Державний лад Великої Британії

Політична структура Великої Британії заснована на принципі унітарної держави, де-факто федеративної держави , конституційної монархії. Її система уряду (знана як Вестмінстерська система) прийнята і в інших державах Співдружності, таких як Канада, Індія, Австралія, Нова Зеландія, Сінгапур, Малайзія та Ямайка.

Британська Конституція не кодифікована і має як письмові, так і неписьмові джерела. До перших належать Акти Парламенту, а також судові рішення. Другі іменуються конституційними звичаями (конвенціями).

Голова держави та джерело виконавчої, судової та законодавчої влади в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії — британський монарх, нині — король Чарльз III За конвенцією монарх призначає лідера партії, що має більшість у Палаті громад, прем'єр-міністром, хоча теоретично має право затвердити на цей пост будь-якого британського громадянина, навіть парламентарія або члена Палати лордів. Однак де-факто Король виконує лише церемоніальні-представницькі та не має реальної влади є конституційним монархом . Король номінально дає королівську згоду на біллі парламенту, при цьому формально має право відмовити (останній випадок був 11 березня 1708). Монарх може також розпустити парламент за порадою прем'єр-міністра (не спостерігається на практиці), але де-юре має владу розпустити парламент з власної волі, без згоди прем'єра. Інші королівські повноваження, звані королівськими прерогативами (призначати міністрів, оголошувати війну), що належать виконавчій владі, здійснюються від імені Корони прем'єр-міністром та Кабінетом міністрів. Роль Монарха в публічній політиці обмежена церемоніальними функціями.

Монарх щотижня зустрічається з прем'єр-міністром та іншими членами Кабінету. Фактичним політичним лідером Британії є Прем'єр-міністр, останнім часом — Голова Лейбористської партії Кір Стармер. Носієм суверенітету є «Король в Парламенті».

Велика Британія є постійним членом Ради Безпеки ООН, членом Великої сімки (G7), Організації економічного співробітництва та розвитку.

Конституція

У формі єдиного документа конституції не існує. Конституційне значення мають традиції, законодавчі акти Парламенту та судові прецеденти.

Глава держави

Інститут президентства відсутній. Глава держави — Король, Його Величність Чарльз ІІІ.

Глава держави — монарх (король). Король Карл ІІІ є 41-м англійським монархом та 12-тим Британським монархом з часів Вільяма Завойовника (1066 р.) та , Королеви Королева Анна (1700-1714 роки) є шостим представником Віндзорської династії (1917- наш час ) на престолі Великої Британії Король вважається верховним носієм виконавчої влади, главою судової системи, верховним головнокомандувачем збройних сил, світським главою англіканської церкви, має формально-конституційне право скликати Парламент, розпускати Палату Громад, санкціонувати законопроєкти, схвалені Парламентом. Поза цим, всі основні прерогативи державної влади здійснюються Парламентом та Урядом.

Законодавча влада

Парламент є незалежним законотворчим органом. Складається з двох палат.

Депутати Палати Громад обираються на 5 років за мажоритарною системою, відносною більшістю прямим і таємним голосуванням на основі загального виборчого права особами, яким виповнилося 18 років.

Спікер Палати Громад — Ліндсей Гойл (з 4 листопада 2019 року).

Палата Лордів складається з довічних перів (після проведення першого етапу конституційної реформи у листопаді 1999 року майже всі спадкові пери, за винятком спеціально обраних 92, були позбавлені права засідати у Палаті Лордів), спеціально обраних спадкових перів, лордів-суддів з апеляцій та «духовних лордів» — двох архієпископів та 24 єпископів Англіканської Церкви. Кількісний склад Палати Лордів може змінюватись за рахунок зміни кількості довічних перів, чия загальна чисельність не регулюється законодавством.

Спікер Палати Лордів — барон Норман Фаулер(з 1 вересня 2016 року).

В умовах відсутності конституції і за положенням «парламентського суверенітету» Парламент не зв'язаний раніше ухваленими рішеннями і може скасовувати акти конституційного значення. Британські суди позбавлені права переглядати або скасовувати акти Парламенту.

