Площа Дофіна
Площа Дофіна | |
Дата створення / заснування | 1607 |
---|---|
Офіційна назва | фр. place Dauphine[1][2] |
Названо на честь | Людовик XIII і Дофін |
Країна | Франція[3][4] |
Адміністративна одиниця | Saint-Germain-l'Auxerroisd[4] |
Місце розташування | Saint-Germain-l'Auxerroisd |
У межах природно-географічного об'єкта | Острів Сіте |
Спільний кордон із | Rue de Harlayd, Rue Henri-Robertd |
Статус спадщини | пам'ятка історії зареєстрованаd[3] |
Довжина або відстань | 102 м[1] |
Ширина | 67 м[1] |
Площа Дофіна у Вікісховищі |
48°51′23.540000100394″ пн. ш. 2°20′32.740000100081″ сх. д. / 48.85654° пн. ш. 2.34243° сх. д.
Площа Дофіна (фр. place Dauphine) — громадська площа, розташована недалеко від західного кінця Іль-де-ла-Сіте у першому окрузі Парижа. Її було закладено Генріхом IV у 1607 році. Вона є другим його проєктом для публічних скверів у Парижі, першим з яких була Королівська площа (фр. Place Royale) (тепер Площа Вогезів (фр. Place des Vosges)).
Король назвав площу на честь свого сина, дофіна Франції і майбутнього короля Людовика XIII, який народився в 1601 році.[5]
Від площі, фактично трикутної форми, можна дістатися до середини мосту Пон-Неф (фр. Pont Neuf), який з'єднує лівий і правий береги Сени, проходячи над островом Сіте. Вулиця Анрі Робера (фр. Rue Henri-Robert), має таку назву, починаючи з 1948 р. Довжиною сорок метрів, вона з'єднує площу Дофіна і міст. Там, де вони зустрічаються, є два інших відомих місця: площа Пон-Неф (фр. Place du Pont-Neuf) і площа дю-Верт-Галан (фр. Place du Vert-Galant).
Площу Дофіна було закладено у 1607-10рр., коли Королівська площа ще будувалася. Вона була одним з перших містобудівних проєктів Генріха IV і знаходилася на місці, створеному з частини західного саду анклаву, відомого як палац Сіте (фр. Palais de la Cité) (тому що Капетинги жили там давно, ще до збудування Лувра). Там був павільйон, Maison des Etuves, розташований у західній стіні саду, що виходила на два річкові острівці, чи навіть мулисті обмілини. Один острів був приєднаний і заповнений землею, утворивши середню ділянку, Пон-Нефу, terre-plein (завершена в 1606 році), що розширила Іль-де-ла-Сіте на захід і, на низовій стороні мосту, платформу, підтримує кінну статую Генріха IV (встановлена в 1614 році). Другий острів було видалено. Площа Дофіна мала зайняти західну частину саду і вільні землі, що були створені між ним і мостом.
Близько 3 гектарів землі було передано Ашілю де Арле, сеньору де Бомону, 10 березня 1607 року з дорученням виконати проєкт за загальним планом, в якому будинки будуть дотримуватися певного повторюваного фасаду. Розробка складалася з двох складових: трикутної площі і ряду будинків на відстані від основи трикутника на східній стороні вулиці де Арле, де вулиця повертала та простягалася далі на схід уздовж причалів. На площу було два входи: один у середині східного ряду, другий — у західній точці, що виходить на Пон-Неф. Західний («низовий») шлюз був утворений парними павільйонами, що стоять навпроти мосту, і статуєю Генріха IV з іншого боку.[6]
Останній з будинків (на південно-східному куті площі) був закінчений у 1616 році.[7] Спочатку всі вони були побудовані з більш-менш вказаними фасадами, які були подібні до тих, що були на Королівській площі, хоча будинки були більш скромними. В кожному повторюваному блоці на першому поверсі знаходилися дві аркадні вітрини, прикрашені каменем, між якими вузькі двері відкривалися у прохід до внутрішнього двору з крутими сходами, що ведуть до двох житлових поверхів вище.[8] На вершині був мансардний поверх з крутим шиферним дахом і мансардою, подібно до Королівської площі, за винятком того, що кожен блок на площі Дофіна був покритий єдиним дахом, а мансардні вікна «не давали натяку на окремі будинки».[9] Насправді, за фасадами, самі будинки, побудовані окремими покупцями, змінювалися за планом і площею.[10]
З моменту будівництва майже всі будинки, що оточують площу, були підняті у висоту з урахуванням нових фасадів, перебудованих або замінених імітаціями оригіналів. Лише двоє зберігають свій первісний вигляд (ті, що стоять входами до Пон-Нефу).[11] У 1792 році під час Революції площу Дофіна було перейменовано в місце Thionville, як вона і називалася до 1814 року.[12] Колишня східна частина, сильно пошкоджена вогнем під час боїв Паризької Комуни 1871 року, була посунута, щоб відкрити панораму на Палац правосуддя.
Площа Дофіна:
Розташована біля станцій Метрополітену: Pont Neuf та Cité. |
Вона обслуговується лініями 4 та 7.
- ↑ а б в http://www.v2asp.paris.fr/commun/v2asp/v2/nomenclature_voies/Voieactu/2591.nom.htm
- ↑ opendata.paris.fr
- ↑ а б base Mérimée — ministère de la Culture, 1978.
- ↑ а б archINFORM — 1994.
- ↑ According to Ballon 1991, pp. 125, 155, Henry IV approved the name and the design of the square in May 1607, and the last house was completed in 1616
- ↑ Ballon 1991, pp. 114—117, 122, 124.
- ↑ Ballon 1991, pp. 125—127
- ↑ Ballon 1991, p. 155
- ↑ Blunt 1999, p. 104, states that these features were made of stucco, while Ayers 2004, p. 27, and Ballon 1991, p. 144, say they were stone.
- ↑ Ballon 1991, p. 152.
- ↑ Ballon 1991, p. 154—157.
- ↑ Boursin & Challamel 1893, p. 822.https://books.google.com.ua/books?id=YNYWAAAAQAAJ&pg=PA822&redir_esc=y
- Ayers, Andrew (2004). The Architecture of Paris. Stuttgart; London: Edition Axel Menges. ISBN 978-3-930698-96-7.
- Ballon, Hilary (1991). The Paris of Henri IV: Architecture and Urbanism. Cambridge, Massachusetts: The MIT Press. ISBN 978-0-262-02309-2.
- Blunt, Anthony (1999). Art and Architecture in France, 1500—1700, fifth edition revised by Richard Beresford. New Haven: Yale University Press. ISBN 978-0-300-07735-3. ISBN 978-0-300-07748-3 (paperback).
- Boursin, Elphège; Challamel, Augustin (1893). Dictionnaire de la Révolution française. Paris: Librairie Furne. View [Архівовано 20 серпня 2020 у Wayback Machine.] at Google Books.
- La Place Dauphine [Архівовано 12 червня 2015 у Wayback Machine.]
- Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Place Dauphine