Портал:Українська наука
Українська наука  Наука — це особлива форма людської діяльності, яка склалася історично та має своїм результатом цілеспрямовано відібрані факти, гіпотези, теорії, закони й методи дослідження. Історія зародження й становлення української науки налічує багато століть, адже у своєму розвитку вона пройшла довгий шлях. Від перших елементів науки в стародавньому світі, у зв'язку з потребами суспільної практики, що мали суто практичний характер, — аж до наших часів, коли наука стала по суті джерелом економічного зростання і невід'ємною складовою національної культури та освіти України. З часу виникнення на північних берегах Чорного та Азовського морів античних стародавніх грецьких міст-держав (VIII–VII ст. до н.е.) існують відомості про збирання донаукового знання на території сучасної України. Найвідомішими грецькими містами-державами того часу були: Ольвія (нині с. Парутине в гирлі Південного Бугу), Херсонес (околиці сучасного Севастополя), Пантикапей (місце сучасної Керчі), Тіра (на місці нинішнього Білгорода-Дністровського), Феодосія, Керкінітида (на місці сучасної Євпаторії) та інші[1]. Античні міста відзначалися значним розвитком освіти, медицини та культури. Мешканці приділяли значну увагу навчанню дітей: учні вивчали читання, лічбу, письмо, риторику, красномовство. Розвивалися історія і філософія.[джерело?] Особливе значення приділялося медицині. Про це свідчать численні археологічні знахідки (хірургічні ножі, пінцети, голки та ін). В Ольвії існувала аптека. Мешканці Керкінітиди широко використовували цілющі властивості кримських грязей. Історик Пліній Старший так описував один з берегів Сакського озера: «...на Таврійському півострові є земля, за допомогою якої лікуються різні хвороби»[2]. Невипадково відомий вчений Діонісій Малий (*475—†550) походив зі Скіфії (історично етнічної України).[джерело?].::::::::::::::::читати далі |
 Вибрана статтяГіпо́тези про заснува́ння Кам'янця́-Поді́льського — гіпотези, які роблять спробу з'ясувати, коли було засновано місто Кам'янець-Подільський (нині один із районних центрів Хмельницької області України). Про важливість проблеми ще 1965 року зазначив доктор історичних наук Леонід Коваленко: «Посилений інтерес до питання про час виникнення Кам'янця-Подільського — це не просто історія самого міста, а по суті йде справа про ширше коло питань: про Поділля в часи Давньоруської держави загалом, ступінь економічного й культурного життя краю» [3]. .::::::::::::::::читати далі |
 Вибраний портрет української науки |
Вибрані списки української науки
|
Основні терміни і поняття гуманітарних наук Культу́ра (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії; історично набутий набір правил всередині соціуму для його збереження та гармонізації. Культура є складною системою буття. У XX столітті вчені А. Кребер та К. Клакхон зробили спробу об'єднати досягнення культурологів усього світу й привели в своїй праці («англ. Culture: A Critical Review of Concepts and Definitions», 1952) 180 визначень терміну «культура». У 1983 р. на XVII Всесвітньому конгресі в Торонто, присвяченому проблемі «Філософія й культура», було наведено вже кілька сотень визначень цього поняття... Поняття культура об'єднує в собі науку (включно з технологією) і освіту, мистецтво (літературу та інші галузі), мораль, уклад життя та світогляд. Культура вивчається комплексом гуманітарних наук, насамперед культурологією, етнографією, культурною антропологією, соціологією, психологією, історією[4]..::::::::::::::::читати далі |
Основні терміни і поняття економічних наук Ауди́т (лат. audit — слухати) — перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.[5] В англомовних джерелах під аудитом розуміють оцінку особи, організації, системи, процесів, підприємства, проєкту або продукту. В Україні цей термін найчастіше позначає перевірку в області бухгалтерського обліку, але, внаслідок впливу англомовних джерел, термін також застосовується в галузі управління проєктами, управління якістю, управління природними ресурсами та збереження енергії тощо..::::::::::::::::читати далі |
Основні терміни і поняття природничих наук  Речовина́ — вид матерії, яка характеризується масою та складається з елементарних частинок (електронів, протонів, нейтронів, мезонів тощо). Характерною властивістю таких частинок є відмінні від нуля баріонний заряд або лептонний заряд. Терміном хімічна речовина позначають головним чином матерію — речовину організовану в атоми, молекули тощо[6]. Фізичні та хімічні властивості речовин зумовлюються взаємодією між електронами та атомними ядрами, а також між атомами, молекулами, йонами. Хімічні речовини, що складаються з атомів одного виду, є простими, з атомів різних видів — складними. Складні хімічні речовини розділяються на органічні і неорганічні.::::::::::::::::читати далі |
Основні терміни і поняття точних наук  Трику́тник Рело́ (англ. Reuleaux triangle) — Пласскаопукла геометрична фігура Серед інших фігур сталої ширини трикутник Рело виділяє низка його граничних властивостей — найменша площа, найменший можливий кут при вершині, найбільша асиметричність щодо центру. Також трикутник набув поширення в техніці — на його основі були створені кулачкові та грейферні механізми, роторний двигун Ванкеля, і навіть дрилі, що дозволяють свердлити квадратні отвори. Рело не є першовідкривачем цієї фігури, хоча він і детально дослідив її. Зокрема, він розглядав питання про те, скільки контактів (в кінематичних парах) необхідно, щоб запобігти рухові плоскої фігури, і на прикладі викривленого трикутника, вписаного в квадрат, показав, що навіть трьох контактів може бути недостатньо для того, щоб фігура не оберталася[7].::::::::::::::::читати далі |
Основні терміни і поняття аграрних та медичних наук Сільськогосподарські товариства (СГТ) — товариства, метою яких є розвиток й удосконалення сільського господарства і його окремих ділянок, організація науково-дослідних робіт, видавництво фахових праць та журналів, поширнення сільськогосподарської освіти, допомога членам товариств у раціоналізації господарства (створення сільськогосподарських станцій, проведення виставок, публікації у пресі, посередництво в купівлі сільськогосподарських машин, постачанні насіння, збуті сільськогосподарської продукції тощо). СГТ існують в Європі від другої половини XVIII століття. Перше СГТ Російської імперії — «Імператорське вільне економічне товариство» (від 1765, Санкт-Петербург). Воно, як і «Імператорське Московське товариство сільського господарства» (від 1819), своєю діяльністю охоплювало землі центральних та східних українських губерній. .::::::::::::::::читати далі |
Основні терміни і поняття технічних наук  Маши́на (від лат. machina, від дав.-гр. Μηχανή — пристрій, засіб, знаряддя) — технічний об'єкт, який складається із взаємопов'язаних функціональних частин (деталей, вузлів, пристроїв, механізмів та ін.), що використовує енергію для виконання покладених на нього функцій. Традиційно, під машиною розуміють технічну систему, яка виконує або допомагає у виконанні якогось виду роботи. Проста машина — механізм, який перетворює напрям або величину сили без споживання енергії..::::::::::::::::читати далі |
Науково-дослідні інститути та організації України  Інститут нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова НАМН України — науково-дослідна та лікувальна установа НАМН України. Історія інституту Засновний у 1950 році на базі Київського психоневрологічного інституту, організованого у 1927 році. За ініціативи Олександра Арутюнова інститут створювався у вигляді науково-дослідного та лікувального закладу, що сприяло розвитку таких дисциплін, як нейрорентгенологія, отоневрологія та нейроофтальмологія, а також подальшому нейрофізіології, нейропсихології тощо. З 1964 по 1993 pр. інститут очолював академік А. П. Ромоданов. Після його смерті у 1993 році інституту було присвоєно його ім'я. З 1993 по 2013 директором був академік НАН та НАМН України Ю. П. Зозуля. В квітні 2013 року інститут очолив академік НАМН України Є. Г. Педаченко..::::::::::::::::читати далі |
