Заснування Молдавського князівства
Історія Молдавського князівства почалась з приходом волоського воєводи Драгоша, а згодом і його людей із Марморощини в область річки Молдава. Там він у 1350-их роках заснував державне утворення, васальне до Угорського королівства. Незалежність Молдавського князівства було здобуто, коли інший волоський воєвода з Марморощини Богдан I, посварившись із угорським королем, 1359 року перейшов Карпатські гори і заволодів Молдавським князівством, борючись проти Угорщини. Ці землі залишалися князівством до об'єднання з Волощиною у 1859 році, що започаткувало розвиток сучасної Румунської держави.
У різний час Молдавське князівство включало теж Бессарабію (з Буджаком) та всю Буковину. Нині його західна половина належить до Румунії, східна сторона — входить до Республіки Молдова, а північна і південно-східні райони — є частиною України.[1]
Молдавське князівство виникло на землях між Карпатами і річкою Дністер, де приблизно з 900 року панували кочові тюркські народи: печеніги, огузи і половці. Приблизно з 1150 р. над частиною цієї території почали поширювати свою владу сусідні Галицьке князівство і Угорське королівство, а в 1240-х землями на схід від Карпат оволоділо монгольське, а потім тюркське ханство Золота Орда. Монголи сприяли розвитку міжнародної торгівлі і проклали важливий торговельний шлях уздовж Дністра. Обіг там угорських і чеських монет показує, що на початку XIV сторіччя існували також тісні економічні зв'язки між сточищем Молдави і Центральною Європою.
На додачу до панівного тюркського населення середньовічні літописи і писемні джерела згадують інші народи, які жили між Карпатами та Дністром, в тому числі уличів і тиверців у ІХ столітті та бродників і аланів у ХІІІ сторіччі. Присутність волохів на цій території добре задокументована з 1160-х років. Їхні місцеві державні утвори вперше згадуються у ХІІІ столітті: 1241 року монголи розгромили Кара-Улаг (Чорні волохи), а наприкінці 1270 волохи вдерлися в Галич.
Молдава (землі між Східними Карпатами та Дністром) виділилась в окрему область у XIV сторіччі.[2] Протягом попереднього тисячоліття область зазнавала навал кочових народів,[3] з подальшим мирним періодом близько 750 за часів Хозарського каганату, який привів до росту населення області.[4] Нова матеріальна культура — Плисковсько-Преславська — поширилася на землі вздовж нижнього Подунав'я (як у сучасній Болгарії, так і Румунії), а також на території на схід від Карпат.[5] Після приходу у 830-х мадяр у понтійські степи на північ від Чорного моря місцеві жителі в ІХ столітті зміцнили свої поселення уздовж Дністра частоколами і глибокими ровами.[6][7] Уличі, тиверці[8] Waladj,[9] та Blaghā[10] — це етнічні групи, пов'язані з волохами або румунами Карпатського регіону.[10]
Віктор Спіней писав, що рунічний камінь, встановлений близько 1050 року, містить найранішу згадку про румунів на схід від Карпат.[11] Він оповідає, що «блакумен» (Blakumen) у нез'ясованому місці вбили варязького купця.[11]
Їхні суперники мадяри перейшли з понтійських степів у Карпатський басейн після того, як їх наприкінці ІХ століття розбили печеніги у союзі з болгарами.[12][13] Печеніги оволоділи цією територією, але більшість поселень Плисковсько-Преславської культури збереглися.[14] Укріплення були зруйновані тільки в Х або на початку ХІ століття.[15] Нові поселення з'являлися вздовж нижньої течії Прута.[15] Похоронні обряди місцевих жителів докорінно змінилися: на зміну поховання в землю прийшла кремація, тому приблизно після 1000 року неможливо виявити поховальний інвентар.[15]
За словами перського історика Рашида-ад-Діна Хамадані, монгольське військо під час монгольської навали 1241 року «просувалося шляхом Кара-Улаг, перетинаючи гори... і перемагаючи народ Улаг».[16][17][18] Його оповідь свідчить, що «Кара-Улаг» або Чорні волохи, жили у Східних або Південних Карпатах.[17][18] Папський посланець до Великого хана монголів Джованні ді Плано Карпіні познайомився у 1247 році з «князем Олаха», який «саме вирушав зі»[19] своїм почтом до монголів.[20] Віктор Спіней, Влад Джорджеску та інші історики визначають князя як волоського правителя, бо його ім'я схоже на угорську назву волоха (oláh),[21][20] але це слово може також бути варіантом імені Олег.[22] Францисканець Віллем Рубрук, який у 1250-х відвідав двір великого хана, зазначив Blac[23] або Vlachs серед народів, які платили данину монголам, але територія волохів невизначена.[22][20] Рубрук описував «Блакію» (Blakia) як «територію Ассана»[24] на південь від Нижнього Дунаю, цим самим показуючи, що він її ототожнює з північними районами Другого Болгарського царства.[25]
