Портал:Українська наука
Українська наука  Наука — це особлива форма людської діяльності, яка склалася історично та має своїм результатом цілеспрямовано відібрані факти, гіпотези, теорії, закони й методи дослідження. Історія зародження й становлення української науки налічує багато століть, адже у своєму розвитку вона пройшла довгий шлях. Від перших елементів науки в стародавньому світі, у зв'язку з потребами суспільної практики, що мали суто практичний характер, — аж до наших часів, коли наука стала по суті джерелом економічного зростання і невід'ємною складовою національної культури та освіти України. З часу виникнення на північних берегах Чорного та Азовського морів античних стародавніх грецьких міст-держав (VIII–VII ст. до н.е.) існують відомості про збирання донаукового знання на території сучасної України. Найвідомішими грецькими містами-державами того часу були: Ольвія (нині с. Парутине в гирлі Південного Бугу), Херсонес (околиці сучасного Севастополя), Пантикапей (місце сучасної Керчі), Тіра (на місці нинішнього Білгорода-Дністровського), Феодосія, Керкінітида (на місці сучасної Євпаторії) та інші[1]. Античні міста відзначалися значним розвитком освіти, медицини та культури. Мешканці приділяли значну увагу навчанню дітей: учні вивчали читання, лічбу, письмо, риторику, красномовство. Розвивалися історія і філософія.[джерело?] Особливе значення приділялося медицині. Про це свідчать численні археологічні знахідки (хірургічні ножі, пінцети, голки та ін). В Ольвії існувала аптека. Мешканці Керкінітиди широко використовували цілющі властивості кримських грязей. Історик Пліній Старший так описував один з берегів Сакського озера: «...на Таврійському півострові є земля, за допомогою якої лікуються різні хвороби»[2]. Невипадково відомий вчений Діонісій Малий (*475—†550) походив зі Скіфії (історично етнічної України).[джерело?].::::::::::::::::читати далі |
 Вибрана стаття Сергі́й Степа́нович Оста́пенко (нар. 6 (18) листопада 1881, Троянів, Волинська губернія, Російська імперія — пом. 1937[3]) — український економіст, державний і політичний діяч. Голова Ради Народних Міністрів УНР (від 13 лютого до 9 квітня 1919 року). Народився 18 листопада 1881 року в містечку Троянів Житомирського повіту Волинської губернії (нині село Житомирського району Житомирської області) в родині незаможного українського селянина... 1909 року екстерном закінчив Володимирський кадетський корпус у Києві. У 1909–1913 роках навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту. Згідно з ухвалою ради інституту Остапенка відрядили до Німеччини для поглиблення знань з економіки. Закордоном пробув недовго і того ж 1913 року повернувся в Україну та приступив до роботи на посаді завідувача статистичного бюро Балтського повітового земства на Поділлі. Наступного року Остапенко переїхав до Харкова, де очолив статистичне бюро гірничодобувної промисловості Слобожанщини. Згодом повернувся до Києва та до 1917 року працював приват-доцентом Київського комерційного інституту.::::::::::::::::читати далі |
 Вибраний портрет української науки Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року в містечку Холм в Царстві Польському (нині на території Польщі, має назву Хелм). |
Вибрані списки української науки
|
Основні терміни і поняття гуманітарних наук Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання. За ДСТУ 2392-94 мова — система знаків, що забезпечує процес комунікації і, як правило, складається зі словника та правил.[4] Розрізняють людську, формальну і тваринну мови. Наука, яка займається вивченням мови називається мовознавством або лінгвістикою..::::::::::::::::читати далі |
Основні терміни і поняття економічних наук Бухгалтерський о́блік — процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень[5]. Об'єктами бухгалтерського обліку є майно організацій, їх зобов'язання і господарські операції, здійснювані організаціями в процесі їх діяльності. Загальний описОсновним завданням бухгалтерського обліку є формування повної і достовірної інформації про діяльність організації і її майнове положення, необхідною внутрішнім користувачам бухгалтерської звітності — керівникам, засновникам, учасникам і власникам майна організації, а також зовнішнім — інвесторам, кредиторам і іншим користувачам бухгалтерської звітності..::::::::::::::::читати далі |