Науково-дослідні станції та лабораторії України  Обсерваторія Львівської політехніки , Обсерваторія Львівського політехнічного інституту або Астрономічна обсерваторія Національного університету «Львівська політехніка» — українська астрономічна обсерваторія, розташована в місті Львові на висоті 340 метрів над рівнем моря. Діяла з 1877 не менше 35 років. В цей час наступницею традицій та історії обсерваторії можна вважати кафедру вищої геодезії та астрономії Національного університету «Львівська політехніка». Під час її активної роботи була Австро-Угорсько. та офіційно називалася по нім. Observatorium der kk Technischen Hochschule in Lemberg і по пол. Obserwatorium Ck Szkoły Politechnicznej we Lwowie . Кафедра вищої геодезії та астрономії (до 1894 року: Кафедра геодезії і сферичної астрономії) Національного університету «Львівська політехніка» (на той момент "Технічної академії у Львові «, а з 1877 р. -» Політехнічна школа ") є найстарішою геодезичною кафедрою в Україні. Вона була заснована 18 червня 1871 наказом Міністерства освіти Австро-Угорщини. Її першим завідувачем був призначений доцент Чеського вищого технічного училища в Празі Домінік Зброжек, якому згодом було присвоєно звання професора. Коли 12 березня 1873 року було прийнято «височайше» рішення про будівництво нового корпусу академії, то там, за ініціативою Зброжека, було передбачено і будівництво астрономічної обсерваторії. Для неї в 1874 -1877 роках було побудовано два бетонних стовпа висотою 30 метрів кожен, ізольовані від інших частин будівлі. Один стовп був призначений для екваторіального кола, другий — для рефрактора з параллактичним монтуванням. У зв'язку з фінансовими труднощами придбали лише астрономічний універсальний інструмент фірми "Т. Ertel & Sohn "(Мюнхен, Баварія), маятниковий годинник Шорт (2 штуки), кілька хронометрів, хронограф і кілька менших приладів.::::::::::::::::читати далі |
Науково-освітні заклади України  Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича — державний вищий заклад освіти 4-го рівня акредитації у місті Чернівці. Заснований 4 жовтня 1875 року, указом імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа, на основі теологічного інституту, що існував із 1827 року з німецькою викладовою мовою та з окремими кафедрами української та румунської мов і літератур. Мав різні назви: імені Франца Йосифа (нім. Franz Josephs) у 1875–1918 pp., Universitatea Regele Carol I din Cernăuţi (1919–1940) і Чернівецький державний університет після 1940 року. 1989 року Чернівецькому університетові присвоєно ім'я Юрія Федьковича.::::::::::::::::читати далі |
Наукова періодика України  «Сучасна українська політика» — збірник наукових праць, фахове видання з політичних та філософських наук. ISSN: 1810-5270. Свідоцтво про державну реєстрацію: КВ № 17008-5778Р від 19.07.2010 р. Видається українською та російською мовами.
Збірник засновано у 1999 році за ініціативою І. Кураса, М. Михальченка, Ф. Рудича та інших українських науковців. До 2010 року видавався під назвою «Сучасна українська політика. Політики та політологи про неї». |
Наукова література України
|
 Наукові сайти УкраїниВи можете додати сюди посилання на вебсайти для статтей про Українську науку↓
|
 Категорії
|
| Науково-популярні телепрограми та кінофільми України «Сім кроків за обрій» — науково-популярний фільм, знятий в 1968 році на студії «Київнаукфільм» режисером Феліксом Соболєвим. Сенсаційний для свого часу фільм досліджує межі можливостей людського мозку, творчих і сенсорних здібностей людини. У кіноекспериментах, поставлених у фільмі, беруть участь: лічильник-феномен І. Шелушков; Б. Дрожін — людина, яка нібито володіє телепатичними і сенсорними здібностями; гросмейстер, чемпіон світу з шахів Михайло Таль, що дає у фільмі сеанс одночасної гри на десяти дошках наосліп; гіпнотизер В. Райков, який за допомогою гіпнозу домагається «вивільнення» потенційних можливостей серед учасників експерименту. .::::::::::::::::читати далі |
 Корисні шаблони |
 Нові статті
|
