Мамай (темник)
| Мамай | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1362[1] — 1380 | ||
| Народження: |
1335 Солхат | |
| Смерть: |
1380 Шейх-Мамай | |
| Поховання: | Айвазовське | |
| Рід: | Кият | |
| Батько: | Алібек (Алаш, Алиш) | |
| Шлюб: | Тулунбегаd | |
| Діти: | Мансур Кият | |
Мама́й (повне ім'я за традиціями Золотої орди — Мамай Алаш Кият; 1335, Солхат[2] — 1380, Кафа) — військовий діяч з великим бойовим досвідом, який опікувався Золотою Ордою з 1359 року,[3] татарський темник з половецького роду, пращур українського шляхетського роду Глинських. Одним із прізвиськ Мамая було Ногай (буквально — «пес», «хорт»), що іноді призводить до того, що його плутають з іншими діячами Улусу Джучі — Ногаєм і Едигеєм[4]. Також згідно з деякими джерелами його називали Еллінським царем.[5]
Захопив владу у столиці Золотої Орди після вбивства хана Хизра в 1361 році. При ньому в Орді змінилось декілька ханів: Абдуллах, Магомет-Султан, Тулунбек та інших, при яких він виступав у ролі радника, після чого він сам себе проголосив ханом, що офіційно не визнали — адже згідно з традицією ханів Золотої Орди, тільки чингізид (нащадок Чингісхана) міг носити титул хана. Таким чином, з точки зору правлячих еліт Східної Європи він виглядав як заколотник, повстанець проти законних порядків управління і престолонаслідування, що за поняттями царства Ординського того часу як і багато інших злочинів проти держави і суспільства каралось переважно смертю. Таким чином, зважитись на цей крок міг далеко не кожен, адже відступати було нікуди. Тому у Мамаї одні бачать людину з великим бажанням влади на зразок Наполеона, в той час як інші — народного заступника за інтереси простих степовиків Подніпров'я і всіх степів сходу Європи.
Поховали його в селі Шейх-Мамай біля міста Кафа у Криму. Могилу (курган) знайшов відомий художник Іван Айвазовський, який займався археологією.
Землі Північного Причорномор'я, Приазов'я і Криму здавна належали роду Кият. Прадід Мамая, Тулук-Тимур, був першим відомим правителем Криму з цього роду. Алібек (Алиш, Алаш), батько Мамая, був правителем Солхата у 1356 році. У цей час молодий Мамай став сановником при дворі хана Джанібека[6]. У 1359 році наступний хан — Бердібек призначив його на посаду беклярбека — найвищу в Золотій Орді після ханської[7].
Після загибелі цього хана розпочалась Велика зам'ятня. Частину вірних Бердібеку емірів вирізали, з іншими почалась війна. Темник Мамай, один з цих емірів, беклярбек, правитель столичної області Сараю, захопив владу в улусі[8] і вивів свої війська в Північне Причорномор'я.[9]. Певний час Мамай не втручався в боротьбу за ханський престол, зміцнюючи владу над своїм власним краєм. Та врешті не стримався. І вже невдовзі перетворився на найвпливовішу фігуру в державі, на свій розсуд зводячи або скидаючи ханів із сарайського престолу. Проте чим глибше Мамай ув'язав в боротьбі за владу над Сараєм, тим важливішим для нього були приязні стосунки з генуезцями та Великим князівством Литовським[10].
Після кількох невдалих спроб призначити зручного хана або захопити престол, Мамай підняв на повстання народи Подніпров'я. Наприкінці серпня 1362 року князь литовський Ольгерд і кримський емір Мамай уклали між собою військово-політичний союз, спрямований проти представників легітимної династії Джучидів.[11] Саме тоді Орда Мамая захопила Азов. Після встановлення контролю над південною частиною Золотої Орди, Мамай з усіма своїми силами рушив у Нижнє Поволжя, де знову втрутився в боротьбу за ординську столицю, а військо Ольгерда попрямувало на Поділля через відгалуження Муравського шляху, які вели до колишніх зручних переправ через Дніпро біля Черкас і Канева. В урочищі Сині Води[12] відбулася битва з ордами монголо-татарських правителів.[13] Одним із наслідком тих походів було переселення войовничих на той час караїмів на північ. Вони ввійшли в охорону великих литовських князів. А після того, як хани Хаджибей з осідком у районі теперішньої Одеси, Кутлубуга із Криму та придніпровський Дмитро загинули, князь Мамай утвердив свою владу у Сараї[14] та розташувався у місті Замик, в гирлі річки Конка,[15] який був столицею Орди хана Дмитра.[16]
Після вбивства Бердібека ханом Кульпою в 1359 році Мамай оголосив йому війну. У 1360 році на трон вступив Науруз. Невдовзі з ним розправився Хизра. Після того, як в Синій Орді вбили намісника Тенгіз-Буга кията, влада киятів була скинута. Мамай з вірними йому військами повернувся до Криму. У серпні 1361 року він проголосив ханом свого ставленика Абдуллу. Через рік Мамай і Абдаллах захопили Сарай. Їм вдалось протриматись у столиці Золотої Орди до 1363 року, згодом сарайським ханом став Мюрид. У 1367 році після вбивства хана Азіз-шейха знову золотоординським правителем став Абдуллах. У червні 1370 року, після смерті Абдуллаха, ханом Золотої Орди став 10-літній Булак при регентстві Тулунбек-ханум.
У 1375 році трон захопив Каганбек. За його наказом московські та нижньогородські війська завоювали Булгар, в результаті Мамай і Булак втратили Середнє Поволжя.
2 серпня 1377 року на річці П'яна Мамаєва Орда розгромила нижньогородські війська.