Основні терміни і поняття природничих наук  Речовина́ — вид матерії, яка характеризується масою та складається з елементарних частинок (електронів, протонів, нейтронів, мезонів тощо). Характерною властивістю таких частинок є відмінні від нуля баріонний заряд або лептонний заряд. Терміном хімічна речовина позначають головним чином матерію — речовину організовану в атоми, молекули тощо[6]. Фізичні та хімічні властивості речовин зумовлюються взаємодією між електронами та атомними ядрами, а також між атомами, молекулами, йонами. Хімічні речовини, що складаються з атомів одного виду, є простими, з атомів різних видів — складними. Складні хімічні речовини розділяються на органічні і неорганічні.::::::::::::::::читати далі |
Основні терміни і поняття точних наук  У математиці рівняння четвертого степеня є результатом прирівнювання многочлена четвертого степеня до нуля. Воно має такий загальний вигляд де Рівняння четвертого степеня є рівнянням найвищого степеня, що дозволяє подання загального розв'язку у радикалах. Рівняння четвертого степеня було вперше розглянуто математиками Індії між 400 до н. е. і 200 н. е. Лодовіко Феррарі першим відкрив розв'язок рівнянь четвертого степеня (1540), проте його робота мала один недолік.::::::::::::::::читати далі |
Основні терміни і поняття аграрних та медичних наук  Сли́на — це змішаний секрет усіх слинних залоз, в'язка, злегка замутнена рідина (99,5% Н2О), рН якої коливається в межах 5,8-7,4 (до 7,8 при інтенсивній салівації). Сухий залишок складають неорганічні (хлориди і гідрокарбонати, фосфати і інші солі натрію, калію, кальцію й ін.) й органічні (амілолітичні ферменти, білки, вільні амінокислоти, сечовина, аміак, муцин, креатинін і ін.) речовини. За добу у людини в середньому виділяється 0.5—2 л слини, із яких до 30% виробляють привушні залози. Слина зволожує харчову грудку, що сприяє ковтанню. Альфа-амілаза слини людини здатна активно гідролізувати вуглеводи з утворенням декстринів, а далі дисахаридів і частково глюкози. Слина має бактерицидні властивості (за рахунок наявності лізоциму), містить гормон калікреїн (є вазодилятатором). Крім того, привушна слинна залоза виробляє фактор росту епітеліальної тканини, а підщелепова — продукує інсуліноподібний білок. Слиновидільні центри довгастого мозку включають верхнє слиновидільне ядро, зв'язане з підщелеповою і під'язиковою залозами і нижнє — з привушною залозою. В регуляції — слиновиділення бере участь гіпоталамус, лімбічна система мозку та кора великих півкуль.::::::::::::::::читати далі |
Основні терміни і поняття технічних наук  1. Впуск. 2. Стиснення. 3. Робочий хід. 4. Випуск Двигу́н вну́трішнього згоря́ння — тип двигуна, теплова машина, в якій хімічна енергія палива, що згоряє в робочій зоні, перетворюється в механічну роботу. Поряд з електричним двигуном двигун внутрішнього згоряння є одним із найпоширеніших типів двигунів. Найчастіше він використовується у транспортних засобах: автомобілях, мотоциклах, поїздах, авіації, водному транспорті тощо. Двигуни внутрішнього згоряння застосовуються також в автономних електричних генераторах для виробництва електроенергії. Назва двигуна внутрішнього згоряння пов'язана з тим, що, на відміну від парової машини, горіння відбувається в закритій камері, в яку спеціально сконструйованими системами подається рідке або газоподібне паливо та повітря, кисень у складі якого виконує роль окисника. Гарячі гази, що утворюються при згорянні палива, створюють значний тиск, енергія якого перетворюється у механічну роботу..::::::::::::::::читати далі |
Науково-дослідні інститути та організації України  Інститут нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова НАМН України — науково-дослідна та лікувальна установа НАМН України. Історія інституту Засновний у 1950 році на базі Київського психоневрологічного інституту, організованого у 1927 році. За ініціативи Олександра Арутюнова інститут створювався у вигляді науково-дослідного та лікувального закладу, що сприяло розвитку таких дисциплін, як нейрорентгенологія, отоневрологія та нейроофтальмологія, а також подальшому нейрофізіології, нейропсихології тощо. З 1964 по 1993 pр. інститут очолював академік А. П. Ромоданов. Після його смерті у 1993 році інституту було присвоєно його ім'я. З 1993 по 2013 директором був академік НАН та НАМН України Ю. П. Зозуля. В квітні 2013 року інститут очолив академік НАМН України Є. Г. Педаченко..::::::::::::::::читати далі |