| Добра стаття Іва́н Васи́льович Верна́дський (24 травня (5 червня) 1821, Київ — 27 березня (8 квітня) 1884, Санкт-Петербург) — український і російський економіст, публіцист, видавець, громадський діяч. Батько академіка Володимира Вернадського, дід історика та правознавця Георгія Вернадського...  У Київському університеті, згідно із Статутом 1842 року, з'явилися нові кафедри. Серед них і кафедра політичної економії та статистики. Вона була вакантною аж до 1846 року. Для заміщення вакантних посад науковців, як правило, відряджали за кордон для поповнення знань і набуття досвіду. Відділення філософського факультету ухвалило підготувати викладача на заміщення вакантної посади професора політичної економії та статистики. Своїм кандидатом рада факультету обрала вчителя другої Київської гімназії Івана Вернадського. Для вдосконалення в галузі філософії, історії, права, політичної економії, статистики та інших наук його 17(29) серпня 1843 року відрядили на три роки до Берліна, Гейдельберга та інших міст Німеччини, Франції, Бельгії, Голландії, Англії, Швейцарії та Італії. Так волею долі Іван Васильович став економістом..::::::::::::::::читати далі |
 Обрана ілюстрація |
| Обраний життєпис українська науки. Філософи та вчені-енциклопедисти Павло́ Ру́син (*бл. 1470, Кросно, сучасна Польща — †листопад 1517, Старий Сонч[8] 1517, Сянік чи Новий Сонч) — український, польський поет і мислитель доби Відродження. Народився, правдоподібно, в одному з лемківських[9] сіл поблизу Коросна. Ґрунтуючись на тому, що він писав латинською мовою (інакше тоді не міг), польські дослідники трактують його як польського літературного і культурного діяча. Павло Русин народився в м. Кросно (тепер Польща), на території, заселеній українцями-лемками. За даними польської дослідниці Марії Цитовської, народився в сімї бурмістра Кросна (з 1480) Яна Проклера - німецького походження, власника 2-х будинків, саду. Документи свідчать про те, що мав сестер Софію, Барбару, мачуху Катажину.[10] Навчався спочатку в парафіяльній школа Кросна, потім у Краківській академії (університеті) з 1491-го.[11]) Продовжив студії у Грайфсвальдському університеті (Німеччина), де познайомився з професором права, гуманістом, поетом Петром з Равенни. Тут отримав звання бакалавра 29 січня 1500[10] (чи магістра) і залишився викладачем. За даними Марії Цитовської, після отримання ступеня бакалавра поновив студії в Кракові, вивчав твори античних авторів, зокрема, Вергілія, Овідія, Горація, Стація, Лукана, Теренція, Ціцерона.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Соціологи, політологи та вчені воєнних наук Володимир В'ячеславович Фесенко (8 листопада 1958, Лозова, Харківська область) — український політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента».[12]
|
| Обраний життєпис українська науки. Філологи та лінгвісти Агата́нгел[13] Юхи́мович Кри́мський (нар. 3 (15) січня 1871 — пом. 25 січня 1942) — український історик, письменник і перекладач кримськотатарського походження, один з організаторів Академії Наук України (1918). Літературний псевдонім А. Хванько. Народився у місті Володимирі-Волинському (тепер Волинська область) 15 січня 1871 року у родині вчителя історії та географії Кримського Юхима Степановича. Походив з татарського роду. У дитячі роки його батьки переїхали у Звенигородку Київської губернії (тепер Черкащина). У трирічному віці навчився читати, а через два роки батько віддав його у місцеве училище, де Агатангел провчився п'ять років 1876–1881. Після навчання у протогімназії в Острозі (1881–1884) та Другій київській гімназії (1884–1885) вступив за конкурсом у Колегію Павла Ґалаґана 1885–1889. У ті роки опановує іноземні мови: польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку та латинську. Всього він знав шістдесят мов[14]..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Історики та правознавці Груше́вський Миха́йло Сергі́йович (17 (29) вересня 1866, Холм, Царство Польське, Російська імперія — 24 листопада 1934,[15], Кисловодськ, Ставропольський край, РРФСР, СРСР) — український історик, громадський та політичний діяч. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917–1918). Дійсний член Чеської АН (1914), ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897–1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894–1914), автор понад 2000 наукових праць..