11 серпня 1378 року в битві на річці Вожа військо Мамая на чолі з воєводою Бегичем поступилось московським військам. Після цього Мамай здійснив каральний рейд в Рязанське князівство, захопив і спустошив Переяславль-Рязанський.[17]
У 1380 році Мамай уклав договір із литовським князем Ягайлом. У цей час престол в Сараї зайняв Тохтамиш, який протягом року навів в Орді жорсткий порядок і повелів князю Дмитру терміново відправити йому на допомогу московську дружину,[18] а сам вирушив йому назустріч. З іншого боку рухалися на з'єднання один з одним союзники Мамай і Великий князь Литовський Ягайло. 8 вересня 1380 року на Куликовому полі зустрілись цар Мамай і московський князь Дмитро. Сподіваючись розбити московські війська поодинці, він почав ар'єргардні сутички з Дмитром. Як тільки Мамай дізнався про стрімке наближення Тохтамиша, щоб не опинитися в оточенні, повернув і пішов у степ на зустріч йому, де вже наприкінці вересня 1380 року вони зустрілись.[19] Тим часом князь Литовський Ягайло, який був союзником Мамая, але не встиг з'єднатися з ним, сам розгромив Дмитра, захопив московські обози, причому не залишив жодного пораненого.[20]
- A1. Мамай
- B1. Мансур Кият
- C1. Олекса
- D1. Іван Глинський ∞ Анастасія Острозька
- E1. Борис
- E2. Федір
- E3. Семен
- F1. Федір
- G1. Богдан Глинський
- F1. Федір
- D1. Іван Глинський ∞ Анастасія Острозька
- C1. Олекса
- B1. Мансур Кият
- Поразка Мамая на Куликовому полі згадується в «Енеїді» Котляревського[21].
- ↑ Таємниці XIV століття (укр.) . aistor.do.am. Архів оригіналу за 27 лютого 2014. Процитовано 27 квітня 2009.
- ↑ ТЕМНИК МАМАЙ (укр.) . museum-of-money.org. Архів оригіналу за 17 лютого 2014. Процитовано 28 жовтня 2010.
- ↑ Старий Крим: в долі темника Мамая (рос.) . [1]. Архів оригіналу за 27 лютого 2014. Процитовано 2002.
- ↑ Мустафін О. Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня. Х., 2023, с.133
- ↑ КУЛИКОВСЬКА БИТВА: КИЯТ МАМАЙ ПРОТИ МОСКОВСЬКО-ТАТАРСЬКИХ ОРД (укр.) . golos.com.ua. Архів оригіналу за 18 лютого 2014. Процитовано 3 листопада 2011.
- ↑ Хронологія роду Каят (англ.) . www.podgorski.com. Архів оригіналу за 17 лютого 2014. Процитовано 2010.
- ↑ Правда про Мамая (рос.) . www.balto-slavica.com/. Архів оригіналу за 17 лютого 2014. Процитовано 9 листопада 2010.
- ↑ Ісламська революція і зміна домінанти (рос.) . /tochka.gerodot.ru/. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 12 червня 2012.
- ↑ Монгольська епоха (рос.) . kozhinov.voskres.ru. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 2001.
- ↑ Мустафін О. Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня. Х., 2023, с.132-133
- ↑ Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях (PDF) (укр.) . history.org.ua. Архів (PDF) оригіналу за 26 лютого 2014. Процитовано 28 жовтня 2003.
- ↑ Синьоводська битва: міфи та реалії (укр.) . www.day.kiev.ua. Архів оригіналу за 26 лютого 2014. Процитовано 14 вересня 2012.
- ↑ Удар по Сходу (укр.) . tyzhden.ua. Архів оригіналу за 26 лютого 2014. Процитовано 31 жовтня 2008.
- ↑ Синьоводська битва 1362 р. і зміни у грошовому обігу Південної Русі-України (PDF) (укр.) . history.org.ua. Архів (PDF) оригіналу за 26 лютого 2014. Процитовано 2005.
- ↑ МАМАЙ. ЧОТИРИ БИТВИ (укр.) . www.vechirka.uafor.net. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 8 квітня 2004.
- ↑ Таємниці XIV століття: місток від Мамая до Січі (укр.) . museum-ukraine.org.ua. Архів оригіналу за 26 лютого 2014. Процитовано 28 квітня 2009.
- ↑ Мамай (рос.) . www.litmir.club. Архів оригіналу за 1 березня 2014. Процитовано 2003.
- ↑ Країна Моксель, або Московія. Книга 1 (укр.) . www.librius.net. Архів оригіналу за 1 березня 2014. Процитовано 2009.
- ↑ Куликовська битва, якої не було. Головний міф Московії (укр.) . poltava-kray.do.am. Архів оригіналу за 1 березня 2014. Процитовано 1 серпня 2001.
- ↑ Гумільов Л. Н. Від Русі до Росії (рос.) . gumilevica.kulichki.net. Архів оригіналу за 1 березня 2014. Процитовано 2008.
- ↑ «Чернець Мамая як побив» // Енеїда. IV:40.
- Шабульдо Ф. М. Мамай [Архівовано 17 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 483. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Шабульдо Ф. М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского [Архівовано 7 лютого 2015 у Wayback Machine.]. — Київ: Наукова думка, 1987(Глава III.1.)
- Тизенгаузен В. Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды, Т. 1. СПб., 1884; Т. 2. М.–Л., 1941.
- Рогожский летописец // ПСРЛ, Т. 15, вып. 1. М., 1965
- Сказания и повести о Куликовской битве. Л., 1982.
- Мамай // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 55.
- А. А. Шенников «Княжество потомков Мамая»[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
- Глинські [Архівовано 8 травня 2021 у Wayback Machine.]
- Genealogy of Mamai [Архівовано 31 березня 2017 у Wayback Machine.]
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |