Перейти до вмісту

Майдан Оборонний Вал

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
майдан Оборонний Вал
Харків
Майдан Оборонний Вал. Вид на 1-у дорожню клінічну лікарню
Майдан Оборонний Вал.
Вид на 1-у дорожню клінічну лікарню
Майдан Оборонний Вал.
Вид на 1-у дорожню клінічну лікарню
РайонСалтівський
Колишні назви
Вознесенська (до 1922 року)[1], Фейєрбаха (до 2024)
Загальні відомості
Протяжність360 х 160 м
Координати49°59′28″ пн. ш. 36°14′53″ сх. д. / 49.99111° пн. ш. 36.24806° сх. д. / 49.99111; 36.24806
поштові індекси61001
Транспорт
Автобуси10, 279е, 292т
Покриттяасфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлівід № 1 до № 19
Архітектурні пам'ятки№ 5, 7, 9, 10, 12, 15
Навчальні закладиУкрДУЗТ
Медичні заклади1-а дорожня клінічна лікарня
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMapпошук у Nominatim
Мапа
Мапа
CMNS: Майдан Оборонний Вал у Вікісховищі

Майдан Оборонний Вал — майдан в Салтівському районі Харкова. Дотикається до проспекту Героїв Харкова з його північного боку, між будинками № 43 і 47. Майдан має форму не зовсім правильного прямокутника, з розмірами приблизно 360 х 160 м. Майдан відокремлений від проспекту Героїв Харкова будівлею ХНТУСГ (колишнє реальне училище).

Історія площі

[ред. | ред. код]
Лікарня Червоного Хреста

Вознесенська площа виникла на місці оборонних валів. На генеральному плані Харкова, складеному в 1785 році, територія сьогоднішнього майдану розташовується на околиці міста, далі починається підгородня Немишлянська слобода. Місце виявилося зручним для торговлі сіном, дровами й харчовими продуктами. Московська дорога поступово перетворилась на міську вулицю з назвою Старомосковська (нині проспект Героїв Харкова).

Для розбудови площі, домінантою якої з 1675 року була Вознесенська церква, значущими віхами були державні установи й громадські будівлі. На початку XIX століття побудована казначейська палата, поштова контора, в 1876 році — на місці дерев'яної Вознесенської церкви споруджено кам'яну, приблизно тоді ж з'явився житловий будинок для священика. 1877 року поблизу на Старомосковській вулиці побудоване 1-е реальне училище за проєктом К. А. Толкунова (сучасна адреса — пр. Героїв Харкова, 45). 1885 року майдан прикрасила велична споруда жіночої Олександрівської гімназії (не збереглася).

Наступна хвиля забудови належить до поч. XX століття — лікарня Червоного Хреста, будинок ліги боротьби з туберкульозом, будинок рабинату, модернова будівля Управління Північно-Донецької залізниці.

У 1950-х роках побудовані нові будівлі для Харківського інституту інженерів залізничного транспорту й Інституту сільського господарства.

29 квітня 2024 року майдан перейменувано на Оборонний Вал, бо до заснування площі він проходив тут[2][3].

Вознесенська церква

[ред. | ред. код]

Вперше на цьому місці була побудована Вознесенська церква у 1675 році. Це був дерев'яний храм. 1733 року його замінили новим, теж дерев'яним. Але ця церква згоріла в 1787 році. Сім років потому губернський архітектор П. А. Ярославський розробив проєкт нового дерев'яного храму з окремою дзвіницею. Тільки в 1869—1876 роках була побудована нова мурована Вознесенська церква за зразковим проєктом А. А. Тона, переробленим губернським архітектором Б. С. Покровським.

Після жовтневого перевороту 1917 року церкву закрили, а в 1931 році перебудували під спортбазу. В 1950-х роках залишки церкви передали під лабораторний корпус Університету сільського господарства.

Будинки

[ред. | ред. код]
Буд. № 7. Колишня будівля Управління Північно-Донецької залізниці, 1913 рік. Наразі 2-ий корпус УкрДУЗТ.
Буд. № 8. Новий корпус Інституту інженерів залізничного транспорту (ХііТ), 1955 рік. Зараз — головний корпус УкрДУЗТу

.

