Михайль Семенко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Семенко.
Михайль Семенко
Михайль Семенко 1928 рік
Ім'я при народженніСеменко Михайло Васильович
ПсевдонімАнатоль Цебро
Народився19 (31) грудня 1892(1892-12-31)
с. Кибинці, Полтавська губернія
Помер24 жовтня 1937(1937-10-24) (44 роки)
Київ, УРСР, СРСР
Громадянство Російська імперія
 УНР
СРСР СРСР
Національністьукраїнець
Діяльністьпоет, теоретик мистецтва, літературний критик, редактор
Мова творівукраїнська
Роки активності1913–1937
Напрямокфутуризм
ПартіяРосійська соціал-демократична робітнича партія
ДітиІрина Семенко
Автограф
CMNS: Михайль Семенко у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Миха́йль Семенко́ (Миха́йло Васи́льович Семе́нко, 19 (31) грудня 1892(18921231)[1], село Кибинці, Миргородський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 24 жовтня 1937, тюрма НКВС СРСР, Київ) — поет доби Розстріляного відродження; основоположник і теоретик українського футуризму (також відомого як панфутуризм), організатор футуристичних угрупувань, редактор багатьох видань.

Модернізував українську лірику урбаністичною тематикою, сміливими експериментами з формою вірша, запровадив нові образи й створив слова, покликані відбити нову індустріалізовану добу. Загинув під час сталінського терору.

Син письменниці Марії Проскурівни.

Творчий життєпис

[ред. | ред. код]
Михайль Семенко. 1905 р.
Михайль Семенко. Петербург, січень 1910 р.

Перша збірка «Prelude» (1913) позначена впливами поетів «Української хати»; наступними збірками — «Дерзання» і «Кверофутуризм» (1914) та вміщеним в останній маніфестом Семенко розпочав паралельно до виниклого в Україні російського кубо- і егофутуризму (Д. Бурлюк, О. Кручоних, В. Хлєбников) течію українського кверофутуризму — мистецтва шукання.

Коли 1914 року розпочалася Перша світова війна, М. Семенка мобілізували на Далекий Схід, у Владивосток, де він служив телеграфістом[2]. Тут поет написав збірки «П'єро здається» і «П'єро кохає», випробувавши себе в імпресіонізмі й символізмі. Зміна мистецьких настроїв пов'язана з романтичною та водночас сумною любовною історією. Грубий та іронічний поет маскує себе в образі ліричного героя П'єро.

1918 року Семенко видав у Києві збірки «П'єро задається», і «Дев'ять поем»; 1919 року — в однойменному із заснованою ним футуристичною групою видавництві «Флямінґо» збірки «П'єро мертвопетлює», «Bloc-notes» і «В садах безрозних», а також поему «Ліліт». 1919 року проголосив «революційний футуризм» й опублікував «ревфутпоему» — «Тов. Сонце» та «Дві поезофільми»; був редактором журналу «Мистецтво».

1920 року видав разом із М. Любченком і О. Слісаренком «Альманах трьох»; 1921 року — збірку «Проміння погроз»; тоді ж організував «Ударну групу поетів-футуристів», перейменовану на асоціацію панфутуристів «Аспанфут» (1922–1924), кредо й маніфести якої були проголошені в альманасі «Семафор у майбутнє» (1922) і газеті «Катафалк искусства» (1922). Зазнавши критики літературних кіл, Семенко перейшов на позиції «лівого фронту» («УкрЛЕФ») і перетворив «Аспанфут» на «Комункульт» (1924), одночасно працював (1924–1927) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ.

1924 року видав під назвою «Кобзар» дві збірки своїх творів 1910–1922 років, 1925 року — збірку «В революцію» та поезофільм «Степ»; 1927 року — (разом з Ґ. Шкурупієм і М. Бажаном) «Зустріч на перехресній станції» і заснував нове об'єднання футуристів (письменники Ґео Шкурупій, Дмитро Бузько, Леонід Скрипник, Олексій Полторацький, Олекса Влизько та художники Вадим Меллер, Анатолій Петрицький та ін.) під назвою «Нова ґенерація» з журналом цієї ж назви (1927–1930). Сильно критикований, Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (збірки «Малий кобзар і нові вірші», 1928; «Європа й ми», 1929).

На початку 1930-х років визнав «помилковість» своїх колишніх позицій, виявом чого й були збірки «Сучасні вірші» (1931), «З радянського щоденника» і «Китай в огні» (1932) та «Міжнародні діла» (1933).

Особисте життя

[ред. | ред. код]
Михайль Семенко. Київ, квітень 1913 р.
Михайль Семенко, 1928

Батько Михайла Семенка — Василь Леонтійович на момент народження сина працював волосним писарем у Кибинцях, надалі став писарем земської управи в містечку Хорол. Мати Михайла закінчила лише початкові класи церковноприходської школи, проте була письменницею-самоукою, авторкою ряду повістей, надрукованих під її дошлюбним прізвищем — Марія Проскурівна. Брат поета, Василь, був художником, разом з Михайлом починав футуристичний рух в Україні, проте на початку Першої світової війни загинув на Західному фронті. Ще один брат — Олександр і сестра Олександра також писали вірші, але ще зовсім молодими померли від туберкульозу. Також у Михайля була сестра Софія та молодший за нього на 8 років брат Микола.

