабрика — здає приміщення в оренду ПП.

В місті розташовані підприємства, що входять до корпорації S.Group[11]: ТОВ «СНЕК ЕКСПОРТ» та ТОВ «Чиста планета».

ТОВ «СНЕК ЕКСПОРТ» виробляє продукцію снекової групи, а саме: насіння та ядра соняшника, гарбуза(ТМ  «SEMKI», ТМ «LAVKA»), арахіс  (ТМ «Козацька розвага», ТМ «Козацька слава», ТМ «Snekkin», ТМ « RED», ТМ «Macho»), фісташки (ТМ « RED», ТМ «Macho»), сухарики та грінки (ТМ «Snekkin»), рибу та морепродукти сушені  (ТМ «Мій Рибалка»), чипси формовані картопляні (ТМ «Kartofan»), снеки — пеллети та фігурні  вироби (ТМ «Snekkin»).

ТОВ «Чиста планета» виробляє продукцію санітарно — гігієнічного та побутового призначення: вологі серветки, столові серветки, паперові хустинки, паперові рушники, туалетний папір, рукав для запікання, фольга, плівка харчова, пакети для харчових продуктів та сміття.  Дана продукція представлена двома торговельними марками «Fantasy» та «Fantee» . 

Працюють підприємства «Фактор» (раніше «Фактор-2») та «Море-2007»,[12][13][14], насіння «Семки» та «Сан Санич», сухарики «Флінт»[15], рибку до пива «Морські», горішки «Big Bob», фісташки «JET», чипси («HROOM», «Clever» і «CHIPSTERS») та снеки «Zubby».

Соціальна сфера

[ред. | ред. код]
Центр дитячої та юнацької творчості

В Синельниковому діють 7 шкіл, 10 дошкільних закладів, музична школа, центр дитячої та юнацької творчості, 2 бібліотеки, 2 Будинки культури.

Спорт

[ред. | ред. код]

У 2008 році в місті створений футбольний клуб «Дніпроагро», який бере участь в Суперлізі з футболу Дніпропетровської області. Президент футбольного клуба  — Астіон Василь Миколайович. Віце-президент — Астіон Євген Миколайович, директор футбольного клуба — Родзін Олександр Володимирович.

Засоби масової інформації

[ред. | ред. код]

Засоби масової інформації представлені газетою «Синельниківські вісті», Інформаційний сайт міста .

Пам'ятки

[ред. | ред. код]
  • Будівля станції Синельникове I (початок ХХ століття);
  • Будівля синагоги (нині — готель на вулиці Довженка, 34;[16]
  • Будівля, в якій до 1927 року знаходився резерв кондукторів, згодом — школа № 39 (нині — стоматологічна поліклініка, вул. Гоголя, 19) (кінець ХІХ — початок ХХ століття);
  • Будівля залізничного училища і церкви, побудована у 1899 році (нині — Залізнична полікліника) — вулиця Виконкомівська, 32;
  • Монумент Слави у в однойменному парку;
  • Братська могила воїнів, які загинули у під час радянсько-української та Другої світової воєн (вул. Каштанова, 14);
  • Братська могила радянських воїнів, які загинули при звільненні м. Синельникового та померлих від ран у шпиталі (вул. Квітнева, 8);
  • Пам'ятний знак воїнам-афганцям (вул. Музична, 31);
  • Пам'ятник танкістам 25-го танкового корпусу — перехрестя вул. Центральної та вул. Садової;
  • Пам'ятник паровозу Еу 686-20 — Синельниківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 5.
  • Монумент Слави
    Монумент Слави
  • Пам'ятник танкістам 25-го танкового корпусу (Танк ІС-3)
    Пам'ятник танкістам 25-го танкового корпусу (Танк ІС-3)
  • Пам'ятник паротягу Еу 686-20
    Пам'ятник паротягу Еу 686-20
  • Братська могила радянських воїнів, які загинули при звільненні м. Синельникового
    Братська могила радянських воїнів, які загинули при звільненні м. Синельникового
  • Пам'ятний знак воїнам-афганцям
    Пам'ятний знак воїнам-афганцям

Релігія

[ред. | ред. код]

В місті Синельникове знаходяться наступні сакральні споруди релігійних громад:

  • Храм преподобного Єфрема Сиріна ПЦУ (вул. Ярова, 30);
  • Свято-Миколаївський храм (вул. Покровська, 82);
  • Свято-Володимирський храм (вул. Горького);
  • Церква ЄХБ "Дім Молитви" (вул. Шевченка, 36);
  • Церква ЄХБ "Дім Молитви" (вул. Михайла Коцюбинського, 87);
  • Церква "Ковчег" (вул. Гоголя, 2);
  • Церква Адвентистів сьомого дня (вул. Перемоги, 4-А).
  • Храми
  • Храм преподобного Єфрема Сиріна ПЦУ
    Храм преподобного Єфрема Сиріна ПЦУ
  • Свято-Миколаївський храм
    Свято-Миколаївський храм

Особистості

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
  2. ↑ Dr. Alfred Eisfeld. Слобідська і Лівобрежена Україна (PDF). [Архівовано 2023-08-05 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Звіти «оперативної групи Штумпп». tsdea.archives.gov.ua. Процитовано 5 серпня 2023.
  4. ↑ Меноніти: німецька діаспора на півдні України — РІСУ. Релігійно-інформаційна служба України (укр.). Процитовано 24 вересня 2023.
  5. ↑ Російський державний історичний архів, фонд 1290, опис 4, справа 188, аркуші 277—278
  6. ↑ Перейменування Синельникового: яку нову назву може отримати місто. dp.informator.ua. 23 січня 2024.
  7. ↑ Софія Телішевська (20 березня 2024). Комітет Ради підтримав перейменування пʼяти великих міст України. babel.ua (укр.). Процитовано 20 березня 2024.
  8. ↑ Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  9. ↑ Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  10. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  11. ↑ Корпорація S.Group. sgroup.dp.ua. Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 3 червня 2016. [Архівовано 2016-06-01 у Wayback Machine.]
  12. ↑ ТОВ «Море-2007». Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 4 грудня 2015.
  13. ↑ ТОВ «Море-2007». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 березня 2022.
  14. ↑ МОРЕ-2007 ООО. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 4 грудня 2015. [Архівовано 2015-12-08 у Wayback Machine.]
  15. ↑ Ржаные сухарики «Флинт». Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 4 грудня 2015. [Архівовано 2015-12-08 у Wayback Machine.]
  16. ↑ Еврейское Синельниково. myshtetl.org. Архів оригіналу за 30 червня 2020. Процитовано 19 липня 2020.

Література

[ред. | ред. код]
  • М. А. Бровун Сине́льникове // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Дніпропетровська область / А. Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969: 959 с. — С. 725-740

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Синельникове&oldid=44115457