Очікує на перевірку

Хорхе Рафаель Відела

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хорхе Рафаель Відела
ісп. Jorge Rafael Videla
Хорхе Рафаель Відела
Хорхе Рафаель Відела
Прапор
Прапор
 Президент Аргентини
Прапор
Прапор
Попередник: Ісабель Мартінес де Перон
Наступник: Роберто Едуардо Віола
 
Ім'я при народженні: ісп. Jorge Rafael Videla[1][2][…]
Народження: 2 серпня 1925(1925-08-02)
Мерседес, Аргентина
Смерть: 17 травня 2013(2013-05-17) (87 років)
Маркос-Пас, Аргентина
Причина смерті: зупинка серця
Поховання: Меморіальний цвинтар Піларd[4]
Країна: Аргентина
Релігія: католицтво
Освіта: Nation Military Colleged (1944), Школа Америк і Army War Academyd (1954)
Партія: military partyd
Рід: Q5855772?
Шлюб: Alicia Hartridged[5]
Діти: Марія Крістіна (1949), Хорхе Орасіо (1950), Алехандро Еухеніо (1951-1971), Марія Ісабель (1958), Педро Ігнасіо (1966), Фернандо Габріель (1961), Рафаель Патрісіо (1953)
 
Військова служба
Роки служби: 1944—1981
Приналежність: Аргентина
Рід військ: сухопутні війська
Звання: генерал-лейтенант
Командував: ЗС Аргентини
Битви: Державний переворот в Аргентині
Операція «Суверенітет»
Брудна війна
Автограф:
Нагороди:

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Висловлювання у Вікіцитатах

Роботи у  Вікіджерелах

Хо́рхе Рафае́ль Віде́ла Редо́ндо (2 серпня 1925(1925-08-02), Мерседес, Буенос-Айрес — 17 травня 2013(2013-05-17), Маркос-Пас, Буенос-Айрес) — високопоставлений офіцер аргентинської армії, генерал-лейтенант, президент Аргентини та де-факто диктатор країни у 1976—1981 роках.

Відела прийшов до влади здійснивши державний переворот, що повалив Ісабель Мартінес де Перон. Після повернення демократичного уряду до влади, він був звинувачений у масштабних порушеннях прав людини і злочинах проти людяності, під час його правління, зокрема у викраденнях людей, тортурах і вбивствах активістів, політичних опонентів (як реальних, так і підозрюваних), а також членів їх сімей, у секретних концентраційних таборах. Він звинувачувався у викраденнях багатьох дітей, народжених у незаконних місцях утримання під вартою. Перебував під домашнім арештом до 10 жовтня 2008 року, коли його було відправлено до військової в'язниці[6]. 5 липня 2010 року Віделу було визнано повною мірою відповідальним за дії армії у часи його правління. «Я приймаю відповідальність як представник вищої військової влади під час міжусобної війни. Мої підлеглі виконували мої накази», сказав він суду[7]. 22 грудня 2010 року Відела був засуджений до довічного ув'язнення за вбивство 31 в'язнів після перевороту, який привів його до влади[8][9].

Дитинство

[ред. | ред. код]

Хорхе Рафаель Відела народився 2 серпня 1925 року в місті Мерседес. Він був третім із п'яти синів полковника Рафаеля Еухеніо Відели Бенголеа (1888—1951) та Марії Ольги Редондо Охеа (1897—1987), і його охрестили на честь двох його старших братів-близнюків, які померли від кору в 1923 році. Родина була знаною в провінції Сан-Луїс, і багато з його предків обіймали високі державні посади. Його дід Хасінто був губернатором Сан-Луїса між 1891 і 1893 роками, а його пра-прадід Блас Відела брав участь у війнах за незалежність іспанських колоній в Америці, а пізніше був лідером унітарної партії в Сан-Луїсі.

Кар'єра в армії

[ред. | ред. код]

Хорхе Рафаель Відела навчався у Національному військовому коледжі (ісп. Colegio Militar de la Nación) з 3 березня 1942 по 21 грудня 1944 року і закінчив його у званні молодшого лейтенанта піхоти. Далі Відела вчився у Вищій військовій школі (ісп. Escuela Superior de Guerra) у 1952—1954 роках, закінчив її штаб-офіцером. Працював у міністерстві оборони у 1958—1960 роках. Після цього керував військовою академією до 1962 року. У 1971 році отримав звання бригадного генерала і був призначений Алехандро Агустином Лануссе на посаду директора Національного військового коледжу. Наприкінці 1973 року Леандро Анайя призначив Віделу начальником штабу армії. Протягом липня та серпня 1975 року Відела був головою Об'єднаного комітету начальників штабів (ісп. Estado Mayor Conjunto) аргентинських збройних сил[10]. У серпні 1975 року президент Ісабель Перон призначила Віделу Головнокомандувачем армії.

Ісабель Перон, віце-президент при її чоловікові Хуанові Пероні, за конституцією зайняла пост президента після його смерті. Скориставшись нестабільною ситуацією в країні, 24 березня 1976 року Відела очолив військовий переворот, який позбавив влади Ісабель Перон. Була утворена Військова хунта, до якої окрім самого Відели увійшли адмірал Еміліо Массера (представник флоту) і бригадний генерал Орландо Рамон Агості (представник ВПС). Через два дні після перевороту Відела офіційно вступив на посаду президента Аргентини.

Президентство

[ред. | ред. код]

Економічна політика

[ред. | ред. код]

Ставши новим президентом Аргентини, Відела зіткнувся з економікою, що занепадала через стрімку інфляцію. Він значною мірою залишив економічну політику в руках міністра Хосе Альфредо Мартінеса де Оса, який прийняв економічну політику вільної торгівлі та дерегуляції.[11]

Мартінес де Ос вжив заходів для відновлення економічного зростання, відмовившись від перонізму на користь вільної ринкової економіки. Рівень інфляції дещо знизився, але залишався високим.[12]

Він був особистим другом Девіда Рокфеллера, який посприяв позикам банку Chase Manhattan[en] і Міжнародного валютного фонду на суму майже 1 мільярд доларів США після його прибуття.

Він скасував будь-який контроль за цінами та режим валютного контролю. Чорний ринок і дефіцит зникли.

Він звільнив експорт (скасував існуючі заборони та квоти, а мита на експорт було скасовано) та імпорт (скасував існуючі заборони, квоти та ліцензії та поступово знизив тарифи на імпорт).[13]

Під час його правління зовнішній борг зріс у чотири рази, а розбіжності у рівні життя між вищим і нижчим класами стали набагато помітнішими. Цей період закінчився десятикратною девальвацією та однією з найгірших фінансових криз в історії Аргентини .

Міжнародні відносини

[ред. | ред. код]

Державний переворот планувався з жовтня 1975 року, і Державний департамент США дізнався про підготовку за два місяці до його здійснення. Після перевороту Генрі Кіссінджер кілька разів зустрічався з лідерами збройних сил Аргентини, закликаючи їх швидко знищити своїх опонентів, перш ніж у Сполучених Штатах зростуть обурення через порушення прав людини .

Державний департамент США розглядав Аргентину як оплот антикомунізму в Південній Америці, і на початку квітня 1976 року Конгрес США схвалив запит адміністрації Форда, написаний Генрі Кіссінджером, про надання хунті 50 000 000 доларів допомоги у сфері безпеки. У 1977 році Міністерство оборони США дозволило виділити 700 000 доларів США на навчання 217 аргентинських військових офіцерів, а в 1977 і 1978 роках Сполучені Штати продали Аргентині запасних частин на суму понад 120 000 000 доларів США .[14]

Однак у той же час новий президент США Джиммі Картер висвітлив проблеми прав людини і в 1978 році переконав Конгрес припинити всі поставки американської зброї до Аргентини

Хоча Відела був антикомуністом, його режим підтримував добрі відносини з Радянським Союзом і Китаєм; під його правлінням розширилися торговельні зв'язки з обома державами.[15]

Порушення прав людини

[ред. | ред. код]
Докладніше: Брудна війна

Військова хунта захопила владу в період крайньої нестабільності, після терористичних актів марксистських груп ERP, Монтонерос, FAL, FAR і FAP, які пішли у підпілля після смерті Хуана Перона в липні 1974 року, і правих радикалів аргентинського антикомуністичного альянсу на чолі з Хосе Лопесом Регою. Генерал-лейтенант Хорхе Відела сам ледве уникнув трьох замахів Монтонерос і ERP у період з лютого 1976 по квітень 1977[16]. Члени хунти скористалися цим, щоб виправдати переворот, назвавши адміністрацію «Процес національної реорганізації».

За різними оцінками від 9 000 до 30 000 аргентинців зазнали насильницького «зникнення» (ісп. Desaparecidos) і найпевніше були вбиті, багато людей були незаконно затримані та піддані тортурам, інші зазнали вигнання. Асамблея з прав людини (ісп. Asamblea por los Derechos Humanos) вважає, що 12 261 осіб було вбито або зникло безвісти під час «Національного процесу реорганізації»[17]. Вся законодавча влада була зосереджена в руках дев'яти офіцерів хунти, і всі важливі місця в національному уряді були зайняті лояльними офіцерами.

Конфлікт з Чилі

[ред. | ред. код]

Ще до початку правління Відела Аргентина мала конфлікт з Чилі щодо місця проведення кордону у протоці Бігля, зокрема претендувала на три острови у цьому регіоні. 1977 року було ухвалене арбітражне рішення, згідно з яким острови відходили Чилі[18]. Військова хунта на чолі з Віделою не визнала рішення суду і 22 грудня 1978 року почала окупацію островів, яка отримала назву операція «Суверенітет». Лише завдяки втручанню папи Івана Павла ІІ вдалося уникнути війни між двома країнами[19].