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українська науки. Релігієзнавці, геральдисти та археологи Олекса́ндр Беніамі́нович Авагя́н (нар. 12 листопада 1944, Київ — пом. 26 липня 1988, смт Меджибіж Летичівського району Хмельницької області) — український археолог, спелеолог, музикант і поет. Співзасновник української спелеоархеології (скелеїстики), автор першої наукової систематизації давньоукраїнських печерних споруд. 1981 року закінчив історичний факультет Київського педагогічного інституту. Працював 1981–1984 в Архітектурно-археологічному загоні Інституту археології АН УРСР, 1985–1988 — археологом в Українському спеціалізованому науково-реставраційному проєктному інституті. Авагян — один із засновників української скелеоархеології (скелеїстики). Автор першої наукової систематизації давньоукраїнських печерних споруд, ініціатор та керівник ::::::::::::::::читати далі. |
| Обраний життєпис українська науки. Культурологи та мистецтвознавці Олекса́ндр Іва́нович Некра́сов (16 грудня 1946, Красний Кут Саратовської області Росії) — український композитор, науковець, педагог, музичний критик та громадський діяч. Член Національної спілки композиторів України (1979), Національної всеукраїнської музичної спілки (1992), Національної спілки журналістів України (2005); доцент (1991), заслужений діяч мистецтв України (1995), професор (1996); нагороджений медаллю (1970).::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Етнологи, антропологи та фольклористи Федір (Хведір) Кіндратович Вовк (нар.5 (17) березня 1847 р., с. Крячківка, Пирятинський повіт Полтавської губернії — пом.29 червня 1918 р. Жлобин, Білорусь) — український антрополог, етнограф, археолог, археограф, музеєзнавець, видавець та літературознавець. Після закінчення навчання у Ніжинській гімназії вступив до Новоросійського університету в Одесі, пізніше перейшов на природничий відділ Київського університету ім. Святого Володимира, де вивчав хімію, ботаніку, зоологію, порівняльну анатомію, анатомічну антропологію. Після закінчення навчання в університеті стає членом Київської Громади, разом з М. Драгомановим, В Антоновичем, Тадеєм Рильським, П. Чубинським, П. Житецьким бере участь в організації недільних шкіл, виданні літератури українською мовою, збиранні етнографічних матеріалів. Протягом 1874–1876 рр. працює помічником ревізора губернського секретаря, одночасно бере участь у Південно-західному відділі Російського географічного товариства як його засновник і дійсний член. У 1874 році бере участь в організації та діяльності III Археологічного з'їзду. З 1905 р. — доцент антропології Петербурзького університету. Федір Вовк (професор Петербурзького університету) як антрополог — послідовник французької антропологічної школи. Вивчав етнографічні матеріали в різних країнах Європи. |
Обраний життєпис українська науки. Економісти, демографи та статистики Волобуєв Михайло Симонович (* 11 (24) січня 1903, Миколаїв — † 20 червня 1972, Ростов-на-Дону) — український економіст 1930-тих років. Науковий працівник науково-дослідного інституту ВУАН у Харкові. Автор концепції економічної самодостатності УССР. Жертва сталінського терору. Михайло Волобуєв народився y Миколаєві. Навчався у гімназії, екстерном закінчив економічний відділ Харківського інституту профосвіти. 1921-22 — заступник завідуючого Миколаївського, 1922 — Вінницького губернського відділів освіти. З 1923 працював у Харкові у Головполітосвіті, викладав у Харківському фармацевтичному технікумі, Інституті народної освіти, фінансово-економічному технікумі; згодом — професор політичної економії Харківського механіко-машинобудівного інституту (1930-33 — завідувач кафедри). 