Науково-дослідні станції та лабораторії України  Обсерваторія Львівської політехніки , Обсерваторія Львівського політехнічного інституту або Астрономічна обсерваторія Національного університету «Львівська політехніка» — українська астрономічна обсерваторія, розташована в місті Львові на висоті 340 метрів над рівнем моря. Діяла з 1877 не менше 35 років. В цей час наступницею традицій та історії обсерваторії можна вважати кафедру вищої геодезії та астрономії Національного університету «Львівська політехніка». Під час її активної роботи була Австро-Угорсько. та офіційно називалася по нім. Observatorium der kk Technischen Hochschule in Lemberg і по пол. Obserwatorium Ck Szkoły Politechnicznej we Lwowie . Кафедра вищої геодезії та астрономії (до 1894 року: Кафедра геодезії і сферичної астрономії) Національного університету «Львівська політехніка» (на той момент "Технічної академії у Львові «, а з 1877 р. -» Політехнічна школа ") є найстарішою геодезичною кафедрою в Україні. Вона була заснована 18 червня 1871 наказом Міністерства освіти Австро-Угорщини. Її першим завідувачем був призначений доцент Чеського вищого технічного училища в Празі Домінік Зброжек, якому згодом було присвоєно звання професора. Коли 12 березня 1873 року було прийнято «височайше» рішення про будівництво нового корпусу академії, то там, за ініціативою Зброжека, було передбачено і будівництво астрономічної обсерваторії. Для неї в 1874 -1877 роках було побудовано два бетонних стовпа висотою 30 метрів кожен, ізольовані від інших частин будівлі. Один стовп був призначений для екваторіального кола, другий — для рефрактора з параллактичним монтуванням. У зв'язку з фінансовими труднощами придбали лише астрономічний універсальний інструмент фірми "Т. Ertel & Sohn "(Мюнхен, Баварія), маятниковий годинник Шорт (2 штуки), кілька хронометрів, хронограф і кілька менших приладів.::::::::::::::::читати далі |
Науково-освітні заклади України  Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського — вищий навчальний заклад IV рівня акредитації в Україні, розташований у місті Сімферополь у Автономній Республіці Крим. Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського є спадкоємцем першого вищого навчального закладу в Криму — Таврійського університету, створеного в 1918 році за ініціативою Соломона Крима. У лютому 1921 року його було перейменовано у Кримський університет імені М. В. Фрунзе. В 1925 році на базі університету був створений Кримський державний педагогічний інститут. У лютому 1972 року він був перетворений у Сімферопольський державний університет імені М. В. Фрунзе. Одним з перших ректорів університету був український вчений-натураліст, основоположник геохімії й біогеохімії — академік Володимир Вернадський..::::::::::::::::читати далі |
Наукова періодика України Науково-технічний журнал «Науковий вісник Національного гірничого університету» («Науковий вісник НГУ») (англ. Scientific Bulletin of National Mining University) із серії наукових журналів, що видаються вищими навчальними закладами. Журнал зареєстрований ВАК України (Постанова № 1-05/1 від 10.02.2010 р.) як фахове видання з технічних, геологічних і економічних наук. Видається з 1998 року. Виходить 6 разів на рік..::::::::::::::::читати далі Мета видання - висвітлення актуальних проблем гірничодобувної і енергетичної галузей промисловості та шляхів їх рішення за допомогою фундаментальних і прикладних досліджень, нових наукових підходів до розробки технологій, аналізу економічних аспектів роботи підприємств, а також питань удосконалення діяльності вищої школи. |
Наукова література України
|
 Наукові сайти УкраїниВи можете додати сюди посилання на вебсайти для статтей про Українську науку↓
|
 Категорії
|