Дуже рано (десь у чотири з чимось роки) вивчившись читати й писати, Михайло вчився грати на скрипці — спочатку у Херсоні, потім у Києві. Саме з музикою він спочатку пов'язував своє майбутнє. Отримавши середню освіту в Хорольському реальному училищі, Михайло їде до Петербурга і вступає на так звані музичні «курси Поллак», але через фінансову скруту переходить до народної консерваторії, пробує навіть грати в оркестрі. Сестра Софія, гімназистка, порадила Михайлу вступати до Психоневрологічного інституту, заснованого славетним психіатром Володимиром Бехтерєвим. Пройшовши підготовчі курси, 1912 року Михайло стає студентом[3].

Про юність Михайла Семенка збереглося досить мало свідчень. Однак точно відомо про його активну участь у громадському і суспільно-політичному житті країни в роки Жовтневого перевороту та у часи міжвладдя. Зокрема, в газеті «Київське життя» від 11 (24) вересня 1919 року в розділі хроніки міститься таке повідомлення: «В ніч на 8-е вересня, за словами Ради, арештовано в себе на квартирі українського письменника Михайла Семенка».

Зі своєю першою дружиною Лідією Михайль Семенко познайомився у Владивостоці, де він прожив близько трьох років. Лідія Іванівна Горенко народилася 1898 року в українській родині переселенців на Далекий Схід. Почуття Семенка до майбутньої дружини характеризують як глибоке і водночас безмежно тривожне, що спричинило високі злети ранньої лірики поета, появу в ній — насамперед у циклах «Осіння рана», «П'єро кохає» — зовсім нових мотивів і творчих рішень[4].

Михайль Семенко мав сина Ростислава і доньку Ірину[5].

Михайль Семенко був також одружений з українською актрисою Наталією Ужвій, з якою розлучився 1936 року. В цьому шлюбі єдиною дитиною був син Михайло (1927 р. н.). Він теж проявляв поетичний дар, писав вірші. Після розлучення залишився з Наталією Ужвій. Навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин.

Арешт і страта

[ред. | ред. код]

Ще за три дні до свого арешту, 23 квітня 1937 року, Михайль Семенко провів у Києві творчий вечір. Оскільки він постійно мешкав у Харкові й часто бував у Києві, було підготовлено два ордери на його арешт. Письменника звинуватили в тому, що він бере участь в Українській фашистській націоналістичній терористичній організації, якої насправді ніколи не існувало, а також у плануванні замаху на секретаря ЦК КП(б)У С. В. Косіора, який мав нібито відбутися під час демонстрації 1 травня 1937 року.[6]

Серед іншого йому закидали спробу скинути Радянську владу в Україні за допомогою «німецьких фашистів». Надломлений морально та фізично Михайль Семенко, як свідчать протоколи допитів 4, 7 та 8 травня 1937 р., «зізнався» у всіх звинуваченнях. Засвідчив під тортурами на молодого поета Андрія Михайлюка. Зізнання були написані під диктування уповноваженого Акімова на ім'я Начальника НКВД УРСР Ізраїля Леплевського 4 вересня 1937 р.[7]

23 жовтня 1937 р. відбулося закрите засідання Військової колегії Верховного Суду СРСР у складі голови армвійськюриста А. Орлова, бригадвійськюриста С. Ждана, військюриста І рангу Ф. Кліміна, військюриста І рангу А. Батнера та за участю помічника Прокурора СРСР М. Рагінського. Комісія «іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік» винесла вирок: «засудила Семенка Михайла Васильовича до найвищої міри кримінального покарання — розстрілу з конфіскацією всього майна, що йому особисто належить». Наступного дня Семенка страчено разом з іншими українськими письменниками в одній з київських в'язниць, поховано в братській могилі в Биківнянському лісі[6]. Михайль Семенко був реабілітований посмертно самими комуністами.[5]

Значення творчості

[ред. | ред. код]

Рання футуристична творчість Семенка просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Незважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-х років, у тому числі й так званої пролетарської. Повне зібрання творів Семенка було видане в Харкові у трьох томах (1929–1931).

У 1985 році видавництво «Радянський письменник» видало в серії «Бібліотека поета» збірку його поезій[8].

Книги, вірші, публіцистичні поезії, статті, замітки автора представлені в розділі «Семенко Михайль» електронної бібліотеки «Культура України».