Виконавча влада

Уряд країни, як правило, очолюється лідером партії, яка перемогла на виборах і має найбільшу кількість місць y Палаті Громад, складається з членів Кабінету, міністрів, що не входять до складу Кабінету, і молодших міністрів (всього налічується близько 100 осіб). Прем'єр-міністр одноосібно формує склад Уряду та визначає, хто з міністрів входить до складу Кабінету.

З 2024 року посаду прем'єр-міністра займає Кір Стармер .

Судова влада

Судова колегія Палати Лордів (найвища апеляційна інстанція у цивільних справах по всій країні, у кримінальних справах — в Англії, Уельсі та Північній Ірландії), Верховні Суди Англії, Уельсу та Північної Ірландії, Шотландський Сесійний та Верховний Суд

Ключові політичні партії та їх лідери

• Лейбористська партія. Створена в 1890 році. Налічує близько 200 тис. членів. Лідер партії — Кір Стармер (з квітня 2020).
• Консервативна партія. Дата заснування — 1671 рік. (партія «Торі»), як Консервативна партія існує з 1830 року. Налічує близько 290 тис. членів.В.О Лідера партії — Ріші Сунак.
• Ліберально-демократична партія. Сформована в березні 1988 року шляхом об'єднання ліберальної та соціал-демократичної партій. Налічує близько 70 тис. членів. Лідер — Ед Дейві та Марк Пак.

Міжнародний статус країни

Міжнародний статус країни з моменту ухвалення у 1931 році Вестмінстерського статуту Велика Британія в особі свого монарха стала вважатись головою Британської Співдружності Націй, нині — Співдружності (The Commonwealth), до складу якої входять 53 держави, які отримали незалежність в результаті деколонізації, або мають традиційно тісні відносини з іншими країнами Співдружності. Під контролем Великої Британії продовжують залишатися 13 заморських територій.

Велика Британія — одна з країн-засновників ООН та постійний член Ради Безпеки, з 1949 року — член НАТО; з 1973 — член Європейського Союзу.

Джерела

• Oxford Dictionary of National Biography (2004) online [Архівовано 10 жовтня 2016 у Wayback Machine.]; short scholarly biographies of all the major people who died by 2009
• Addison, Paul and Harriet Jones, eds. A Companion to Contemporary Britain: 1939—2000 (2005) excerpt and text search [Архівовано 5 серпня 2013 у Wayback Machine.]
• Budge, Ian, et al. eds. The New British Politics (4th ed. 2007) 712pp
• Butler, David. British General Elections Since 1945 (1995) 195pp; excerpt and text search [Архівовано 4 грудня 2013 у Wayback Machine.]
• Cannon, John, ed. The Oxford Companion to British History (2003), historical encyclopedia; 4000 entries in 1046pp excerpt and text search [Архівовано 22 лютого 2012 у Wayback Machine.]
• Childs, David. Britain since 1945: A Political History (2012) excerpt and text search [Архівовано 8 грудня 2013 у Wayback Machine.]
• Cook, Chris and John Stevenson, eds. Longman Companion to Britain Since 1945 (1995) 336pp
• Hennessy, Peter. The Prime Minister: The Office and Its Holders Since 1945 (2001) except and text search [Архівовано 7 грудня 2013 у Wayback Machine.]; Attlee to Blair; 688pp
• Jones, Harriet, and Mark Clapson, eds. The Routledge Companion to Britain in the Twentieth Century (2009) excerpt and text search [Архівовано 8 грудня 2013 у Wayback Machine.]
• King, Anthony. The British Constitution (2011) 464pp
• Leventhal, F.M. Twentieth-Century Britain: An Encyclopedia (2nd ed. 2002) 640pp; short articles by scholars
• Marr, Andrew. A History of Modern Britain (2009); also published as The Making of Modern Britain (2010), popular history 1945—2005
• Pugh, Martin. Speak for Britain!: A New History of the Labour Party (2011) excerpt and text search [Архівовано 22 вересня 2016 у Wayback Machine.]
• Ramsden, John, ed. The Oxford Companion to Twentieth-Century British Politics (2005) excerpt and text search [Архівовано 8 грудня 2013 у Wayback Machine.]