Нічний зір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нічни́й зір — механізм сприйняття світла зоровою системою людини, що діє в умовах відносно низької освітленості. Здійснюється за допомогою паличок за яскравості тла менше 0,01 кд/м2, що відповідає нічним умовам освітлення[1]. Колбочки в цих умовах не діють, оскільки для їх збуджування не вистачає інтенсивності світла. Синоніми: скотопічний[2] (від дав.-гр. σκότος — темрява і ὤψ — погляд, вигляд) і паличковий[3] зір.

Спектральні залежності відносної чутливості людського ока для денного (червона лінія) і нічного (синя лінія) зору.

Спектральну залежність відносної світлочутливості людського ока для нічного зору наведено на малюнку. Її максимум, порівняно з кривою чутливості ока при денному зорі, зміщений у короткохвильовий бік і припадає на довжину хвилі 507 нм.

Особливостями нічного зору, порівняно з денним, є:

  • Висока світлочутливість. Її величина приблизно в сто разів вища, ніж для денного зору. Обумовлена більшою світлочутливістю паличок, порівняно зі світлочутливістю колб.
  • Низька роздільна здатність (гострота зору). Причиною є те, що щільність розташування паличок на сітківці ока істотно нижча, ніж щільність розташування колб.
  • Відсутня здатність розрізняти кольори .

У деяких тварин добре розвинений нічний зір. Нічні метелики, жаби і гекони здатні розрізняти кольори навіть у темряві. Цю здатність тварини мають завдяки спеціальним нейронам зорової системи, які підсумовують світлові сигнали від сусідніх рецепторів поля зору, запам'ятовують ці сигнали протягом тривалого часу, завдяки чому значно послаблюються шуми[4].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. [dic.academic.ru/dic.nsf/medic2/18029 Зрение дневное. Стаття у Великому медичному словнику.](рос.)
  2. [dic.academic.ru/dic.nsf/medic2/18038 Зрение скотопическое. Стаття у Великому медичному словнику.](рос.)
  3. [dic.academic.ru/dic.nsf/medic2/18035 Зрение палочковое. Стаття у Великому медичному словнику.](рос.)
  4. Эмбер Данс. Ночное зрение // В мире науки[ru]. — 2019. — № 7 (28 листопада). — С. 88-95.

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Гуревич М. М. Фотометрия. Теория, методы и приборы. — Л. : Энергоатомиздат. Ленинградское отделение, 1983. — 272 с. — 7 500 прим.
  • Гуторов М. М. Основы светотехники и источники света. — М. : Энергоатомиздат, 1983. — 384 с. — 20 000 прим.