Київська капела бандуристів
| Київська капела бандуристів | |
|---|---|
 Київська капела бандуристів (1925) | |
| Основна інформація | |
| Попередні назви | Кобзарський хор |
| Роки | 1918 - 1934 |
| Країна | .svg){kind=small} УНР,  УРСР |
| Місто | Київ |
Київська капела бандуристів — український музичний колектив, офиційно організований, В. Ємцем за сприяння Гетьмана Павла Скоропадського. Відлічує свою історію з серпня 1918 року, відколи бандуристом Василем Ємцем був заснований «Кобзарський хор» і були проведена перша репетиція колективу. Припинив існування в квітні 1919-го, відновився в грудні 1923 р. а знову припинив існування в жовтні 1934 р. В жовтні 1935 р. залишки учасників гурту були об'єднані з залишками Полтавської капели бандуристів (яка також припинила існувати в жовтні 1934 р.), і була створена Об'єднана зразкова капела бандуристів.
В серпні 1902 року, в Харкові провели XII археологічний з'їзд, на якому Гнат Хоткевич організував лекцію та концерт з виступом кобзарів та лірників. Крім виступу окремих кобзарів, було підготовано ансамблевий виступ, який мав значний успіх і вплинув на формування майбутніх кобзарських колективів.
В 1904 в Москві на концерті для збирання коштів навчальних потеб українських студентів виступив квартет молодих зрячих бандуристів в складі Г. Хоткевича, А. Чайковського, В. Шевченка та А. Волощенка.
В Києві перший в Україні колектив зрячих бандуристів був створений з студентів Київського університету в 1906—1909 роках під керівництвом Михайла Домонтовича. Колектив складався з 6-ти учасників і часто виступав на українських громадських подіях довкола міста.
В 1910 р. короткий час існував ансамбль, який складався з учнів класу гри на бандурі музичної школи Лисенка, де викладав кобзар Іван Кучеренко. Відомо також, що бандури для школи виготовив кобзар, майстер бандур родом з Чернігівщини — Петро Бондар.
В 1910 (1908?)в Мени на Чернігівщині бандурист Г. Яценко зорганізував капелу бандуристів яку керував учень чернігівського кобзаря Т. Пархоменка - Василь Потапенко. Деякі учасники включилися до створено в Києві кобзарського хору пк В Ємця.
Думка про створення кобзарського колективу виникла у Василя Ємця в 1911 р. після концерту кобзарського квартету в Охтирці, де грала група слобідських кобзарів під керівництва кобзаря Івана Кучеренка. На задум Ємця вплинуло також й існування кобзарського колективу під керівництвом В. Шевченка, при українському товаристві «Кобзар» в Москві, де Ємець вчився у 1913—1914 рр., а також певні спроби та експерименти, які він провів на Кубані в 1913 р.
У травні 1918-го оголошення про створення колективу були надруковані в газетах «Відродження», «Робітнича газета» та «Народна воля». Репетиції колективу почалися в серпні того ж року.
Перший концерт відбувся в неділю 3-го листопада 1918 р. Гроші за оренду зали сплатив гетьман Скоропадський. Концерт відбувся у другій за розмірами залі Києва — Театрі «Берґоньє» (сьогодні приміщення теату Лесі Українки).
Програма першого концерту включала:
- Гей нумо хлопці до зброї — обр. В. Ємця — Інструментальний твір
- Про Морозенка (соло)
- Та літа орел — обр. В. Ємця
- Про смерть козака (соло)
- Ой, на горі та женці жнуть — обр. В. Ємця
- Ми гайдамаки
- Я сьогодні щось дуже сумую — (соло)
- Виклик — Інструментальний твір (Варіації на теми Ніч така місячна);— обр. В. Ємця
- Гопак — (за М. Кропивницьким)
- Тарасова ніч — соло В. Ємець
- Ой, що ж що за шум — обр. В. Ємця
- Киселик — соло
- Та вже років двісті
- Гей, не дивуйте добрії люди
- Ой, за гаєм, гаєм
- Горлиця — Інструментальний твір
- Гречаники
- Не пора
- Ще не вмерла України ні слава, ні воля
Потім були гучні виступи в Українському робітничому домі, Купецькому зібранні, Українському молодому театрі Леся Курбаса, де серед інших були присутні багато військових.
