Глинський Богдан Федорович
| Богдан Федорович Глинський | |
|---|---|
| Народився | невідомо Велике князівство Литовське |
| Помер | не раніше 1509 і не пізніше 1512 Московія[d][1] |
| Місце проживання | Велике князівство Литовське |
| Відомий завдяки | організацією козацьких загонів і виправ |
| Титул | князь, намісник черкаський |
| Посада | Гетьман Війська Запорозького і Q110644194?[2] |
| Термін | 1488—1495 |
| Конфесія | православний |
| Рід | Глинські[3] |
| Батько | Q129086932?[2] |
| Родичі | Федір Семенович Глинський (батько) |
| У шлюбі з | княжна Марія Іванівна Заславська |
| Діти | Володимир Глинський |
 | |
Богда́н Фе́дорович Гли́нський («Мамай»; пом. 1509 або 1512)) — князь з роду Глинських, намісник черкаський (1488–1495) і путивльський (1495–1497). Один з перших провідників козацьких загонів у землях Великого князівства Литовського.
Богдан Глинський був сином князя Федора Глинського, який вів своє походження від ординського темника Мамая з половецького роду Кият і Чингізхана (предка дружини Мамая).
У 1488 році Богдан перебував на посаді намісника великого князя у Черкасах і обіймав її до 1495 року. Після руйнівних походів Менглі Герая Богдан мав навести лад на кордоні й організувати оборону від майбутніх нападів. Але він виявив ініціативу й почав — за прикладом степових беків набирати ватаги «вільних» вояків (або ж «козаків») з українців для походів на південь[4].
1492 року Глинський здійснив похід на Тягинку, що поблизу гирла Дніпра, захопив кримсько-татарський корабель і визволив багато українців з полону. У зв'язку з цим хан Менґлі I Ґерай надіслав скаргу великому князю Литовському Олександру.
1493 року Глинський разом із «царевичем Уздемиром» ходив походом на Низ, здобув і зруйнував новопоставлене Менґлі І Ґераєм місто Очаків, забрав у ньому «30 тисяч алтинів» грошей, і людей ханських частково побив, а частково забрав у неволю. Тоді ж було пограбовано московського посла Суботу, що їхав до Криму з Валахії. Нападників Глинського хан називав «козаками черкаськими»[5].
1494 року козацька ескадра під його рукою спустилася вниз по Дніпру, татари нічого не могли вдіяти, козаки захопили османську залогу Очакова та розсіяли по степу татарські загони, звільнено сотні бранців, з якими й повернулися до Черкас[6].
Після цього великий князь «змилостивився» на кримцями і в 1495 призначив Богдана на інший «напрямок» — зробивши його намісником Путивля. 4 серпня 1500 році князь Богдан Глинський потрапив в полон до московитян у битві над Ведрошею поблизу Путивля. Помер у полоні 1509 або 1512 року.
Однак існує твердження, що в полоні він або не був, або був недовго. Під його проводом черкаські козаки ще двічі — у 1502 і 1504 роках — успішно штурмують османську фортецю Тавань на Дніпрі[6].
Богдан був одружений з княжною Марією Іванівною Заславською, яка народила сина Володимира.
Вважають, що саме він міг бути прототипом «Козака Мамая», ледь не найпопулярнішого світського персонажу українського живопису протягом кількох століть[4].
- ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 59, 87.
- ↑ а б Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 87.
- ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 87–88.
- ↑ а б Мустафін О. Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня. Х., 2023, с.163
- ↑ М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ II. Стор. 4. Грушевський припускає, що інші походи козаків у 1480-х роках були здійснені за участі Богдана Глинського.
- ↑ а б Князь Богдан Глинський. Архів оригіналу за 4 червня 2013. Процитовано 11 травня 2013.
- Грушевський М. С. Історія України-Руси: В XI т., 12 кн. — Том VII. Розділ II. Козаки і козакованнє в першій половинї XVI в. Відносини до козацтва місцевої адмістрації й центрального правительства — Київ: Наукова думка, 1991. — (Пам'ятки іст. думки України). [Архівовано 15 лютого 2009 у Wayback Machine.] — ISBN 5-12-002468-8.
- Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. Львів, 2002. — Розділ: 5.3. Князі ординського походження. Чингізиди [Архівовано 12 липня 2008 у Wayback Machine.] — ISBN 966-02-1683-1