1928 у журналі «Більшовик України» (№ 2-3) було вміщено статтю Волобуєва (подану до редакції ще 1927) під назвою «До проблеми української економіки» [16]. У статті, що мала дискусійний характер, було окреслено фази розвитку колоніальної політики царату в Україні до жовтневих подій 1917 і спростовано версію про повну єдність дореволюційної російської економіки. На думку Волобуєва, ця економіка була єдиною на антагоністичній імперіалістичній основі, але, з погляду відцентрових сил пригнічених нею колоній, вона являла собою комплекс національних економік. На думку Волобуєва, єдиний господарський комплекс являла собою Україна, що, однак, ігнорували і російські економісти, і московські керівні установи (зокрема Держплан СРСР), які взагалі уникали навіть самої назви «Україна», віддаючи перевагу термінам «Південь», «Південний район», «Південно-Західний», «Південь Європейської Росії», «Південноросійське господарство», вважаючи Україну колонією європейського типу, що увійшла до складу СРСР. Волобуєв заявив, що Україна має всі ознаки колонії Росії і економічно експлуатується нею [17]. Волобуєв стверджував, що Україна має власні шляхи розвитку і що вона мусить підготуватись до вступу у світове господарство у випадку перемоги революції «не лише в колишній Росії, а по всій земній кулі» як рівноправна частина цього світового комплексу..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Географи та природоохоронці Олекса́ндр Мефо́дійович Мари́нич (*4 вересня 1920, Суботці — 23 серпня 2008, Київ) — географ-геоморфолог, дослідник природи України, член-кореспондент НАН України, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 4 вересня 1920 року в селі Суботці Олександрійського повіту Кременчуцької губернії (тепер Знам'янського району Кіровоградщини)............... Після перемоги над Німеччиною Маринич О. М. повернувся до Київського університету, де під керівництвом В. Г. Бондарчука розпочав наукову і педагогічну роботу. За чверть століття він пройшов шлях від асистента до доктора географічних наук, професора. У 1948 році (під науковим керівництвом академіка В. Г. Бондарчука) захистив кандидатську дисертацію «Геоморфологія Подільського Придністров'я». Разом з В. Г. Бондарчуком та професором П. К. Заморієм у 1949 році створив кафедру геоморфології в Київському університеті. ::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українська науки. Геологи та гірничі інженери Тутковський Павло Аполлонович (*1 березня 1858, Липовець — † 3 червня 1930, Київ) — український геолог, географ і педагог. Один з основоположників геології й географії України, дійсний член Української (з 1919 року) і Білоруської (з 1928 року) академій наук та Наукового товариства імені Шевченка (з 1923 року). Народився 1 березня 1858 року в селищі Липовці теперішньої Вінницької області в родині службовця. Дитинство Павла та інших дітей в родині пройшло під сильним впливом матері — жінки високої культури, музично обдарованої..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українська науки. Хіміки та біологи Лев Володимирович Писаржевський (нар. 1 (13) лютого 1874, Кишинів, Бессарабська губернія, Російська імперія — пом. 23 березня 1938, Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР) — український радянський вчений у галузі фізичної хімії. Доктор хімічних наук, дійсний член академії наук УРСР (1925) та академії наук СРСР (1930). Лауреат Ленінської премії (1930), лауреат Ломоносовської премії (1899, Петербурзька АН, разом із Петре Мелікішвілі), член КПРС (з 1930 року). Основні праці присвячено властивостям і будові перекисів і надкислот, дослідженню впливу розчинника на хімічну рівновагу та вільну енергію хімічних реакцій, проблемам хімії з точки зору електронних уявлень. Створив основи електронної теорії окислювально-відновлювальних реакцій, запропонував теорію гальванічного елементу, яка враховує термодинамічну рівновагу між іонами та електронами у металі. Заклав основи електронної теорії гетерогенного каталізу..