Гюнтер д'Алькен

Гюнтер д'Алькен
нім. Gunter d'Alquen
Гюнтер д'Алькен в 1941 році.
Народився	24 жовтня 1910(1910-10-24) Ессен, Дюссельдорф, Рейнська провінція, Королівство Пруссія, Німецька імперія
Помер	15 травня 1998(1998-05-15) (87 років) Менхенгладбах, Дюссельдорф, Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина
Поховання	невідомо
Країна	Німеччина
Місце проживання	Watten
Діяльність	журналіст
Знання мов	німецька
Учасник	Друга світова війна
Членство	СС і СА
Посада	головний редактор
Військове звання	штандартенфюрер
Партія	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Нагороди	Срібний німецький хрест Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами Командор ордена Корони Італії Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року» Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» з Празьким градом Золотий партійний знак НСДАП Медаль «За вислугу років в НСДАП» Медаль «За вислугу років в НСДАП» Імперський орден Ярма та Стріл Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42» Почесний партійний знак «Нюрнберг 1929» Почесний кут старих бійців Кільце «Мертва голова» Нагрудний знак «За участь у загальних штурмових атаках»
Медіафайли у Вікісховищі

Ґюнтер д'Алькен (нім. Gunter d'Alquen; 24 жовтня 1910, Ессен — 15 травня 1998, Менхенгладбах) — журналіст, головний редактор центрального органу СС — газети «Чорний корпус» (нім. «Das Schwarze Korps»; 1 березня 1935 — 8 травня 1945), штандартенфюрер СС. Кавалер Німецького хреста в сріблі.

Біографія

Син торговця вовною і офіцера запасу Карла д'Алькена. Здобув освіту в реальній гімназії. У серпні 1925 року вступив в Гітлерюгенд, в грудні 1926 року — в СА, 27 серпня 1928 року — в НСДАП (квиток № 64 689), 10 квітня 1931 року — в СС (квиток № 8452). Активно друкувався в нацистській пресі, в тому числі в «Бремерській націонал-соціалістичній газеті» (нім. «Bremer Nationalsozialistischen Zeitung»), в 1931—1932 рр. — помічник редактора. З 1932 року — політичний оглядач «Völkischer Beobachter», що видавалася в Мюнхені, а з жовтня 1933 року — в Берліні. Одночасно в 1932—1943 рр. був керівним співробітником центрального видавництва НСДАП «Франц Ехерем» («Franz Eher Verlag GmbH»).

Ще в серпні 1933 року був притягнутий до роботи в СД, в жовтні 1933 року був звільнений з «Фелькішер Беобахтер» за критику політики НСДАП. Проте, в 1933—1945 рр. мав звання «політичного оглядача 1-го класу» в «Фелькішер Беобахтер». 1 березня 1935 року за підтримки начальника Головного управління СС Курта Віттйе був призначений райхсфюрером СС Генріхом Гіммлером головним редактором щойно створеного центрального органу СС — газети «Das Schwarze Korps» і залишався на цій посаді до кінця війни, член імперського сенату культури.

Одночасно з 29 жовтня 1935 по 15 квітня 1943 року числився в штабі Головного управління СД.

Друга світова війна

З початком Другої світової війни у ​​вересні 1939 року вирушив на фронт воєнним кореспондентом 9-го піхотного полку. З 1 січня 1940 року — командир військово-інформаційної роти частин посилення СС. 1 березня 1940 вступив в «Лейбштандарт Адольф Гітлер» в чині унтерштурмфюрера резерву. З 1 квітня 1940 року по 7 листопада 1943 року — командир військово-інформаційного батальйону СС. 15 квітня 1943 зарахований в Особистий штаб райхсфюрера СС, одночасно до 1 листопада 1944 року керував відділом воєнних кореспондентів у 2-й управлінській групі Головного оперативного управління СС. З 7 листопада 1943 по 1 вересня 1944 року — командир штандарта СС «Курт Еггерс». У квітні 1945 року призначений начальником відділу пропаганди Верховного командування Вермахту.

Після війни

Після закінчення війни жив у ФРН. Д'Алькен стверджував, що не знав про табори смерті. Засуджений до 10 років позбавлення волі.

Згідно з даними британської розвідки, на початку 50-х років входив в змовницьки нацистську організацію «Гурток Наумана» — групу діячів епохи Третього рейху, які згуртувалися навколо колишнього статс-секретаря Імперського міністерства народної освіти і пропаганди Вернера Наумана, яка намагалася очолити неонацистський рух в ФРН і використовувати структури ВДП для проникнення нацистів в органи влади ФРН.

У липні 1955 року Берлінським судом по денацифікації був засуджений до грошового штрафу в розмірі 60 000 дойчмарок, позбавлення права на пенсію та позбавлення на 3 роки цивільних прав. д'Алькен був визнаний винним в тому, що граючи в системі СС значну роль, він займався пропагандою війни, расизму, цькуванням проти церкви і євреїв, закликав до вбивств. Після наступних з'ясувань щодо доходів д'Алькена від цієї його діяльності в січні 1958 року він був ще засуджений до грошового штрафу в розмірі 28 000 дойчмарок.

