Сльози крапали

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сльози крапали
рос. Слёзы капали
ЖанрТрагікомедія
РежисерГеоргій Данелія
СценаристГеоргій Данелія
Кір Буличов
Олександр Володін
У головних
ролях
Євген Леонов
Ія Саввіна
Ніна Гребешкова
ОператорЮрій Клименко
КомпозиторГія Канчелі
КінокомпаніяМосфільм
Тривалість86 хв
Моваросійська
КраїнаСРСР СРСР
Дата виходу1982
IMDbID 0084696

«Сльози крапали» (рос. «Слёзы капали») — російський радянський художній фільм у жанрі трагікомедії режисера Георгія Данелія, знятий у 1982 році за власним сценарієм (у співпраці з Киром Буличовим та Олександром Володіним). Прем'єра фільму відбулася 15 січня 1983 року.

Синопсис

[ред. | ред. код]

Сюжет фільму можна розглядати як сучасну інтерпретацію казки Ганса Крістіана Андерсена «Снігова королева».

В ролях

[ред. | ред. код]

Знімальна група

[ред. | ред. код]

Факти про фільм

[ред. | ред. код]
  • Кінострічка стала останньою акторською роботою Бориса Андреєва. Невдовзі після зйомок актор помер.
  • Пісня Друзей теряют только раз, написана на вірші поета Геннадія Шпаликова, була виконана спеціально для фільму Георгієм Данелія у пам'ять про автора поетичного твору. Планувалося, що виконувати її буде професійний співак, проте після показового запису режисера, де він намагався пояснити своє бачення пісні, вирішили залишити цей варіант[1].
  • Через те, що на найвищому рівні фільм визнали досить «похмурим» та через безпідставні чутки, ніби Данелія вінчався в церкві, що було на той час дисидентським вчинком, кінострічку заборонили до показу закордоном та тримали більш ніж півроку на полицях, а потім видали «другим екраном» (показ лише у ранкових сеансах та у периферійних кінотеатрах)[2].
  • Фільм знімався в Одесі (сцени, де головний герой їде у трамваях — це лінія до заводу «Центроліт» та лінія Люстдорфською дорогою; новобудови — вулиці Паустовського, Академіка Вільямса та Ільфа і Петрова; сцена розмови із героєм Борислава Брондукова — Французький бульвар; сцена, де герой Євгена Леонова йде вздовж сірого муру — Обсерваторний провулок; сцена із затопленням «Запорожця» — вулиця 25 Чапаївської Дивізії; будинок «міської ради» — це Театр музичної комедії на початку вулиці Пантелеймонівської), Калузі (більшість сцен, де фігурує переміщення головного героя містом — яскраво видно губернську забудову 18-19 століть), Ростові (заключна частина фільму, зокрема епізоди з піаніно, а також ряд загальних планів) та Москві (сцена у готелі).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Георгій Данелія. Безквитковий пасажир 12/2002 (рос.) . «Журнальный зал». Архів оригіналу за 25 серпня 2013. Процитовано 3 січня 2013.
  2. Георгій Данелія. Безквитковий пасажир 01/2003 (рос.) . «Журнальный зал». Архів оригіналу за 23 серпня 2013. Процитовано 3 січня 2013.

Посилання

[ред. | ред. код]