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Медики, ветеринари та вчені аграрних наук Дани́ло Кири́лович Заболо́тний (нар. 16 (28) грудня 1866, Чоботарка Ольгопільського повіту Подільскої губернії (нині — Заболотне Крижопільського району Вінницької області) — пом.1929) — український мікробіолог, епідеміолог, Президент ВУАН (1928–1929), засновник Інституту мікробіології та епідеміології в Києві... У 1894–1895 рр. брав участь у боротьбі з епідемією холери та дифтерії в Подільській губернії. У 1895–1897 рр. — лікар, керівник відділення інфекційних хвороб Київського окружного військового шпиталю. У 1898 р. на запрошення Іллі Мечникова працював у Пастерівському інституті в Парижі, нагороджений французьким орденом Почесного легіону. У 1896 році разом із професором Володимиром Високовичем брав участь у дослідженні й ліквідації епідемії чуми в Індії. У 1898–1919 рр. — керівник кафедри медичної бактеріології Петербурзького жіночого медичного інституту, створив першу у Російській імперії самостійну кафедру медичної мікробіології..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українська науки. Фізики та астрономи Клим Іва́нович Чурю́мов (* 19 лютого 1937, Миколаїв, УРСР) — український астроном і дитячий письменник, першовідкривач комет Чурюмова-Герасименко (1969) та Чурюмова-Солодовникова (1986). Член-кореспондент Національної академії наук України, директор Київського планетарію, головний редактор астрономічного науково-популярного часопису «Наше небо» (2006–2009), президент Українського товариства аматорів астрономії... У 1962 р., повернувшись до Києва, пішов працювати на завод «Арсенал», де брав участь у розробленні астронавігаційної апаратури для космічних ракет та її випробовуванні на космодромах Байконур і Плесецьк. Після закінчення аспірантури Київського державного університету (спеціальність «астрофізика»), де науковим керівником К. І. Чурюмова був професор С. К. Всехсвятський, залишився працювати науковим співробітником на кафедрі астрономії КДУ. Спостерігав за кометами на заміській станції Київського університету в селі Лісниках і під час астрономічних експедицій у високогірні райони Середньої Азії, Кавказу, до Сибіру, у Приморський край, на Чукотку і Камчатку..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Математики та механіки Степа́н Проко́пович Тимоше́нко (*11 (23) грудня 1878, с. Шпотівка, Сумщина, Російська імперія — †29 травня 1972, Вупперталь, ФРН) — всесвітньо відомий український, американський та німецький вчений у галузі механіки. Батько теоретичної механіки. Основоположник теорії міцності матеріалів, теорії пружності та коливань. Один із організаторів і перших академіків Української академії наук (УАН). Автор відомої теорії балок[18]. Народився 23 грудня 1878 року в селі Шпотівка Конотопського повіту Чернігівської губернії (нині Конотопський район Сумської області) у родині землеміра Прокопа Тимофійовича Тимошенка (1847 - 1932) та його дружини Юзефіни Яківни Сарнавської (1854 - 1922) — доньки відставного військового. Прокіп Тимошенко походив з кріпацької родини, проте за щасливим збігом обставин отримав початкову освіту у поміщицькому домі, пізніше закінчив у Харкові дворічну школу землемірів. У 1876 році одружився з Юзефіною Сарнавською, випускницею Фундуклеївської жіночої гімназії у Києві. Степан був старшим сином у цій родині. У 1881 році народився його брат Сергій, а у 1885 році — Володимир..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українська науки. Кібернетики, радіоінженери та вчені інформаційних технологій Ві́ктор Миха́йлович Глушко́в (нар. 24 серпня 1923, Ростов-на-Дону — пом. 30 січня 1982, Москва[19]) — піонер комп'ютерної техніки, автор фундаментальних праць у галузі кібернетики, математики і обчислювальної техніки, ініціатор і організатор реалізації науково-дослідних програм створення проблемно-орієнтованих програмно-технічних комплексів для інформатизації, комп'ютеризації і автоматизації господарської і оборонної діяльності країни. Глава наукової школи кібернетики. Лауреат численних премій і нагород. Дійсний член АН СРСР, АН УРСР. Почесний член багатьох іноземних академій. Засновник Інституту кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України, який і очолював до 1982 р. Помер в Москві куди був перевезений для лікування. Похований в Києві на Байковому кладовищі[20].::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Металознавці та машинобудівники Ю́рій Васи́льович Кондратю́к (справжнє ім'я Шаргей Олександр Гнатович; нар. 9 (21) червня 