Коли до влади прийшла Директорія, Кобзарський хор виступив у великій залі міністерства Народної освіти — на бенкеті Директорії, потім виступав для Українського козацтва — на Печерську, в Олексіївському парку, в Луцьких казармах, де були розташовані Січові стрільці. Полковник Василь Кучабський від імені стрілецтва вітав бандуристів. У своїй промові він ставив зіграність хору в приклад вояцтву, кажучи, що, коли вояки будуть змагатись за Україну душа в душу, нога в ногу «отак карно, як карно, струна в струну, продзвеніли бандури та пролунали голоси кобзарів — можемо бути певні, що воля України буде забезпечена».
В березні 1919 р., після концерту, присвяченому Тарасу Шевченкові, який відбувся на Шулявці, з захопленням влади більшовиками колектив припинив своє існування.
Учасниками першого кобзарського колективу були: В. Ємець, М. Теліга, Григорій Андрійчик, Федір Панченко, Яків Цебренко, Сава Діброва, Григорій Копан, Андрій Слідюк. Усі крім В. Ємець та М. Теліга, які виїхали на Захід, зазнали жорстокого переслідування від більшовиків.
У 1923 р. відновила свою діяльність під керівництвом учасника попередної капели Григорія Копана. Згодом її очолив колишній поводир кобзаря Т. Пархоменка, Василь Потапенко який переселився з Мени до Києва. В 1925 році художнім керівником став Михайло Полотай котрий в той час вчився в Київській консерваторії.
На рекламі концерту 1923 року заявлено 6 учасників. В 1925 р. (Кашуба Йосип Микитович (1875—1934), Копань Григорій Якович (1890—1937), Федір Панченко, Потапенко Василь Василєвич, Григорій Яценко, Войцех Григорій Євтихович (1877—1937)), з приходом бандуристів М. Полотая та В. Потапенка, колектив роширився до 8-ми виконавців, в 1927 р. він налічував 10 учасників. Колектив розширив свою діяльність численними концертами по Україні, що сприяло популяризації в Україні як капели, так кобзарства загалом.
У 1930 р. керівництво колективу перейняв М. Опришко, а з 1933 р. капелою керував Борис Данилевський. У січні — жовтні 1934 р. колектив було реорганізовано шляхом об'єднання з Полтавською капелою бандуристів.
- Василь Ємець (1918—1919)
- Георгій Копан (1923—1925)
- Михайло Полотай (1925—1928)
- Дмитро Андрусенко (1928—1930)
- Микола Опришко (1930—1933)
- Борис Данилевський (1933)
- Микола Михайлов (1934)
- Григорій Ісаєвич Андрійчик, КФ (1918—1934) розстріляний в 1938 р.
- Іван Борець, ПКБ, (1927—1937) розстріляний
- Войцех Григорій Євттихович (1923—1937) репресований,
- Борис Данилевський, (1931-) заарештований в 1934 р.
- Діброва Сава 1918, (1918—1919) розстріляний
- Олексій Дзюбенко, КФ (1931—1945)
- Федір Дорошко, (1923—1938) розстріляний
- Й. Кашуба, (1923—1938) розстріляний в червні 1934р,
- Комаренко Григорій Іванович, (1923-
- Конопліч Кіндрат Михайлович (1927—1929), розстріляний
- Григорій Копан, (Копань) (1918—1938) розстріляний
- О. Костецький, КФ, (1931 -)
- М. Михайлів, КФ, (1931—1936) згинув на гастролі
- Опришко Микола (1931—1942) згинув на фронті
- Панченко Федір Петрович. Один з засновників Першої капели бандуристів (1918 р.) у Києві.
- Тимофій Пивко, КФ, (1931-) виїхав у США
- Василь Потапенко, (1925—1933) репресований в 1928
- Василь Похил, КФ, (1931-5
- Слідюк Андрій, 1918-19, - розстріляний
- Й. Сніжний, (1925—1928) заарештований, пізніше втікає в Китай а потім в Аргентину.
- С. Сотниченко, (1918—1919) розстріляний
- Теліга Михайло (1918-1942) розстріляний
- Яків Цебренко, (1918-19)
- Цибулів Іван, КФ, (1931-5-
- Федько Андрій, КФ, (1931-5-
- О. Шлеюк, КФ (1931-5)
- Овран Яценко, (1923—1935) розстріляний
- Ємець В. Гетьман Павло Скоропадський та перша Капела кобзарів — Торонто, 1961
- Ємець В. На добру славу Україні — г. Український робітник, Канада 17.11.1950