Археологічні знахідки (гончарні печі для виготовлення керамічних виробів і печі для виплавляння залізної руди) вказують на міста, які були важливими економічними осереддями Золотої Орди.[26] У Старому Орхеї (рум. Orheiul Vechi) було також розкопано руїни мечеті і лазні.[27] Місцеві жителі використовували високоякісну кераміку (амфороподібні посудини, гладущики, кухлі, глечики та горщики), подібні до знайдених в інших частинах Золотої Орди.[28] Монголи підтримували міжнародну торгівлю, що привело до утворення «монгольської дороги» з Кракова понад Дністром.[29] У цій самій області було розкопано майже 5 000 монгольських монет з першої половини XIV сторіччя.[30][31] У гирлі Дністра розвинулося у важливий торговельний центр місто Білгород-Дністровський.[32] Його заснували генуезькі купці наприкінці ХІІІ століття.[32]
Зразки зброї та збруї з ХІІІ і XIV сторіччя, знайдені разом зі сільськогосподарськими знаряддями в комунах Ватра-Молдовіцей, Кошна і Козенешть, показують існування між Карпатами і верхів'ям Серета або місцевих еліт, або озброєних селянських груп.[33][34] На тій самій території протягом першої половини XIV сторіччя були в обігу угорські і чеські монети.[31] Місцеві жителі використовували кераміку нижчої якості, ніж та, що використовувалася в землях, якими безпосередньо правили монголи.[28]
Частина Молдавського князівства входила до складу Королівства Русі. 1334 р. в грамоті Короля Русі Юрія II згадується «вірний вельможа» Олександр Молдаович, що в той час урядував в Русо-Влахії.
Найраніша сучасна писемна згадка про румунів у Мараморощині міститься в королівській грамоті 1326 року.[35] У цьому році угорський король Карл I наділив «землею Зурдуки» (Zurduky) (нині Стримтура в Румунії) в «окрузі Марамуреш» волоського боярина Станіслава.[36] Згідно з Молдавсько-руським літописом, який зберігся в руському літописному зводі, завершеному в 1505 році, угорський король Владислав відрядив послів запросити «старороманів і румунів» боротися проти монголів, а потім нагородив «старороманів» землями у Мараморощині.[37][38] Історики Йонел Киндя і Думітру Цейку ототожнюють цю подію з битвою при озері Од у 1280 (Hód), де в літописі половецькі противники замінено на татар.[39] Історики Павел Параска і Шербан Папакостя вгадують у «королі Владиславі» Ласла IV, який правив з 1270 по 1290 роки.[40]
З розпадом Золотої Орди після смерті Узбек-хана 1341 року[41][42] і Польща, і Угорщина почали в 1340-х розширюватися у бік степової зони.[43] Вже в 1340 році Казимир III вдерся в Королівство Русі.[44] Дві хроніки XIV століття стверджують, що король Людовик I відправив графа секеїв Лакфі керувати військом секейських воїнів у боротьбі проти монголів, які були вчинили набіги в Трансильванію.[45][46] 2 лютого 1345 Лакфі і його військо завдали нищівної поразки великій монгольській армії.[45][46] 1346 року секеї знову вторглися на «землю татар».[45] Як свідчать обидві хроніки, монголи після своїх поразок відступили аж до Дністра.[45][46] Археологічні дослідження показують, що наприкінці 1340-х у Бая, Сіреті, П'ятра-Нямц і Тиргу-Тротуш було зведено городища.[47]
- ↑ Bolovan та ін., 1997, с. 151—155.
- ↑ Treptow та Popa, 1996, с. 135.
- ↑ Treptow та Popa, 1996, с. 7.
- ↑ Spinei, 2009, с. 48—50.
- ↑ Sălăgean, 2005, с. 135.
- ↑ Curta, 2006, с. 124, 157, 185.
- ↑ Spinei, 2009, с. 85.
- ↑ Cross та Sherbowitz-Wetzor, 1953, с. 56
- ↑ Spinei, 2009, с. 82.
- ↑ а б Spinei, 2009, с. 83.
- ↑ а б Spinei, 2009, с. 54.
- ↑ Sălăgean, 2005, с. 153.
- ↑ Djuvara, 2014, с. 52.
- ↑ Spinei, 2009, с. 94, 96.
- ↑ а б в Curta, 2006, с. 186.
- ↑ Al-Dīn та Boyle, 1971, с. 70
- ↑ а б Andreescu, 1998, с. 78.
- ↑ а б Spinei, 1986, с. 113.
