Мазурук Ілля Павлович

Ілля Павлович Мазурук
біл. Ілля Паўлавіч Мазурук
Народження	7 (20) липня 1906(1906-07-20) Брест-Литовськ, Берестейський повіт, Гродненська губернія, Російська імперія
Смерть	2 січня 1989(1989-01-02) (82 роки) Москва, РРФСР, СРСР
Поховання	Троєкурівський цвинтар
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Освіта	Борисоглєбський навчальний авіаційний центр підготовки льотного складу імені В. П. Чкалова
Роки служби	1927—1929, 1939—1953
Партія	КПРС
Звання	Генерал-майор авіації
Війни / битви	Радянсько-фінська війна Німецько-радянська війна
Автограф
Нагороди	Медаль «За бойові заслуги» Медаль «За трудову доблесть» Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «За оборону Ленінграда» Медаль «За оборону Москви» Медаль «За оборону Радянського Заполяр'я» Медаль «Ветеран праці» Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» Медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда»

Ілля́ Па́влович Мазуру́к (біл. Ілля Паўлавіч Мазурук; 20 липня 1906 — 2 січня 1989) — військовий і полярний льотчик, генерал-майор авіації (05.07.1946). Герой Радянського Союзу (1937).

Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 1-го (1937—1946) та 2-го (1946—1950) скликань.

Життєпис

Народився у місті Брест-Литовськ Берестейського повіту Гродненської губернії Російської імперії (нині — місто Берестя, обласний центр Республіки Білорусь). З 1915 року мешкав у місті Льгов (нині — Курська губернія Росії). Закінчив початкову школу, до 1919 року навчався у вищому початковому училищі.

За легендою з 1919 був чорноробом на залізничній станції Льгов. Влітку 1920 року з родиною виїхав до України, міста Рівного, яке незабаром окупувала Польща. Працював чорноробом на залізниці, нічним сторожем у лікарні. У квітні 1923 року нелегально перетнув державний кордон і утік до комуністів у СРСР.

Протягом 1923—1924 років працював помічником машиніста на електростанції в Липецьку, у 1924—1926 роках — секретар волосного комітету комсомолу в селі Кузьмінські Отвержки (нині — Липецький район Липецької області), секретар Липецького повітового комітету комсомолу, завідувач шкільного відділу Орловського губернського комітету комсомолу. Член ВКП(б) з 1925 року. У 1926—1927 роках — заступник завідувача відділу агітації і пропаганди Орловського міськкому ВКП(б).

У жовтні 1927 року призваний до лав РСЧА. У 1928 році закінчив Ленінградську військово-теоретичну школу ВПС, у 1929 році — Борисоглібську військову авіаційну школу льотчиків. У листопаді того ж року був демобілізований.

З 1930 року працював у Цивільному повітряному флоті (ЦПФ) бортмеханіком і льотчиком у Середній Азії, з 1932 року — льотчик і командир загону Далекосхідного управління ЦПФ. Одним з перших освоїв низку нових авіаліній на Сахалін і Камчатку. У 1936 році закінчив курси при Батайській льотній школі ЦПФ.

З жовтня 1936 року — льотчик полярної авіації. Навесні 1937 року, як командир літака ТБ-3, брав участь у висадці першої дрейфуючої наукової станції «Північний полюс-1». З травня 1938 року — начальник Управління полярної авіації Головпівнічморшляху.

Вдруге призваний до лав РСЧА у січні 1939 року. Того ж року закінчив Курси удосконалення командного складу при Військово-повітряній академії імені М. Є. Жуковського.

Учасник російсько-фінської війни: з грудня 1939 по березень 1940 року — командир окремої авіаційної ескадрильї нічних бомбардувальників при командувачі ВПС 8-ї армії. Здійснив декілька бойових вильотів на бомбардувальнику ТБ-3.

Учасник німецько-радянської війни: у липні—жовтні 1941 року — командир 2-ї авіагрупи ВПС Північного флоту, здійснив кілька бойових вильотів, зокрема, очолював перший масований удар радянських ВПС по базах німецького флоту у Варангер-фіорді; з грудня 1941 по серпень 1942 року — заступник начальника Головпівнічморшляху і, одночасно, начальник Управління полярної авіації; з серпня 1942 року — начальник Управління Красноярської повітряної траси; з червня 1943 року — командир 1-ї перегоночної авіаційної дивізії, яка здійснювала перегон американських літаків з Аляски до СРСР. Особисто перегнав 50 бойових літаків.

З червня 1944 року знову заступник начальника Головпівнічморшляху і начальник Управління полярної авіації. З 1947 року — заступник начальника Науково-дослідницького інституту ЦПФ. З листопада 1949 року — начальник льотної інспекції — заступник начальника Управління полярної авіації. Брав участь у високоширотній повітряній експедиції «Північ-5» (1950), в евакуації дрейфуючої полярної станції «Північний полюс-2» (1951).

У лютому 1953 року генерал-майор авіації І. П. Мазурук вийшов у запас. Продовжив роботу в полярній авіації. Брав участь у високоширотних повітряних експедиціях «Північ-6» (1954), «Північ-7» (1955), «Північ-11» (1959), «Північ-12» (1960), «Північ-13» (1961). У 1956—1957 роках — командир льотного загону морської частини 2-ї комплексної Антарктичної експедиції. 18 березня 1957 року на літаку Ан-2 першим у світі здійснив посадку на вершину айсберга в Антарктиді. Всього ж здійснив 254 польоти з посадкою на дрейфуючий лід.

Нагороди

Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР від 27 червня 1937 року «за мужність і героїзм, виявлені при виконанні завдання зі створення дрейфуючої станції „Північний полюс“» Мазуруку Іллі Павловичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Після встановлення у 1939 році знаку особливої відзнаки, отримав медаль «Золота Зірка» за № 39.

Нагороджений двома орденами Леніна (27.06.1937, 19.05.1954), трьома орденами Червоного Прапора (19.05.1940, 28.02.1945, 20.06.1949), трьома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня (13.03.1944, 08.07.1945, 11.03.1985), двома орденами Трудового Червоного Прапора (03.05.1940, 29.08.1955), трьома орденами Червоної Зірки (16.05.1935, 10.11.1945, 02.12.1945) і медалями.

Вшанування пам'яті

Ім'ям Іллі Мазурука названо вулиці в містах Липецьк (Росія) і Берестя (Білорусь), а також у селищі Сеймчан (Магаданська область, Росія).