Lorenzo Marcello (1938)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Лоренцо Марчелло»
Lorenzo Marcello


Служба
Тип/клас Підводний човен типу «Марчелло»
Держава прапора Королівство Італія
Належність  Королівські військово-морські сили Італії
На честь Лоренцо Марчелло — венеціанського адмірала
Корабельня CRDA, Монфальконе
Закладено 4 січня 1937
Спущено на воду 20 листопада 1937
Введено в експлуатацію 5 березня 1938
На службі 19381941
Загибель зник після 22 лютого 1941 року в Північній Атлантиці (ймовірно потоплений Short Sunderland)[1]
Бойовий досвід Друга світова війна
Середземномор'я
Битва за Атлантику
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 1043 тонни (надводна)
1290 тонн (підводна)
Довжина 73 м
Ширина 7,19 м
Висота 5,1 м
Технічні дані
Рухова установка Дизель-електрична:
2 × дизельні двигуни CRDA
2 × електродвигуни CRDA
Гвинти 2
Потужність 2 × 1800 к. с. (дизельні двигуни)
2 × 550 к. с. (електродвигун)
Швидкість 17,4 вузлів (32,2 км/год) (надводна)
8 вузлів (15 км/год) (підводна)
Дальність плавання 7500 миль (13900 км) на швидкості 9,4 вузла у надводному положенні
120 миль (220 км) на швидкості 3 вузли (5,6 км/год) у підводному положенні
Екіпаж 58 офіцерів та матросів
Озброєння
Артилерія 2 × 100-мм гармати OTO Mod. 1928
Торпедно-мінне озброєння 8 × 533-мм торпедних апаратів
16 торпед
Зенітне озброєння 4 × 13,2-мм зенітних кулемети Breda Model 1931

«Лоренцо Марчелло» (італ. Lorenzo Marcello) — військовий корабель, підводний човен, головний у своєму типі, Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни.

Історія створення

[ред. | ред. код]

«Лоренцо Марчелло» був закладений 4 січня 1937 року на корабельні компанії Cantieri Riuniti dell'Adriatico у Монфальконе. 20 листопада 1937 року він був спущений на воду, а 5 березня 1938 року увійшов до складу Королівських ВМС Італії. Свою назву отримав на честь венеціанського адмірала Лоренцо Марчелло.

Історія служби

[ред. | ред. код]

«Лоренцо Марчелло» до початку бойових дій включили до оперативної групи з шести човнів, що мали виконувати завдання з прикриття рубежу між мисом Палос, мисом Фалкон та мисом Тенес у західному Середземномор'ї, але через технічні проблеми вийшов у море із запізнення. Протягом серпня «Марчелло» виконував завдання у західному Середземномор'ї разом з човнами «Гондар» та «Ашангі».

Згодом човен отримав наказ про перехід до Атлантики, щоб стати частиною нової італійської військово-морської бази BETASOM в Бордо. 31 жовтня 1940 року група підводних човнів італійського флоту, «Мікеле Б'янкі», «Франческо Морозіні» та «Бенедетто Брін», вийшла у вказаний термін, тоді як «Ладзаро Моченіго» та «Велелла» затрималися через технічні проблеми. Субмарини перетнули Гібралтарську протоку і вирушили у похід на патрулювання біля Порту.

11 січня 1941 року «Лоренцо Марчелло» вийшов у перший бойовий похід до Атлантичного океану разом з «Алессандро Маласпіна» та «Луїджі Тореллі».

6 лютого 1941 року «Марчелло» відплив з Бордо на захід від Ірландії, у черговий похід, але зник безвісти. Ймовірно був потоплений британським патрульним літаком Short Sunderland.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Bagnasco, Erminio (1977). Submarines of World War Two. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-962-6.
  • Giorgio Giorgerini, Uomini sul fondo. Storia del sommergibilismo italiano dalle origini a oggi, Mondadori, 2002, ISBN 978-88-04-50537-2.
  • Luis de la Sierra, La guerra navale nel Mediterraneo: 1940—1943, Milano, Mursia, 1998. ISBN 88-425-2377-1