1897, Полтава, Російська імперія — пом. початок жовтня 1941, с. Засецький, Калузька область, РРФСР, СРСР) — український радянський вчений-винахідник, один із піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів. Автор так званої «траси Кондратюка», якою подорожували на Місяць космічні кораблі «Аполлон». Народився в Полтаві. Мати, Людмила Львівна Шаргей (у дівоцтві баронеса[21] Шліпенбах гербу "Шліпенбах"), — викладачка французької мови, батько, Ігнатій Бенедиктович Шаргей, — католицького[21] віросповідання, студент Київського університету. Вихованням маленького Олександра займалась мати, бо батько незабаром після народження сина залишив родину і продовжив навчання у Німеччині. Після повернення до Російської імперії 1906 року Ігнатій Бенедиктович забрав із собою сина до столиці імперії Санкт-Петербургу..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Вчені будівельних та транспортних наук Євге́н О́скарович Пато́н (нар. 20 лютого (4 березня) 1870, Ніцца — пом. 12 серпня 1953, Київ) — український учений у галузі зварювальних процесів і мостобудування. Академік АН УРСР (1929). Герой Соціалістичної Праці (1943). Заслужений діяч науки УРСР (1940). Фундатор і перший керівник Інституту електрозварювання АН України. Член КПРС. Батько академіка Бориса Патона. У 1894 році закінчив Дрезденський технічний університет, а в 1896 р. — Петербурзький інститут інженерних шляхів. До 1895 Патони жили в Німеччині (батько — російський консул Оскар Патон). Оскільки в Російській імперії диплом дрезденського інституту не був визнаний, Є. Патон закінчив ще й російський вищий навчальний заклад. 1904 молодий учений прийняв пропозицію створити в Києві третю в Росії конструкцію мостів. 1904–1938 завідував кафедрою Київського політехнічного інституту. Автор понад 350 праць. Займався проєктуванням і будівництвом мостів. Створив методи розрахунку раціональних конструктивних схем металевих проймових споруд мостів, дослідив умови їхньої роботи, розробив способи відбудови зруйнованих мостів. Автор чотиритомної праці «Залізні мости». Зокрема за проєктами Є. О. Патона у Києві в 1912 році був побудований Парковий міст через Петрівську алею, а в 1925 році на опорах зруйнованого Миколаївського ланцюгового моста через Дніпро був споруджений міст імені Євгенії Бош.::::::::::::::::читати далі |
 Вікіпроєкти |
|
- ↑ Губарев В. К. Історія України: універсальний ілюстрований довідник / В. К. Губарев — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2007. — С. 40-41
- ↑ Новий довідник: Історія України / упорядник С. Крупчан. — К.: ТОВ «КАЗКА», 2006. — С. 45-46
- ↑ Коваленко Л. А. З історіографії Поділля // Тези доповідей Подільської історико-краєзнавчої конференції. — Хмельницький, 1965. — С. 53.
- ↑ Культура // Философия: Энциклопедический словарь. — М.: Гардарики. Под редакцией А. А. Ивина. 2004.
- ↑ Закон України «Про аудиторську діяльність»
- ↑ www.xumuk.ru (рос.)
- ↑ Moon. The Machines of Leonardo Da Vinci and Franz Reuleaux, 2007, с. 240.
- ↑ Maria Cytowska. Paweł z Krosna (Procler, Proceler, Paulus Crosnensis Ruthenus) (ok. 1470—1517)… S. 386
- ↑ «Небо України», поетична антологія (Київ, «Український письменник», 2001) за редакцією Коломійця В. Р.
- ↑ а б Maria Cytowska. Paweł z Krosna (Procler, Proceler, Paulus Crosnensis Ruthenus) (ok. 1470—1517)… S. 384
- ↑ Українська література XIV-XVI ст.… С. 570
- ↑ Центр прикладних політичних досліджень «Пента»
- ↑ Іноді Агафа́нгел.
- ↑ Петро Кравчук «Книга рекордів Волині», — Любешів: «Ерудит», 2005, с. 196–197
- ↑ Загадка дати смерті Михайла Грушевського
- ↑ Волобуєв М. До проблеми української економіки.— Документи українського комунізму. — Нью-Йорк: «Пролог», 1962. — Стор. 132-230.
- ↑ Гунчак Тарас. Україна: перша половина XX століття: Нариси політичної історії.— К.: Либідь, 1993.— С. 193.
- ↑ Comparison of linear beam theories. Elsevier.
- ↑ Глушков Віктор Михайлович // Сайт НБУ ім. В. І. Вернадського
- ↑ Академик В. М. Глушков — пионер кибернетики (Щоденник дочки) — С. 265–286
- ↑ а б Шаргей – Кондратюк – Луна, Информационно-исторический портал "ваш год рождения" (рос.)