Тереножкін Олексій Іванович

|Поховання= |Брати, сестри=

Олексій Іванович Тереножкін
рос. Тереножкин Алексей Иванович
Народився	26 листопада 1907(1907-11-26) м. Ніколаєвськ, Самарська губернія
Помер	19 травня 1981(1981-05-19) (73 роки) Київ
Поховання	Байкове кладовище
Країна	Російська імперія  СРСР
Національність	росіянин
Діяльність	науковець
Галузь	історія, археологія
Заклад	Інститут археології АН УРСР
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Відомі учні	Мурзін В. Ю., Мозолевський Б. М.
Аспіранти, докторанти	Гаврилюк Надія Оксентіївна
Партія	КПРС
Війна	німецько-радянська війна
Брати, сестри	Тереножкін Василь Іванович, Тереножкін Іван Іванович
У шлюбі з	Іллінська Варвара Андріївна
Діти	Іллінський Андрій Олексійович, Ранну (Тереножкіна) Олена Олексіївна, Тереножкін Дмитро Олексійович
Нагороди	Медаль «За бойові заслуги»

Олексі́й Іва́нович Терено́жкін (*26 листопада 1907, Ніколаєвськ — †19 травня 1981, Київ) — радянський археолог, доктор історичних наук, професор.

Життєпис

Народився у м. Ніколаєвськ, Самарська губернія (тепер м. Пугачов, Саратовської області, Росія) в родині крамаря. В 11 років почав збирати на березі річки і відносити до музею уламки давньої кераміки. В 14 років уперше взяв участь в археологічних роботах: дослідженнях курганів, що їх проводило місцеве «Товариство світознавства» (рос. Общество мироведения). 1926 року вступив на археолого-етнологічний відділ вищих курсів при Самарському товаристві краєзнавства, після закінчення яких вступив на етнологічний факультет МДУ. На останньому курсі був відрахований за «приховування соціального походження». Працював у Державному історичному музеї (Москва), Інституті історії та археології Узбецької РСР та інших місцях, брав участь у розкопках у Середній Азії, Росії та Україні. З 1941 — на війні, пройшов від Сталінграда до Відня. Нагороджений орденом Червоної зірки та п'ятьма медалями. 1948 року захистив кандидатську дисертацію за результатами досліджень в Узбекистані. Того ж року переїхав до Києва і почав працювати в Інституті археології АН УРСР.

З 1949 р. завідував відділом Інституту археології АН УРСР. Член КПРС із 1949 р..

Доктор історичних наук (1959), професор (1967), лауреат Державної премії УРСР (1977), Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1977).

Помер у м. Києві.

Дослідив пам'ятки скіфського та доскіфського часу в Україні, зокрема чорноліської культури; розробив основи хронології пізньої бронзової доби та початку залізної доби в Україні.

Наукова школа О. І. Тереножкіна

• Черненко Євген Васильович
• Бідзіля Василь Іванович
• Яковенко Елеонора Вікторівна
• Чередниченко Микола Миколайович
• Ковпаненко Галина Тихонівна
• Зубар Віталій Михайлович
• Островерхов Анатолій Степанович
• Мозолевський Борис Миколайович
• Бокій Нінель Михайлівна
• Гаврилюк Надія Оксентіївна

Родина

• Брат — Тереножкін Іван Іванович — учений-аграрій.
• Дружина — Іллінська Варвара Андріївна — археолог.
• Брат — Тереножкін Василь Іванович — учений-фізик.
• Син — Іллінський Андрій Олексійович — художник.
• Дочка — Ранну (Тереножкіна) Олена Олексіївна — історик, екскурсовод.
• Син — Тереножкін Дмитро Олексійович.

Пам'ять

• Похований в одній могилі з дружиною В. А. Іллінською на Берковецькому кладовищі в Києві, ділянка 47. Надгробок виконано у вигляді фрагмента античної колонади, на цоколі — напис: «рос. Здесь покоятся выдающиеся археологи Тереножкин А. И. и Ильинская В. А.».

• З 1987 р. проходять наукові конференції, присвячені О. І. Тереножкіну.

Праці

• (рос.)Тереножкин А. И., Предскифский период на Днепровском Правобережье. — К., 1961.
• (рос.)Скифские курганы Никопольщины // Скифские древности. К., 1973 (в соавт. с А. И. Тереножкиным, Б. Н. Мозолевским, В. А. Ильинской).
• (рос.)Тереножкин А. И., Киммерийцы. К., 1976.

Джерела

• Мурзин В. Ю. Тереножкін Олексій Іванович [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 57. — ISBN 978-966-00-1359-9.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. — Т. 3 : Плюс — Ь. — 856 с.
• А. И. Тереножкин как исследователь скифской проблемы // Киммерийцы и скифы. Тез. докл. Всесоюз. семинара, посвящ. памяти А. И. Тереножкина. Кировоград, 1987 (в соавт. с В. Ю. Мурзиным, Б. Н. Мозолевским). (рос.)
• Виноградов В. Б., Строки из писем года, «похожего на удивительный» // Музейні читання. — 1998. — С.13-16.
• Іллінський А. О., Саєнко В. М., Історія дослідження Мелітопольського кургану і пам'яткоохоронний контекст. // Проблеми вивчення та охорони пам'яток первісного мистецтва півдня Європи (кам'яна доба — епоха бронзи). Запоріжжя, 2015. — С.37-39.
• Іллінський А., Саєнко В., Листи Бориса Мозолевського до Олексія Тереножкіна і Варвари Іллінської. // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Випуск 19. Історія археології: міжособистісні та інституціональні комунікації. — Львів, 2015. — С.287—294.
• Мурзин В. Ю., Засновник киівськоі школи скіфознвства О. I. Тереножкін // Музейні читання. — К.. — 1998. — С.5-8.
• Олексій Іванович Тереножкин // Археологія. 1978. № 25.
• Саєнко В. М., Археологічно-краєзнавча і музейна діяльність О. І. Тереножкіна у 1920-ті роки та її вплив на його подальший науковий шлях. // Музейний Вісник № 12. — Запоріжжя, 2012. — С.184—196.
• Саєнко В. М., Ad fontes: Про те, як Олексій Тереножкін захопився археологічними дослідженнями. // Scriptorium Nostrum. — 2014. — № 1 [Архівовано 6 лютого 2016 у Wayback Machine.]. — С.83-106.
• Саєнко В., Порівняльні життєписи: Борис Миколайович Граков та Олексій Іванович Тереножкін. // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Випуск 19. Історія археології: міжособистісні та інституціональні комунікації. — Львів, 2015. — С.123—135.
• Саєнко В. М., Матеріали до сімейної історії родини Тереножкіних. // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. — Т.29. — К., 2014. — С.401—416.
• Саєнко В. М. Саєнко В. Наукові долі О. І. Тереножкіна та Б. О. Рибакова або історія одного листа, написаного до самого себе. // Scriptorium nostrum. –– 2017. — № 1 (7). — С. 50-86.[1] [Архівовано 28 березня 2019 у Wayback Machine.]
• Саєнко В. М. О. І. Тереножкін та І. В. Фабриціус: конфлікт особистостей чи наукових шкіл? // Scriptorium nostrum. –– 2017. № 2 (8). — Херсон. — С. 262—283.[2]
• Саєнко В. М. Монгольський напрям у науковій біографії Олексія Тереножкіна. // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. — 2017. — Вип. 21. — С. 101—108. [3]
• Черняков І. Т., О. I. Тереножкин на перехресті проблем кіммерійськоі археології // Музейні читання. — 1998. — С.9-13.