| Науково-популярні телепрограми та кінофільми України «Сім кроків за обрій» — науково-популярний фільм, знятий в 1968 році на студії «Київнаукфільм» режисером Феліксом Соболєвим. Сенсаційний для свого часу фільм досліджує межі можливостей людського мозку, творчих і сенсорних здібностей людини. У кіноекспериментах, поставлених у фільмі, беруть участь: лічильник-феномен І. Шелушков; Б. Дрожін — людина, яка нібито володіє телепатичними і сенсорними здібностями; гросмейстер, чемпіон світу з шахів Михайло Таль, що дає у фільмі сеанс одночасної гри на десяти дошках наосліп; гіпнотизер В. Райков, який за допомогою гіпнозу домагається «вивільнення» потенційних можливостей серед учасників експерименту. .::::::::::::::::читати далі |
 Корисні шаблони |
 Нові статті
|
| Добра стаття Володи́мир Стефа́нович Біле́цький (нар. 26 січня 1950 в селі Матвіївка, Вільнянський район Запорізької області) — український вчений у галузі гірництва, доктор технічних наук, професор, видавець, редактор, перекладач, дійсний член ряду галузевих академій України та НТШ. Автор ідеї та науковий редактор першої національної української Гірничої енциклопедії. Громадсько-політичний діяч. Народився 1950 року в Україні (с. Матвіївка Вільнянського району Запорізької області). Батько — Білецький Стефан Петрович з роду Білецьких і Чирвів, мати Тар'яник Ганна Петрівна — з роду Тар'яників та Кравченко. Понад 40 років життя Володимира Білецького тісно пов'язані з гірничими науками, Донбасом. У 1976 році переїздить жити і працювати на Донбас, не припиняючи навчатися у аспірантурі Дніпропетровського гірничого інституту за фахом «Автоматизація виробничих процесів». Працював старшим механіком на шахті ім. Орджонікідзе, ВО «Макіїввугілля», у Макіївському науково-дослідному інституті з безпеки робіт у гірничій промисловості (1976–1981)... З 1981 по 2000 р. — працював у науково-дослідному секторі Донецького політехнічного інституту (нині Донецький національний технічний університет).::::::::::::::::читати далі |
 Обрана ілюстрація |
Обраний життєпис українська науки. Філософи та вчені-енциклопедисти Доктор Дмитро Іванович Донцов (нар. 30 серпня 1883, Мелітополь — † 30 березня 1973, Канада) — український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, головний ідеолог українського інтегрального націоналізму[7] Народився 17 (30 за новим стилем) серпня (за іншими даними 10 вересня) 1883. Походив з роду слобожанського козацького полковника Федора Донця, нащадки якого отримали дворянські звання і змушені змінити прізвище . У 1900, після закінчення Мелітопольського реального училища, залишив рідне місто і переїхав до Царського Села біля Петербургу, де продовжив освіту на юридичному факультеті Петербурзького університету, який закінчив 1907..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Соціологи, політологи та вчені воєнних наук Іри́на Ериківна Беке́шкіна — український соціолог, спеціаліст у галузі політичної та електоральної соціології. Директор фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва[8]. Закінчила філософський факультет Київського університету імені Т. Г. Шевченка і аспірантуру Інституту філософії АН УРСР. Кандидат філософських наук. Працювала науковим редактором журналу «Філософська думка», молодшим і старшим науковим співробітником Інституту філософії АН УРСР. З 1991 року — науковий співробітник Інституту соціології НАН України. З 1996 року — заступник директора (нині директор) Фонду «Демократичні ініціативи», з 2001 року — його науковий керівник. Науковий редактор бюлетеню «Політичний портрет України» фонду «Демократичні ініціативи»..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українська науки. Філологи та лінгвісти Зено́н Франци́скович Кузе́ля (23 червня (6 липня) 1882, Поручин, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 24 травня 1952, Париж, Іль-де-Франс, Франція) — український мовознавець, бібліограф, фольклорист, історик, журналіст, етнограф, редактор, видавець, громадський діяч... Як мовознавець Кузеля розпочав свою діяльність з укладання «Словаря чужих слів» (12 000 слів чужого походження в українській мові), що вийшов у співавторстві з М. Чайковським 1910 у Чернівцях. Одним із значних досягнень української лексикографії є «Українсько-німецький словник» (Лейпциг, 1943), укладений Кузелею разом з Я.