Перейти до вмісту

Лавроненко Костянтин Миколайович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Лавроненко Костянтин Миколайович
Ім'я при народженніКостянтин Миколайович Лавроненко
Дата народження20 квітня 1961(1961-04-20)[1] (63 роки)
Місце народженняРостов-на-Дону, Російська РФСР, СРСР
Громадянство СРСР
 Росія
Alma materШкола-студія МХАТ
Професіяактор театру та кіно
Кар'єра1981 — теперішній час
Нагороди
IMDbID 0492249

Костянтин Миколайович Лавроненко (нар.. 20 квітня 1961, Ростов-на-Дону, Російська РФСР, СРСР) — радянський і російський актор театру, кіно і телебачення. Найбільш відомий за ролями в картинах кінорежисерів Андрія Звягінцева і Сергія Урсуляка. Єдиний російський актор, що став володарем призу Каннського кінофестивалю за найкращу чоловічу роль. Заслужений артист Російської Федерації (2009).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 20 квітня 1961 року в Ростові-на-Дону в робітничій сім'ї. У Ростові пройшли його дитинство і юність. З юних років мріяв стати артистом, наслідував Аркадія Райкіна, з 14 років займався разом зі старшою сестрою в драмгуртку[2]. Перші уроки акторської майстерності отримав від Галини Іванівни Жигунової (матері актора Сергія Жигунова), яка керувала самодіяльним театром[3].

Закінчив акторський факультет Ростовського училища мистецтв.

У 1979—1981 роках проходив службу в армії, де потрапив до ансамблю пісні і танцю Північно-Кавказького військового округу. В ансамблі він спочатку співав, потім став працювати конферансьє.

В 1981—1985 роках Лавроненко навчався в школі-студії МХАТ (курс Василя Петровича Маркова)[4].

Працював у театрі «Сатирикон», рік грав в Ленкомі[3], брав участь у проектах «Творчих майстерень» («Майстерня Клима») та «Нового європейського театру». З трупою їздив на гастролі до Німеччини та Бельгії. Сенс життя, за власним зізнанням, завжди бачив у любові, однак на сцені або в кіно зіграти героя-коханця ні разу не пропонували[2].

Дебют Лавроненко в кінематографі відбувся в 1984 році, в мелодрамі «Ще люблю, ще сподіваюся», де він зіграв разом з Євгеном Євстигнєєвим, якого вважає своїм учителем[3].

Головної кіноролі чекав ще майже 20 років. Початківець режисер Андрій Звягінцев помітив Лавроненка в одному з театральних вистав і запросив актора до свого фільму «Повернення» (2003). Картину чекав успіх — головний приз Венеціанського кінофестивалю «Золотий лев» і прокат у 70 країнах світу, завдяки чому Лавроненко здобув міжнародну популярність. Творчий тандем із Звягінцевим не розпався, актор і режисер знову зустрілися на знімальному майданчику стрічки «Вигнання» (2007). Фільм представляв Росію на конкурсі 60-го Каннського кінофестивалю, за підсумками якого Лавроненко завоював приз за найкраще виконання чоловічої ролі.

Лавроненко грав у телесеріалах Сергія Урсуляка «Ліквідація» (2007 рік, у ролі злочинця Чекана) та «Ісаєв» (2009 рік, в ролі Василя Блюхера).

Коли говорять про історію, я розумію, що нічого особливого не зробив: я не космонавт, який вперше полетів в космос, і не вчений, що зробив відкриття. Просто ми чесно знімали кіно. От і все.

— Константин Лавроненко[5]

Родина

[ред. | ред. код]

Одружений з актрисою Лідією Петраковою (з 1987 року). Донька Ксенія (нар.. 1990)[2].

Творчість

[ред. | ред. код]