Наприкінці 1950-х років Д'Алькен став акціонером ткацької фабрики в Мюнхенгладбасі.

Помер 15 травня 1998 року в Менхенгладбасі.

Бібліографія

Провідний публіцист СС. Склав і видав велику кількість праць, які прославляли діяльність загонів СС на Заході і Сході, в тому числі:

• "СС. Історія, завдання і організація охоронних загонів НСДАП "(1939)
• «Це перемога» (1940)
• «Війська СС на Заході» (1941)

Нагороди

• Почесний партійний знак «Нюрнберг 1929»
• Почесний кут старих бійців
• Почесний знак члена Імперського сенату культури
• Кільце «Мертва голова»
• Почесна шпага рейхсфюрера СС
• Золотий партійний знак НСДАП
• Медаль «За вислугу років в НСДАП» в бронзі та сріблі (15 років)
• Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
• Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» із застібкою «Празький град»
• Залізний хрест 2-го і 1-го класу
• Нагрудний знак «За участь у загальних штурмових атаках» в сріблі
• Командор Імперського ордена Ярма і Стріли (Іспанія) (30 вересня 1941)
• Командор ордена Корони Італії
• Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
• Орден «За військові заслуги» (Болгарія) 3-го ступеня
• Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами
• Німецький хрест в сріблі (21 грудня 1944)

Джерела

• Залесский К. А. СС. Охранные отряды НСДАП.. — М.: Эксмо, 2004. — С. 202—203. — 656 с. — ISBN 5-699-06944-5.
• Вернер Аугустиновик, Мартин Моль (Werner Augustinovic, Martin Moll) «Гюнтер Далкен — пропагандист государства СС» («Gunter d'Alquen — Propagandist des SS-Staates»). В издании: Рональд Смелсер, Энрико Зиринг (Ronald Smelser, Enrico Syring) «СС: элита под знаком мёртвой головы» («Die SS: Elite unter dem Totenkopf»). — Падеборн, 2000. ISBN 3-506-78562-1
• Kositza, Christian: 'Das Schwarze Korps. Die Zeitung der Schutzstaffeln der NSDAP. Organ der Reichsführung SS' über den Judeozid, Norderstedt 2013, ISBN 978-3-8482-2882-9.
• Марио Цек (Mario Zeck) «Черный корпус. История и облик органа высшего руководства СС» («Das schwarze Korps. Geschichte und Gestalt des Organs der Reichsführung SS»). — «Max Niemeyer Verlag», Тюбинген, 2002. ISBN 3-484-34051-7  
• Ян Брандт (Jan Brandt) «При самом строгом соблюдении формы. Руководство журнала СС „Das Schwarze Korps“» («Unter strengster Wahrung der Form. Die Führung der SS-Zeitschrift „Das Schwarze Korps“»). — «Frankfurter Allgemeine Zeitung», 7 мая 2005, с. 34.

• Williamson, Gordon (2013). Die SS-Hitlers Instrument der Macht: Die Geschichte der SS von der Schutzstaffel bis zur Waffen-SS (in German). Neuer Kaiser Verlag. p. 244. ISBN 9783846820032.
• Klee, Ernst (2003). Das Personenlexikon zum Dritten Reich (in German). S. Fischer. p. 13. ISBN 9783100393098.
• Werner Augustinovic, Martin Moll: Gunter d'Alquen — Propagandist des SS-Staates. In: Ronald Smelser, Enrico Syring (Hrsg.): Die SS: Elite unter dem Totenkopf. Ferdinand Schöningh, Paderborn 2000, ISBN 3-506-78562-1.
• Jan Brandt: Unter strengster Wahrung der Form. Die Führung der SS-Zeitschrift «Das Schwarze Korps». (Memento vom 8. Juli 2008 im Internet Archive) In: Frankfurter Allgemeine Zeitung vom 7. Mai 2005, S. 34.
• Christian Kositza: «Das Schwarze Korps. Die Zeitung der Schutzstaffeln der NSDAP. Organ der Reichsführung SS» über den Judeozid. Books on Demand, Norderstedt 2013, ISBN 978-3-8482-2882-9.
• Jochen Lehnhardt: Die Waffen-SS: Geburt einer Legende. Himmlers Krieger in der NS-Propaganda. Ferdinand Schöningh, Paderborn 2017, ISBN 978-3-506-78688-3.
• Mario Zeck: Das schwarze Korps. Geschichte und Gestalt des Organs der Reichsführung SS. Max Niemeyer Verlag, Tübingen 2002, ISBN 3-484-34051-7.

• Das schwarze Korps: Heinrichsfeier am 02.07.1936 auf dem Quedlinburger Schloßberg, mit einem Vorwort von Gunter d'Alquen