-Б. Рудницьким за участю К. Г. Маєра. Кузеля опрацював у ньому матеріали на літери П – Я, підготував бібліографічний покажчик. Кузеля — автор праці «Історичний розвиток і сучасний стан українського словникарства» (1947), в якій висловив свої погляди на значення словників і їх роль у культурному житті народу, оцінив словникові видання від давнини до середини 20 ст., охарактеризував працю у галузі лексикографії українських вчених в еміграції..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Історики та правознавці Стеллецький Гнат Якович (*3 лютого 1878 — † 11 листопада 1949, Москва) — археолог, історик, спелеолог. Відкрив печери Іотопати та Абула в Палестині. Народився в селі Григор'ївка Олександрівського повіту Катеринославської губернії, в сім'ї вчителя. Навчався в Харківській духовній семінарії, Київській духовній академії. У 1905—07 роках перебував у Палестині, викладав у Назаретській учительській семінарії. З 1907 року служить у Московському архіві Міністерства юстиції. 1908 керував археологічними розкопками курганів у Полтавській губернії; брав участь у XIV Археологічному з'їзді в Чернігові.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українська науки. Релігієзнавці, геральдисти та археологи Олекса́ндр Беніамі́нович Авагя́н (нар. 12 листопада 1944, Київ — пом. 26 липня 1988, смт Меджибіж Летичівського району Хмельницької області) — український археолог, спелеолог, музикант і поет. Співзасновник української спелеоархеології (скелеїстики), автор першої наукової систематизації давньоукраїнських печерних споруд. 1981 року закінчив історичний факультет Київського педагогічного інституту. Працював 1981–1984 в Архітектурно-археологічному загоні Інституту археології АН УРСР, 1985–1988 — археологом в Українському спеціалізованому науково-реставраційному проєктному інституті. Авагян — один із засновників української скелеоархеології (скелеїстики). Автор першої наукової систематизації давньоукраїнських печерних споруд, ініціатор та керівник ::::::::::::::::читати далі. |
| Обраний життєпис українська науки. Культурологи та мистецтвознавці Савицький Петро Миколайович (15 травня 1895 Чернігів — 13 квітня 1968 Прага) — російський географ, економіст, геополітик, культуролог, філософ українського походження.
Створив базові для євразійства теорії місцерозвитку, циклів економічної історії, циклів євразійської історії. Був творцем нової науки — кочівникознавства, творцем євразійської версії російської геополітики, зробив внесок у географію, економіку, політологію, літературознавство, мистецтвознавство, історію і т. д..::::::::::::::::читати далі. |
Обраний життєпис українська науки. Етнологи, антропологи та фольклористи Омеля́н Йо́сипович Парти́цький (*28 травня 1840 — †20[9] /21 січня[10] 1895) — український галицький вчений-мовознавець, етнограф, історик, педагог, громадський діяч... В Тернополі разом з Володимиром Лучаківським, В. Ільницьким, Є. Згарським створив літературний гурток.[9] Один з лідерів народовецького руху в Галичині, редактор «Газети шкільної» (видавав власним коштом,[9] 1875–1879 рр.), «Зорі» (двотижневий, заснував, шість років видавав власним коштом[11] 1880–1885 рр.). Автор підручників з мови, літератури, німецько-українського словника (1867 р.), «Старинної історії Галичини» (1894 р.). Переклав «Слово о полку Ігоревім» (1884 р)..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Економісти, демографи та статистики Миха́йло Васи́льович Пту́ха (* 7 листопада 1884, Остер, Чернігівська область — † 3 жовтня 1961, Київ) — український статистик і демограф, економіст, організатор науки, засновник Інституту Демографії АН УРСР, дійсний член АН УРСР (1920), член-кореспондент AH CPCP (1943), заслужений діяч науки (1944), дійсний член Міжнародного статистичного інституту (International Statistical Institute) (з 1929). Народився 7 листопада 1884 року в Острі. В 1910 році закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. В 1914—1915 роках поглибив студії у Берліні і Лондоні. З 1913 року приват-доцент Петербурзького університету, з 1916 року — професор його відділу у Пермі. В 1918 році повернувся в Україну, де заснував (1918) і до 1938 року очолював Інститут демографії (з 1934 Інститут демографії і санітарної статистики) АН УРСР (в РРФСР-Росії подібний інститут був заснований тільки в 1930 році), одночасно професор Інституту народного господарства та інших вищих шкіл у Києві..