- ↑ di Plano Carpini та Hildinger, 1996, с. 119
- ↑ а б в Spinei, 1986, с. 131.
- ↑ Georgescu, 1991, с. 17.
- ↑ а б Sălăgean, 2005, с. 196.
- ↑ Jackson, 2009, с. 139
- ↑ Jackson, 2009, с. 30
- ↑ Vásáry, 2005, с. 30.
- ↑ Spinei, 1986, с. 148—149.
- ↑ Rădvan, 2010, с. 521.
- ↑ а б Spinei, 1986, с. 150.
- ↑ Rădvan, 2010, с. 328—329.
- ↑ Spinei, 1986, с. 152.
- ↑ а б Sălăgean, 2005, с. 198.
- ↑ а б Rădvan, 2010, с. 476—477.
- ↑ Sălăgean, 2005, с. 197.
- ↑ Spinei, 1986, с. 162—163, 226.
- ↑ Engel, 2001, с. 270.
- ↑ Carciumaru, 2012, с. 173—174.
- ↑ Spinei, 1986, с. 197.
- ↑ Vékony, 2000, с. 11.
- ↑ Ţeicu та Cândea, 2008, с. 280.
- ↑ Parasca, 2011, с. 7.
- ↑ Vásáry, 2005, с. 133.
- ↑ Spinei, 1986, с. 127.
- ↑ Sedlar, 1994, с. 24.
- ↑ Spinei, 1986, с. 175.
- ↑ а б в г Spinei, 1986, с. 176.
- ↑ а б в Vásáry, 2005, с. 156.
- ↑ Rădvan, 2010, с. 334.
- Al-Dīn, Rashīd; Boyle, John Andrew (Translator) (1971). The Successors of Genghis Khan'. Columbia University Press. ISBN 0-231-03351-6.
- di Plano Carpini, Giovanni; Hildinger, Erik (Translator) (1996). The Story of the Mongols: Whom We Call the Tartars. Branden Publishing Company. ISBN 978-0-8283-2017-7.
- Cross, Samuel Hazard (Translator); Sherbowitz-Wetzor, Olgerd P. (Co-translator) (1953). The Russian Primary Chronicle: Laurentian Text. Medieval Academy of America. ISBN. ISBN 978-0-915651-32-0.
- Jackson, Peter (Translator) (2009). The Mission of Friar William of Rubruck (His journey to the cour to the Great Khan Möngke, 1253–1255. Hackett Publishing Company. ISBN 978-0-87220-981-7.
- Andreescu, Stefan (1998). The making of the Romanian principalities. У Giurescu, Dinu C.; Fischer-Galați, Stephen (ред.). Romania: A Historic Perspective. East European Monographs. с. 77—104. OCLC 237138831.
- Bolovan, Ioan; Constantiniu, Florin; Michelson, Paul E.; Pop, Ioan Aurel; Popa, Cristian; Popa, Marcel; Scurtu, Ioan; Treptow, Kurt W.; Vultur, Marcela; Watts, Larry L. (1997). A History of Romania. The Center for Romanian Studies. ISBN 973-98091-0-3.
- Brătianu, Gheorghe I. (1980). Tradiția istorică despre întemeierea statelor românești [The Historical Tradition of the Foundation of the Romanian States] (Romanian) . Editura Eminescu.
- Brezianu, Andrei; Spânu, Vlad (2007). Historical Dictionary of Moldova. Scarecrow Press, Inc. ISBN 978-0-8108-5607-3.
- Carciumaru, Radu (2012). The Genesis of the Medieval State on the Romanian Territory: Moldavia. Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. 2 (12): 172—188. Архів оригіналу за 5 січня 2022. Процитовано 13 квітня 2016.
- Curta, Florin (2006). Southeastern Europe in the Middle Ages, 500-1250. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-89452-4.
- Davis, Sacha (2011). East–West Discourses in Transylvania: Transitional Erdély, German-Western Siebenbürgen or Latin-Western Ardeal. У Maxwell, Alexander (ред.). The East–West Discourse: Symbolic Geography and its Consequences. Peter Lang AG, International Academic Publishers. с. 127—154. ISBN 978-3-0343-0198-5.
- Deletant, Dennis (1986). Moldavia between Hungary and Poland, 1347–1412. The Slavonic and East European Review. 64 (2): 189—211.
- Djuvara, Neagu (2014). A Brief Illustrated History of Romanians. Humanitas. ISBN 978-973-50-4334-6.
- Dobre, Claudia Florentina (2009). Mendicants in Moldavia: Mission in an Orthodox Land. Aurel Verlag und Handel Gmbh. ISBN 978-3-938759-12-7.
- Engel, Pál (2001). The Realm of St Stephen: A History of Medieval Hungary, 895–1526. I.B. Tauris Publishers. ISBN 1-86064-061-3.