Буд. № 12. Будинок ліги боротьби з туберкульозом
Буд. № 15. Колишня поштово-телеграфна контора
  • Буд. № 4, 5 — Пам'ятка архітектури Харкова, Лікарня Червоного Хреста. Побудована за проєктом архітектора Олександра Ржепішевського у 1914 році. В цих будівлях і зараз розташована дорожня клінічна лікарня.
  • Буд. № 7 — Пам'ятник архітектури Управління Північно-Донецької Залізниці, архітектори Сергій Тимошенко, П. І. Ширшов, П. В. Соколов, при консультації академіка архітектури Олексій Бекетова, 1913 рік. Будівля коштувала місту 500 тис. рублів, мала власну електростанцію й центральне водяне опалення. Нині це Український державний університет залізничного транспорту[4].
  • Буд. № 8 — Пам'ятник архітектури Корпус Інституту інженерів залізничного транспорту, побудований у 1950—1955 роках за проєктом архітекторів Н. М. Подгорного і Е. Я. Гальперіна. Будівля зведена на фундаментах зруйнованого в роки війни будинку колишньої жіночої гімназії, автором якої був Болеслав Михаловський.
  • Буд. № 9 — Дитячий садок № 84. Колишній губернаторський дім. Пізніше був перебудований під жіночу гімназію В. А. Шекун, потім — під дитячий садок.
  • Буд. № 9а — Житловий будинок поч. XIX століття ймовірно був побудований для вчителів місцевої гімназії.
  • Буд. № 9б — Житловий будинок поч. XIX століття, вирізняється серед інших тутешніх будинків цікавою архітектурою (ніби до основної будівлі притулилась башта з гострокутними вікнами). Часто студенти художніх шкіл пишуть з нього картини. Автор невідомий[5].
  • Буд. № 10 — Пам'ятник архітектури початку XIX століття. Казначейство, архітектор Петро Ярославський.
  • Буд. № 11 — Колишній житловий будинок священика П. П. Четверікова, 1875 рік, проєкт інженера Н. З. Колодяжного.
  • Буд. № 12 — Пам'ятник архітектури початку XX століття. Будинок ліги боротьби з туберкульозом. Можливе співавторство архітекторів Сергія Загоскіна і Василя Кричевського[6].
  • Буд. № 15 — Пам'ятник архітектури Міська поштова контора, 1834 рік, архітектор С. Шевцов. Це одна з найстаріших будівель у Харкові. Після розповсюдження телеграфного зв'язку використовувалась як телеграфна контора. Приблизно до 2010 року тут містилося відділення зв'язку № 49. Потім розпочався ремонт будинку, але його досі не завершено, і будинок не використовується[7].
  • Буд. № 19 — один з перших прибуткових будинків Харкова, 1887 рік. Власник будинку і автор проєкту архітектор Борис Покровський[8].

Пам'ятники

[ред. | ред. код]
Пам'ятник на братській могилі

При Університеті залізничного транспорту існує братська могила, де поховані 12 радянських воїнів. У березні 1943 року вони загинули в боях за Харків.[9] Могила є пам'яткою історії Харкова місцевого значення, охоронний № 143.

Раніше на площі стояв пам'ятник Сергію Кірову, оскільки його ім'я носив Інститут інженерів залізничного транспорту. У зв'язку з процесом декомунізації в Україні 18 травня 2015 року пам'ятник було повалено невідомими особами.[10]

15 вересня 2021 р. на майдані відкрили пам'ятник класику азербайджансько-перської поезії, мислителю Нізамі Ґенджеві. Пам'ятник встановили на честь 880-тої річниці від дня народження поета за ініціативою Посольства Азербайджанської Республіки в Україні. Автор пам'ятника — скульптор Катіб Сафар-огли Мамедов.[11]

«Харківський Пасквіль»

[ред. | ред. код]
Вбивство російського царя Павла I, березень 1801 року. Гравюра Утвайта за рис. Филиппото

Екскурсоводи Харкова розповідають екскурсантам історію про так званий «Харківський Пасквіль»[12].

1 липня 1800 року на стіні Вознесенської церкви з'явився пасквіль на російського імператора Павла I. Про цей випадок було донесено імператорові; всі, хто бачив пасквіль, були заарештовані й доправлені до Петербурга, де їх допитав особисто государ. Втім, знайти пасквілянта не спромоглись. Імператор наказав встановити на Вознесенській площі шибеницю для автора «твору». Якщо ж у призначений термін його не знайдуть, то кожного десятого харків'янина битимуть батогами, всіх мешканців Харкова вишлють до Сибіру, а місто зруйнують. На другий день після спорудження шибениці на ній з'явилось опудало імператора. Подальшому розвиткові подій завадило вбивство Павла I 24 березня 1801 року.