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українська науки. Географи та природоохоронці Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українська науки. Геологи та гірничі інженери Шнюков Євген Федорович — вчений-геолог, академік НАН України (1982), заслужений діяч науки і техніки України (1991), двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1989, 2000), дійсний член Міжнародної академії наук (МАН) Євразії. Народився 23 березня 1930 року в м. Архангельську в родині службовців. Школу закінчив із золотою медаллю в м. Одесі. У 1953 з відзнакою закінчив Київський університет ім. Т. Г. Шевченка, здобувши освіту за фахом «геолог-геохімік». У 1953–1956 навчався в аспірантурі Інституту геологічних наук АН УРСР. У 1958 успішно захистив кандидатську дисертацію. Її основою стали дослідження.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українська науки. Хіміки та біологи Іва́н Іва́нович Пуза́нов (* 13 (25) квітня 1885, Курськ, Росія — 22 січня 1971, Одеса) — український і російський зоолог і зоогеограф. Доктор біологічних наук (1938). Заслужений діяч науки УРСР (1965). Народився в Курську. «Велику роль у розвитку моєї особистості, — згадував Пузанов, — зіграла наша перша поїздка в Крим, яка розкрила переді мною зовсім новий, яскравий світ…» 1904 року закінчив Курську класичну гімназію. І того ж року вступив на природниче відділення Московського університету. Великий вплив на формування особистості Пузанова мали лекції Климента Тімірязєва, Михайла Мензбіра. 1911 року закінчив Московський університет. Працював у ньому до 1917 року.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Медики, ветеринари та вчені аграрних наук Овксе́нтій Васи́льович Корча́к-Чепуркі́вський (* 28 лютого 1857 Констянтиноград, Полтавської губернії — † 27 листопада 1947, Київ) — визначний український гігієніст і епідеміолог, організатор системи охорони народного здоров'я, міністр УНР, дійсний член Всеукраїнської Академії Наук, (ВУАН) (1921). Батько українського демографа Ю. О. Корчак-Чепурківського. Закінчив повітову школу та духовну семінарію в 1877 р., вступив на медичний факультет Київського університету, з якого невдовзі за участь у студентських заворушеннях був виключений та висланий з Києва під нагляд поліції. Вищу освіту закінчив у Харкові (1883) на медичному факультеті Харківського університету..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Фізики та астрономи Косоногов Йосип Йосипович (31 березня 1866, станиця Кам'янська — 22 березня 1922) — український фізик, геофізик, метеоролог, ординарний професор Київського університету, академік ВУАН. Народився 31 березня 1866 року в станиці Кам'янська Області Війська Донського (тепер місто Каменськ-Шахтинський Ростовської області, Росія) в сім'ї козака. Самостійно навчився читати у чотири роки, в шість з половиною вже навчався в училищі, а згодом — у Каменській прогімназії. Закінчив у 1889 році Університет святого Володимира. Працював асистентом на кафедрі фізики. У 1895–1902 роках керував Метеорологічною обсерваторією та Придніпровською метеорологічною мережею..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Математики та механіки Микола Макарович Кухарчук (* 6 лютого 1934, с. Грузька, Бишівський район, Київська область — 3 березня 2009, м. Київ) — український математик, професор НТУУ «КПІ», доктор фізико-математичних наук. Народився в с. Грузька, нині — Фастівського району Київської області. Закінчив фізико-математичний факультет Київського педагогічного інституту в 1959 році. З того часу вся його трудова та науково-педагогічна діяльність безпосередньо пов'язана з КПІ, де він пройшов шлях від асистента до професора. Тут він під керівництвом Ю. Л. Далецького успішно закінчив аспірантуру і в 1966 р. захистив кандидатську дисертацію «Диференціальні рівняння у функціональних похідних і деякі питання варіаційного числення, пов'язані з ними», а згодом — і докторську «Квазілінійні еліптичні рівняння і нелінійні напівгрупи стискань» (1996). Через рік отримав звання професора. Займав посаду завідувача кафедри вищої математики № 3 (1982–1986 рр.) За цей час йому вдалося згуртувати колектив викладачів, які вміло поєднували педагогічну діяльність з науковими пошуками..