Вплив на сучасну українську літературу

[ред. | ред. код]

Михайля Семенка штучно вилучено з історії літератури (див. Розстріляне відродження), тому він не мав впливу на наступне покоління, проте через покоління його було прочитано й Семенків вплив позначився на творчості письменників сучасної української літератури. Серед старшого покоління  — це Ігор Калинець, Василь Голобородько (див. вірш «Тиждень»). Серед молодих авторів естетика футуризму присутня в поезіях Сергія Жадана[9] (зокрема боротьбою з «іконою» Шевченка — див. поезію «Тарас Григорович Шевченко»), Олега Коцарева та Любові Якимчук (див. поему про Михайля Семенка «Тов. Дим» зі збірки «, як Мода»).[10],[11]

2012 року з ініціативи Любові Якимчук українськими поетами-авангардистами було оголошено Роком Семенка, який був відзначений низкою акцій, присвячених поетові («Виставка поетів імені Михайля Семенка», «Ніч поезії та музики non-stop» під час Форуму видавців у Львові, лекція мистецтвознавця Дмитра Горбачова «Під знаком Семенка», дискусія у «Кабінеті» за участю Олега Коцарева і Люби Якимчук та ін.)[12].

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ виписка з метричної книги зберігається в Державному історичному архіві Санкт-Петербурга
  2. ↑ Автобіографії, 2015, с. 376.
  3. ↑ Коломієць, Ростислав (2019). Михайль Семенко. Харків: Фоліо. с. 22. ISBN 978-966-03-5098-4.
  4. ↑ Любов Якимчук. «Михайль Семенко: від футуризму до тероризму». Архів оригіналу за 4 лютого 2013. Процитовано 7 жовтня 2013.
  5. ↑ а б …З ПОРОГА СМЕРТІ… Письменники України — жертви сталінських репресій. Архів оригіналу за 12 квітня 2013. Процитовано 7 жовтня 2013.
  6. ↑ а б Біографічна стаття «Михайль Семенко: від футуризму до тероризму». Архів оригіналу за 4 лютого 2013. Процитовано 7 жовтня 2013.
  7. ↑ Біографія на сайті Київської міської бібліотеки. Архів оригіналу за 27 травня 2013. Процитовано 7 жовтня 2013.
  8. ↑ Семенко, Михайль (1985). Поезії (українська) . Київ: Радянський письменник. с. 311 с.
  9. ↑ Жадан Сергій Вікторович. Філософсько-естетичні погляди Михайля Семенка: Дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / Харківський держ. педагогічний ун-т ім. Г. С. Сковороди. — Х., 2000. — 165 арк. — Бібліогр.: арк. 156—165.
  10. ↑ Такий феміністичний футуризм. Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 7 жовтня 2013.
  11. ↑ Любов Якимчук «Михайль Семенко: від футуризму до тероризму» (біографічна стаття). Архів оригіналу за 4 лютого 2013. Процитовано 7 жовтня 2013.
  12. ↑ Рік Михайля Семенка розпочався! (ФОТО). Архів оригіналу за 2 квітня 2012. Процитовано 7 жовтня 2013.
  13. ↑ Рішення Київської міської ради від 19 квітня 2018 року № 488/4552 «Про найменування нових вулиць у Голосіївському районі міста Києва» // Хрещатик. — 2018. — № 55 (5106). — 23 травня. — С. 3. [Архівовано з першоджерела 26 серпня 2019.]
  14. ↑ Розпорядження Харківської обласної військової адміністрації від 26 липня 2024 року «Про перейменування об'єктів топонімії міста Харкова»
  15. ↑ Миколаївська обласна державна адміністрація/Миколаївська обласна військова адміністрація: «Розпорядження голови - вiд 26 Липня 2024 № 273-р: Про перейменування об’єктів топонімії» Прочитане 2024-07-26

Видання творів

[ред. | ред. код]
  • Семенко М. Повна збірка творів. Т. 1 : Арії трьох П'єро, кн. 1–4 / Михайль Семенко. Харків : Держ. вид-во України, 1929. 255 с.
  • Семенко Михайль. Повна збірка творів. К.: Темпора, 2017. 1152 с.
  • Семенко Михайль. П'єро кохає, задається і мертвопетлює. Львів: ЛА «Піраміда» (Приватна колекція), 2020.
  • Семенко Михайль. Арії трьох П'єро. Х.: Фоліо, 2021. 254 с.
  • Семенко Михайль. В садах безрозних (ел. книга). Х.: Фоліо, 2022. 253 с.
  • Семенко Михайль. Тов. Сонце (ел. книга). Х.: Фоліо, 2022. 253 с.
  • Семенко М.В. Поезії / Редкол.:О.Є. Засенко та ін.; Вступ. слова М. Бажана. Упоряд. та стаття Є.Г. Адельгейма. — К.: Рад. письменник, 1985.— 311 с.
  • Українська авангардна поезія (1910–1930-ті роки).

Аудіокниги

[ред. | ред. код]
  • Михайль Семенко. «Пристрасть» («Твоє тіло слизьке, як пристрасть...»)

Музичні твори на слова Михайля Семенка

[ред. | ред. код]

Твори Михайла Семенка. Електронний ресурс

[ред. | ред. код]

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Відеопосилання

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Прем'єрне виконання відбулось на Книжковому арсеналі 2017 р. Архів оригіналу за 16 березня 2018. Процитовано 21 травня 2017.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Михайль_Семенко&oldid=43876392