- Georgescu, Vlad (1991). The Romanians: A History. Ohio State University Press. ISBN 0-8142-0511-9.
- Papadakis, Aristeides; Meyendorff, John (1994). The Christian East and the Rise of the Papacy: The Church, 1071–1453 AD. St Vladimir's Seminary Press. ISBN 978-0-88141-058-7.
- Parasca, Pavel (2011). Cine a fost "Laslău craiul unguresc" din tradiția medievală despre întemeierea Țării Moldovei [Who was "Laslău, Hungarian king" of the medieval tradition on the foundation of Moldavia] (PDF). Revista de istorie și politică (Romanian) . Universitatea Libera Internationala din Moldova. IV (1): 7—21. ISSN 1857-4076. Архів оригіналу (PDF) за 5 січня 2022. Процитовано 17 лютого 2015.
- Rădvan, Laurenţiu (2010). At Europe's Borders: Medieval Towns in the Romanian Principalities. BRILL. ISBN 978-90-04-18010-9.
- Sălăgean, Tudor (2005). Romanian Society in the Early Middle Ages (9th–14th Centuries AD). У Pop, Ioan-Aurel; Bolovan, Ioan (ред.). History of Romania: Compendium. Romanian Cultural Institute (Center for Transylvanian Studies). с. 133—207. ISBN 978-973-7784-12-4.
- Schramm, Gottfried (1997). Ein Damm bricht. Die römische Donaugrenze und die Invasionen des 5-7. Jahrhunderts in Lichte der Namen und Wörter [=A Dam Breaks: The Roman Danube frontier and the Invasions of the 5th-7th Centuries in the Light of Names and Words] (нім.). R. Oldenbourg Verlag. ISBN 3-486-56262-2.
- Sedlar, Jean W. (1994). East Central Europe in the Middle Ages, 1000–1500. University of Washington Press. ISBN 0-295-97290-4.
- Spinei, Victor (1986). Moldavia in the 11th–14th Centuries. Editura Academiei Republicii Socialiste Româna.
- Spinei, Victor (2009). The Romanians and the Turkic Nomads North of the Danube Delta from the Tenth to the Mid-Thirteenth century. BRILL. ISBN 978-90-04-17536-5.
- Treptow, Kurt W.; Popa, Marcel (1996). Historical Dictionary of Romania. Scarecrow Press, Inc. ISBN 0-8108-3179-1.
- Ţeicu, Dumitru; Cândea, Ionel (2008). Românii în Europa medievală (Între Orientul bizantin şi Occidentul latin). Studii în onoarea profesorului Victor Spinei. Istros. ISBN 978-973-1871-17-2.
- Vásáry, István (2005). Cumans and Tatars: Oriental Military in the Pre-Ottoman Balkans, 1185–1365. Cambridge University Press. ISBN 0-521-83756-1.
- Vékony, Gábor (2000). Dacians, Romans, Romanians. Matthias Corvinus Publishing. ISBN 1-882785-13-4.
- Bogdan, Ioan (1891). Vechile cronici moldovenești până la Ureche [Old Moldavian Chronicles before Ureche] (Romanian) . Editură Göbl.
- Boldur, Alexandru V. (1992). Istoria Basarabiei [History of Bessarabia] (Romanian) . Editura V. Frunza. ISBN 978-5-85886-027-3.
- Bolovan, Ioan; Constantiniu, Florin; Michelson, Paul E.; Pop, Ioan Aurel; Popa, Cristian; Popa, Marcel; Scurtu, Ioan; Treptow, Kurt W.; Vultur, Marcela; Watts, Larry L. (1997). A History of Romania. The Center for Romanian Studies. ISBN 973-98091-0-3.
- Castellan, Georges (1989). A History of the Romanians. East European Monographs. ISBN 0-88033-154-2.
- Durandin, Catherine (1995). Historie des Roumains [History of the Romanians] (French) . Librairie Artheme Fayard. ISBN 978-2-213-59425-5.
- Golden, P. B. (1984). Cumanica: The Qipčaqs in Georgia. Archivum Eurasiae Medii Aevi. Harrassowitz Verlag. IV: 45—87. ISBN 978-3-447-08527-4.
- Knoll, Paul W. (1972). The Rise of the Polish Monarchy: Piast Poland in East Central Europe, 1320–1370. The University of Chicago Press. ISBN 0-226-44826-6.
- Pop, Ioan Aurel (1999). Romanians and Romania: A Brief History. Columbia University Press. ISBN 0-88033-440-1.
- Samuelson, James (1882). "From the Foundation of the Principalities, between the Middle of the Thirteenth and of the Fourteenth Centuries to the Accession of Michael the Brave, A.D. 1593." [Архівовано 9 листопада 2010 у Wayback Machine.]