Фільмографія

[ред. | ред. код]
Рік Назва Роль
1984 ф Ще люблю, ще сподіваюся Женя
1992 ф Андрюша Костя
1998 ф Твір до Дня Перемоги льотчик Костя
2003 с Немає порятунку від любові рятувальник Семен, він же бізнесмен
2003 ф Повернення батько
2005 ф Майстер майстер Олександр Сапалов
2005 тф Архангел Йосип
2006 ф Нанкинський пейзаж Олександр
2007 с Ліквідація Ігор Станіславович Чекан
2007 тф Відкрийте, Дід Мороз! Дід Мороз
2007 ф Нас не наздоженеш полковник Валієв
2007 ф Вигнання Алекс
2008 ф Нова Земля Іван Георгійович Жилін
2008 с Зброя полковник ФСБ Кирило Реутов
2009 мф Наказано знищити!
Операція: «Китайська шкатулка»
Петро Гаврин
2009 с Ісаєв Василь Блюхер
2009 с Самотній чоловік Джордж Фальконер (озвучування, роль Коліна Ферта)
2010 с У кожного своя війна Степан Єгорович Харламов
2010 ф Каїнек [cs] (Чехія) Іржі Каїнек
2010 ф Зайцев, пали! Історія шоумена Олександр Тросс
2011 с Випадковий свідок старший слідчий Олег Волгін
2011 с Зроблено в СРСР Микола Петрович Вєтров
2012 с Одного разу в Ростові Анатолій Григорович Порошин, московський письменник, дисидент
2013 с Три мушкетери лорд Бекінгем
2013 с Людмила знімався
2013 с Ціна життя Ілля Шагін
2014 док Віллі і Нікі Микола II
2014 ф Як мене звати Сергій, батько Олі
2014 ф Територія Ілля Миколайович Чинков
2014 мф Чуже Антон
2014 с Прощай, кохана! Володимир Олексійович Сотников, банківський аналітик, математик
2014 с Інквізитор Єгор Свенсон
2014 с Катерина граф Лесток
2015 с Клим Клим Анатолійович Рощин, оперуповноважений з особливо важливих справ
2016 с Чорна кішка Лев Олександрович Шеїн
2016 ф Розбуди мене Алек
2016 ф Землетрус Костянтин Бережний
2016 с Сімейні обставини Юрій
2017 ф Останній богатир Кощій
2018 ф Мандрівники терпіння Андрій
2019 ф Герой Катаєв, співробітник СЗР
2019 ф Робо генерал
2019 ф Аванпост майор Долматов
2020 ф Кома Ян
2020 ф Останній богатир: Корінь зла Кощій Безсмертний

Нагороди

[ред. | ред. код]

Державні нагороди

[ред. | ред. код]

Призи на фестивалях

[ред. | ред. код]

Санкції

[ред. | ред. код]

Костянтин Лавроненко публічно закликають до агресивної війни, виправдовують і визнають законною збройну агресію Росії проти України. Костянтин є підсанкційною особою.[9]

15 січня 2023 року доданий до санкційного списку України.[10]

Захоплення

[ред. | ред. код]

Деякий час займався ресторанним бізнесом, проте потім повернувся до акторської професії[2]. Є вболівальником хокейного клубу ЦСКА.

ДТП в Ярославській області

[ред. | ред. код]

11 липня 2012 року Лавроненко потрапив у серйозне ДТП на 132-му кілометрі федеральної траси «Холмогори» в Переславль-Залеському районі Ярославської області (селище Щелканка), по дорозі на зйомки серіалу «Ціна життя», де він виконував головну роль. Водій Toyota Camry не впорався з керуванням, вилетів на смугу зустрічного руху, після чого сталося зіткнення з Mitsubishi Pajero, на пасажирському сидінні якого перебував Лавроненко. В Toyota Camry загинула семимісячна дівчинка. У Лавроненко були діагностовані забої хребта[11][12][13].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. а б в г Константин Лавроненко: любовь как смысл жизни — Hello.ru. Архів оригіналу за 12 лютого 2013. Процитовано 13 липня 2012.
  3. а б в Константин Лавроненко. Биография актёра | Справки | Лента новостей «РИА Новости». Архів оригіналу за 28 жовтня 2016. Процитовано 26 травня 2020.
  4. Школа-студия МХАТ: 1980—1989. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 26 травня 2020.
  5. Константин Лавроненко: любовь как смысл жизни - Hello.ru. Архів оригіналу за 12 лютого 2013. Процитовано 13 липня 2012.
  6. Указ Президента Российской Федерации от 26 октября 2016 года № 572 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Архів оригіналу за 17 червня 2018. Процитовано 26 травня 2020.
  7. Vozvrashchenie. IMDb. Архів оригіналу за 3 грудня 2011. Процитовано 25 березня 2018.
  8. Фильм «Инсайт» Александра Котта удостоен Гран-при XXIV Фестиваля «Виват кино России!» (рос.). ТАСС. 19 травня 2016. Архів оригіналу за 17 грудня 2019. Процитовано 22 травня 2016.
  9. ЛАВРОНЕНКО Костянтин Миколайович - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 19 березня 2023. Процитовано 19 березня 2023.
  10. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №23/2023 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 січня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".
  11. Пострадавший в ДТП актёр Константин Лавроненко находится дома | Культура и шоу-бизнес | Лента новостей «РИА Новости». Архів оригіналу за 22 квітня 2016. Процитовано 26 травня 2020.
  12. Звезда российского артхауса разбилась в ДТП под Ярославлем :: Происшествия :: Top.rbc.ru. Архів оригіналу за 15 липня 2012. Процитовано 13 липня 2012.
  13. Дело возбуждено по факту ДТП, где погиб ребёнок и пострадал Лавроненко | Происшествия | Лента новостей «РИА Новости». Архів оригіналу за 9 квітня 2016. Процитовано 26 травня 2020.