Литовсько-московська війна (1534—1537)
| Литвсько-московська війна 1534-1537 | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Литовсько-московські війни | |||||||
 | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
| Московія | Литва | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Олена Василівна | Сигізмунд I | ||||||
| Військові сили | |||||||
* холопи
|
* шляхта
| ||||||
| Втрати | |||||||
| Втрата Гомеля | Втрата Себежа | ||||||
Литовсько-московська війна 1534—1537 років — війна між Великим князівством Литовським і Великим князівством Московським на литовському пограниччі, в районі Смоленщини і Стародубщини. 1535 року литовські війська звільнили Стародуб і Гомель. Закінчилася перемир'ям, на 5 років і взаємними територіальними поступками: до Литви перехойшов Гомель з волостю, а до Московії — Себеж.
- Литовсько-московська війна (пол. wojna litewsko-moskiewska) — назва в українській, білоруській, литовській, польській історіографії.
- Московсько-литовська війна (рос. русско-литовская война) — назва в московитській історіографії.
- Стародубська війна — альтернативна назва[1][2].
Незадоволення Великого князівства Литовського і Великого князівства Московського результатами попередньої війни обумовило черговий збройний конфлікт між ними[1].
Фактично воєнні дії між державами після попередньої війни не припинялися. Проте тривалий час центральні уряди були неготові до нового масштабного протистояння й кілька разів підписували перемирні угоди:
Водночас від початку 1530-х великий князь московський Василій III Іванович став зосереджувати війська на Смоленщині і Сіверщині. З Кримським ханатом і Молдавським князівством було укладено наступальний протилитовський (і протипольський) союз, і кримське військо вторглося на Київщину й обложило Черкаси. Проте смерть Василія III Івановича на початку грудня 1533 р. і усобиці при московському дворі змінили політичну ситуацію. Сподіваючись на ослаблення московської влади, литовські можновладці 15 лютого 1534 на віленському сеймі вирішили розпочати військовий наступ на Московію[1].
Воєнні дії вели як власні війська воюючих сторін, так і кримські чамбули. Найбільшими військовими акціями були:
- напади в серпні і вересні 1534 року литовських загонів князя О. Вишневецького, А. Немировича і О. Дашковича на Смоленщину і Сіверщину[1];
- рейд взимку 1534—35 років московського війська на чолі з князем І. Овчиною-Телепневим-Оболенським у центральні райони ВКЛ, будівництво московинами на литовській території фортеці Іван-город-на-Себежі і успішна її оборона від литовського війська А. Немировича 1536 року[1];
- захоплення в липні—серпні 1536 року литовцями Гомеля, Почепа, Радогощі (нині село; обидва Брянської обл., РФ) і Стародуба, що стало фіналом війни[1].
25 грудня 1536 р. в Москві розпочалися мирні переговори, які закінчилися підписанням 18 лютого 1537 р. 5-річного перемир'я (набуло сили 25 березня 1537). За умовами угоди за Великим князівством Московським залишався Себеж, а до ВКЛ переходив Гомель[1].
Договір було ратифіковано королем польським і великим князем литовським Сигізмундом І Старим 27 червня 1537 року в місті Краків[1].
- Русина О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. К., 1998.
- Черкас Б. Україна в політичних відносинах Великого князівства Литовського з Кримським ханатом (1515—1540). Київ, 2006.
- Черкас Б. Україна під час Стародубської війни 1534-1537 років // Україна в Центрально-Східній Європі. Київ, 2006, Вип. 6, С. 214-226. [1]
- Брехуненко В. Експансія Московської держави на українські землі у XV—XVI ст.: Стародубська війна 1534—1537 рр. // «Братня» навала. Війни Росії проти України ХІІ—ХХІ ст. Київ, 2016, С. 44—48.
- Кром М.М. Стародубская война (1534–1537 гг.) // Очерки феодальной России, вып. 3. М., 1999.
- Черкас Б. В. Литовсько-московська війна 1534—1537 [Архівовано 17 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 186. — ISBN 978-966-00-1028-1.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Литовсько-московська війна (1534—1537)