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Кібернетики, радіоінженери та вчені інформаційних технологій Анато́лій Васи́льович Ані́сімов (15 червня 1948) — український кібернетик, доктор фізико-математичних наук, професор, декан факультет кібернетики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, член-кореспондент НАН України (2009), дійсний член Академії наук вищої школи України. Закінчив механіко-математичний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка (1965–1970). Захистив дисертацію за темою «Групи та контекстно-вільні граматики» (1972). У 1994 році захистив докторську дисертацію за темою «Рекурсивні перетворювачі інформації». Асистент (1970–1972), старший викладач (1972–1974), доцент (1974–1977) факультету кібернетики КНУ ім. Т. Шевченка. Завідувач кафедри теоретичної кібернетики (1977–1980), завідувача кафедри математичної лінгвістики (1980–1984). З 1984 року — професор, завідувач кафедри математичної інформатики. З 2004 року — декан факультету кібернетики. З 1992 року завідувач відділу інтелектуалізації інформаційних технологій Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України. Член бюро відділення інформатики НАН України. .::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Металознавці та машинобудівники Віктор Іванович Бузанов (31 серпня 1934, Київ — 6 лютого 2007) — науковець в області оптичного й оптикоелектронного приладобудування, кандидат технічних наук (з 1983 року), академік Академії технологічних наук України (з 1993 року), Міжнародної академії «Контенант» (з 2002 року) і Міжнародної академії навігації і управління рухом (з 1999 року), керівник ЦКБ «Арсенал» в 1977–2006 роках. Народився 31 серпня 1934 року в Києві у родині вченого-рослинника Івана Бузанова. В 1958 році закінчив Київський політехнічний інститут за фахом «інженер-механік». З 1958 року працював в Центральному конструкторському бюро (ЦКБ) заводу «Арсенал» (Київ), де до 1977 року пройшов шлях від інженера-конструктора до начальника ЦКБ виробничого об'єднання «Завод Арсенал». У 1977–1991 роках — начальник ЦКБ виробничого об'єднання «Завод Арсенал», у 1991–1993 роках — начальник, головний конструктор, у 1993–2000 роках — директор, головний конструктор ЦКБ «Арсенал», з 2000 року директор, головний конструктор казенного підприємства «ЦКБ Арсенал»..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Вчені будівельних та транспортних наук Доброво́льський Анато́лій Володи́мирович (нар. 6 (19) травня 1910, с. Буки (нині — Малинський район, Житомирська область) — пом. 19 травня 1988, Київ) — радянський український архітектор, заслужений будівельник УРСР (з 1950), академік архітектури (з 1953). Головний архітектор м. Києва (1950–1955). Один з авторів проєкту планування й забудови Хрещатика і прилеглих до нього кварталів (будівництво почато 1951). Творча діяльність А. В. Добровольського почалася в 1934 р. після закінчення Київського будівельного інституту. Одним з викладачів архітектора був Йосип Каракіс. У 1936 році вони разом з Й. Каракісом проєктують і будують житловий будинок для вищого командного складу по Золотоворітській вулиці, 2 в Києві. Далі архітектор проєктує готель на площі Богдана Хмельницького, інтер'єри театру юного глядача, літній кінотеатр на схилах Дніпра, гуртожитки Лісотехнічного інституту та Тонкосуконного комбінату в Дарниці, Будинок творчості письменників у Каневі..::::::::::::::::читати далі |
 Вікіпроєкти |
|
- ↑ Губарев В. К. Історія України: універсальний ілюстрований довідник / В. К. Губарев — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2007. — С. 40-41
- ↑ Новий довідник: Історія України / упорядник С. Крупчан. — К.: ТОВ «КАЗКА», 2006. — С. 45-46
- ↑ Точні дати народження/смерті невідомі
- ↑ ДСТУ 2392-94 Базові поняття. Терміни та визначення.
- ↑ Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»
- ↑ www.xumuk.ru (рос.)
- ↑ Олександр Зайцев: “Націоналізм як релігія: приклад Дмитра Донцова”.
- ↑ Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва
- ↑ а б в Б. Пиндус, В. Ханас. Партицький Омелян Йосипович… С. 33
- ↑ Омелян Партицький. Жидачівська районна бібліотечна система
- ↑ К. Тищенко. «Скандинавщина в давній Руси»: погляд із сучасности