Словінська мова
Словінцька мова | |
---|---|
Słowińskô mòwa | |
Поширена в | Польща, Німеччина |
Носії | 0 осіб |
Писемність | латинське письмо |
Класифікація | Індо-Європейська |
Офіційний статус | |
Коди мови |
Словінцька мова[7], словінська мова — одна з західнослов'янських мов, її класифіковано або як самостійну мову, або як діалект кашубської чи польської мов.
Нею розмовляло західнослов'янське плем'я словінців (нім. Slowinzen, Lebakaschuben), що мешкало на землях між озерами Гардно та Лебсько й містами Слупськ і Леба (землі нинішнього Західнопоморського воєводства).
Словінцька мова вимерла на початку XX століття[8][9].
- ↑ Ананьева, 2009, с. 19—20..
- ↑ Lehr-Spławiński T. Język polski. Pochodzenie, powstanie, rozwój. — Warszawa, 1978.
- ↑ Piastowie.kei.pl [Słowiańszczyzna zachodnia (Карта розміщення племінних діалектів західних слов'ян у 800—950 рр.)] (пол.). Архів оригіналу за 20 травня 2012. [Архівовано 2012-03-08 у Wayback Machine.](Перевірено 26 травня 2013)
- ↑ Dejna K. Dialekty polskie. — Wrocław, 1973.
- ↑ Gwary polskie. Przewodnik multimedialny pod redakcją Haliny Karaś [Terytoria formowania się dialektów polskich (Карта розміщення польських племен у доп'ястівську епоху)] (пол.). Архів оригіналу за 20 травня 2012.(Перевірено 26 травня 2013)
- ↑ Gwary polskie. Przewodnik multimedialny pod redakcją Haliny Karaś [Dialekty polskie — historia] (пол.). Архів оригіналу за 20 травня 2012. [Архівовано 2012-11-13 у Wayback Machine.](Перевірено 26 травня 2013)
- ↑ в Етимологічному словнику української мови (У 7 т. / Ред-кол.: О. С. Мельничук (голов.ред.) та ін. — К.: Нак.думка, 1983. — (Словники України) ISBN 966-00-0785-Х) вживається як «словінцький»
- ↑ Dicky Gilbers, John A. Nerbonne, J. Schaeken, Languages in Contact, Rodopi, 2000, p.329, ISBN 90-420-1322-2
- ↑ Roland Sussex, Paul Cubberley, The Slavic Languages, Cambridge University Press, 2006, p.97, ISBN 052122315
Це незавершена стаття про мову. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |