Перейти до вмісту

Мови КНР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Мови Китаю (КНР, Китайська Народна Республіка) — мови, якими розмовляють 56 визнаних етнічних груп в Китаї. Мови Китаю відомі як Zhongyu (кит. спр. 中 语; кит. трад. 中 語; піньїнь Zhōngyǔ), і їх вивчення є окремою академічною дисципліною в Китаї. Zhongyu охоплює 8 первинних мовних сімей, різноманітних морфологічно і фонетично, мають спільні риси один з одним. Мови, найбільш вивчені і підтримувані державою, включаючи китайську, монгольську, тибетську, уйгурську та чжуанську. У Китаї 292 живі мови та одна вимерла мова (чжурчженська мова), згідно з Ethnologue.

Китайська стандартна мова (в Китаї відомий як путунхуа) є офіційною національною розмовною мовою на материку. Кілька інших автономних районів мають додаткові офіційні мови. Мовні закони Китаю не поширюються ні на Гонконг, ні на Макао і, отже, мають різні офіційні мови (кантонська) на материку. Наприклад, тибетська мова має офіційний статус в межах Тибетського автономного району, а монгольська має офіційний статус на території Внутрішньої Монголії.

Розмовні мови

[ред. | ред. код]

Розмовні мови національностей, якими розмовляють в Китаї, належать щонайменше 9 сім'ям:

Писемності мов

[ред. | ред. код]

Наступні мови, традиційно мають форми, не пов'язані з китайським письмом (ханьцзі):

Китайські банкноти містять в собі кілька писемностей на додаток до китайської писемності. До них належать:

  • арабське письмо (для уйгурів)
  • латиниця (для чжуан)
  • монгольське письмо
  • тибетське письмо

10 національностей, які ніколи не мали систему письма мають, згідно заохочення КНР, фонетичний алфавіт. Відповідно до публікації 2005 року в білій газеті уряду, «до кінця 2003 року 22 етнічні меншини використовували 28 письмових мов».

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]