Конфлікт не було повністю вирішено до закінчення влади президента Відели. Договір про мир і дружбу від 1984 року між Чилі та Аргентиною (ісп. Tratado de Paz y Amistad) визнав чилійський суверенітет над островами.

Кінець правління і суди

[ред. | ред. код]

Втративши опору всередині хунти, 29 березня 1981 року Відела передав президентські повноваження генералу Роберто Едуардо Віолі. Пізніше, після відновлення демократії, в 1983 році Віделу було притягнуто до суду і в 1985 р. засуджено до довічного ув'язнення. У 1990 році президент Менем помилував його, разом з іншими членами хунти, і помістив під домашній арешт у зв'язку з погіршенням здоров'я.

Після обрання в 2003 році президентом Аргентини Нестора Кіршнера Відела більше не вважається законним президентом Аргентини, його портрет знятий з усіх публічних місць. 6 вересня 2006 року помилування, дане Віделі Менемом, було оголошено неконституційним, і судове переслідування продовжено. 30 жовтня 2008 року його було заарештовано знову і поміщено у військову в'язницю.

23 грудня 2010 року Відела був знову засуджений до довічного ув'язнення за звинуваченням в організації вбивства 31 політичного в'язня. Відела у своє виправдання заявив, що силою зброї він зупиняв в країні хаос і насильство:

«Це була справедлива війна. Мали місце крайності і жах важко виправдати, але їх слід розуміти в рамках тієї жорстокості, яка властива військовому внутрішньому конфлікту»[20]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://gw.geneanet.org/gentuc?lang=es&p=jorge+rafael&n=videla+redondo
  2. ↑ Geni.com — 2006.
  3. ↑ Encyclopædia Britannica
  4. ↑ Find a Grave — 1996.
  5. ↑ https://tn.com.ar/politica/2021/11/05/murio-alicia-hartridge-la-esposa-de-jorge-rafael-videla/
  6. ↑ Argentina: Videla a la cárcel. Архів оригіналу за 26 грудня 2010. Процитовано 24 грудня 2010.
  7. ↑ Argentina's Videla: 'Troops followed my orders' BBC news 6 July 2010. Архів оригіналу за 23 грудня 2010. Процитовано 24 грудня 2010.
  8. ↑ Life sentence for ex-Argentina leader [Архівовано 14 березня 2012 у Wayback Machine.] on Al Jazeera English 2010-12-23 (video)
  9. ↑ Popper, Helen (22 грудня 2010). Former Argentine dictator Videla jailed for life. Reuters. Архів оригіналу за 26 грудня 2010. Процитовано 23 грудня 2010.
  10. ↑ Estado Mayor Conjunto. Архів оригіналу за 15 грудня 2007. Процитовано 26 грудня 2010. [Архівовано 2007-12-15 у Wayback Machine.]
  11. ↑ Jorge Rafael Videla | president of Argentina | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 25 жовтня 2022.
  12. ↑ Argentina | History, Map, Flag, Population, Language, Currency, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 25 жовтня 2022.
  13. ↑ José Alfredo Martinez de Hoz - Biografía. martinezdehoz.com. Процитовано 25 жовтня 2022. [Архівовано 2020-11-20 у Wayback Machine.]
  14. ↑ On 30th Anniversary of Argentine Coup: New Declassified Details on Repression and U.S. Support for Military Dictatorship. nsarchive2.gwu.edu. Процитовано 25 жовтня 2022.
  15. ↑ Barbadillo, Pedro Fernández (24 березня 2019). La alianza entre la Junta argentina y la URSS. Libertad Digital - Cultura (es-ES) . Процитовано 25 жовтня 2022.
  16. ↑ Argentine president escapes third assasination attempt. The Montreal Gazzete. February 19, 1977.
  17. ↑ Las cifras de la guerra sucia: investigacion a cargo de Graciela Fernandez Meijide, Ricardo Snitcofsky, Elisa Somoilovich y Jorge Pusajo, p. 32, Asamblea Permanente por los Derechos Humanos, 1988
  18. ↑ Report and decision of the Court of Arbitration (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 квітня 2008. Процитовано 26 грудня 2010. [Архівовано 2013-03-19 у Wayback Machine.]
  19. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 9 вересня 2009. Процитовано 7 січня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2009-09-09 у Wayback Machine.]
  20. ↑ Бывшего диктатора Аргентины приговорили к пожизненному заключению[недоступне посилання з червня 2019]

Посилання

[ред. | ред. код]
Wikinews
Wikinews
Вікіновини мають подію, пов'язану з цією статтею:
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хорхе_Рафаель_Відела&oldid=43930590