Реальна історія дещо відрізнялася від поширеної версії. Справжній перебіг подій встановив український історик Микола Горбань[13].

За спогадами сучасника, уродженця Слобідсько-української губернії Цебрикова, «пасквіль» фактично був спрямований проти вищих харківських урядовців, які 1 травня перепилися і вчинили бійку. На аркуші паперу, прибитого до стіни церкви, намальовано було, як сваряться поміж собою п'яниці, а під цим віршований підпис, що закінчувався словами: «Нечего дивиться: каков поп таков и приход».
Тодішній слобідсько-український губернатор Петро Сабуров вирішив, що слова про попа стосуються до особи самого царя, і негайно надіслав «пасквіль» цареві. Почалося слідство.

— Микола Горбань

За іншими свідченнями, на великому аркуші паперу також була накреслена шибениця, на котрій висів вензель Павла І. Під шибеницею був перелік осіб, які на шибеницю заслуговують — наближені до імператора особи, а за ними харківські урядовці. Для пошуку авторів не було достатніх відомостей, тому підозрюваними було оголошено людей, яких міська влада лише вважала підозрілими, деякі з них і раніше складали скарги. Цар Павло вимагав обов'язково розшукати винуватців, було звільнено з посад харківського губернатора Сабурова, віце-губернатора Шидловського та губернського прокурора Чайковського. Таким чином, історія з «пасквілем» мала для Харкова серйозні наслідки.

Харківське слідство було визнане недбалим, і цар наказав новоросійському губернаторові Ніколаєву вирушити до Харкова і вести справу «О пасквиле, найденном в Харькове, и о прикосновенных к оному». Допитували всіх, хто щось чув про «пасквіль», але ніхто не признався, що писав його. В результаті кількох підозрюваних, чия вина так і не була доведена, відправили до Сибіру, в Іркутську губернію. По смерті Павла I їх повернули до Харкова.

Не підтверджується історія про опудало Павла І, яке, нібито, повісили на шибениці. Так само не мав місця намір імператора зруйнувати весь Харків.

Джерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Харьков транспортный. Площадь Фейербаха. Архів оригіналу за 21 травня 2021. Процитовано 21 травня 2021.
  2. ↑ Вознесенская площадь. Откуда Родом (рос.). 3 квітня 2022. Процитовано 26 квітня 2024.
  3. ↑ Про перейменування об’єктів топонімії міста Харкова. Офіційний сайт Харківської міської ради. 29 квітня 2024. Архів оригіналу за 24 червня 2024. Процитовано 29 квітня 2024.
  4. ↑ Иван Пономаренко (03 серпня 2018). Управление Северо-Донецкой железной дороги. Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 20 травня 2021.
  5. ↑ Иван Пономаренко (14 серпня 2016). Харьков в фотографиях. Задворки пл. Фейербаха. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 25 травня 2021.
  6. ↑ Иван Пономаренко (14 грудня2015). Удивительное преображение здания амбулатории лиги борьбы с туберкулезом. Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 23 травня 2021.
  7. ↑ Андрей Парамонов (31 травня 2020). Прогулки с Андреем Парамоновым. Телеграфная станция в Харькове. Архів оригіналу за 25 травня 2021. Процитовано 25 травня 2021.
  8. ↑ Андрей Парамонов (17 липня 2020). Прогулки по Харькову с Андреем Парамоновым. Доходный дом архитектора Бориса Покровского. Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 23 травня 2021.
  9. ↑ Московский район. г. Харьков. История и современность. Архів оригіналу за 4 березня 2017. Процитовано 23 лютого 2016.
  10. ↑ В Харькове снесли памятник Кирову [Архівовано 21 грудня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  11. ↑ У Харкові відкрили перший в Україні пам'ятник поетові Нізамі Генджеві. https://www.city.kharkov.ua/ (укр.). Архів оригіналу за 15 вересня 2021. Процитовано 15 вересня 2021.
  12. ↑ Андрей Парамонов (18 травня 2018). Прогулки по Харькову. Сказ о Вознесенской церкви Захарьковской слободы. Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 26 травня 2021.
  13. ↑ Харківський “Пасквіль” 1800 року (М. Горбань). Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 26 травня 2021.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Майдан_Оборонний_Вал&oldid=43242611