Перейти до вмісту

Жан-Луї Барро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Барро.
Жан-Луї Барро
фр. Jean-Louis Barrault
Карл Ван Вехтен. Жан-Луї Барро, 1952
Sociétaire of the Comédie-Françaised
Ім'я при народженніЖан-Луї Бернар Барро
фр. Jean-Louis Bernard Barrault
Дата народження8 вересня 1910(1910-09-08)
Місце народженняЛе-Везіне, Івлін, Франція
Дата смерті22 січня 1994(1994-01-22) (83 роки)
Місце смерті
Париж, Франція
ПохованняЦвинтар Пассі
ГромадянствоФранція Франція
Професіяактор, театральний режисер
Alma materЛіцей Шапталя
Член уБаварська академія витончених мистецтв і Comité des intellectuels pour l'Europe des libertésd[1]
ДружинаМадлен Рено (1940—1994)
IMDbID 0056761
Жан-Луї Барро у Вікісховищі

Жан-Луї́ Берна́р Барро́ (фр. Jean-Louis Bernard Barrault; нар. 8 вересня 1910, Ле-Везіне, Івлін, Франція — пом. 22 січня 1994, Париж, Франція) — французький театральний режисер, актор театру і кіно, мім, теоретик театру.

Біографія та кар'єра

[ред. | ред. код]

Жан-Луї Бернар Барро народився 8 вересня 1910 року в передмісті Парижа Ле-Везіне в сім'ї аптекаря. Його батько — Жуль Барро був власником скромної аптеки і підробляв у психіатричній лікарні по сусідству з домом. Мати Марсель-Елен, до шлюбу Валет. Під час Першої світової війни батька призвали санітаром на фронт. Доглядаючи за солдатами, хворими іспанкою заразився і помер. Через два роки мати повторно одружилася. Вихованням дітей займалися дідусь з бабусею. Дід Барро був виноградарем.

Барро закінчив елітний ліцей Шанталь в Парижі. Свою трудову діяльність починав як бухгалтер і продавець квітів. Навчався на курсах живопису в Луврській школі, вивчав акторську майстерність на курсах у Шарля Дюллена та в 1933—1935 роках грав у його трупі, пізніше ставив у його театрі Лафорга, Фолкнера, Гамсуна (останнього — спільно з Роже Бленом). Захоплювався мімічним мистецтвом.

У 1930-і роки Барро почав зніматися в кіно — Марк Аллегре, друг Андре Жіда, запросив Барро дебютувати на екрані в його фільмі «Прекрасні днинки» (1935). У 1945 з величезним успіхом зіграв міма Батиста Дебюро у фільмі Марселя Карне «Діти райка» (за сценарієм Ж. Превера). Починаючи з 1970 років знімався мало, віддаючи перевагу роботі в театрі. За час акторської кар'єри в кіно знявся у 50-ти фільмах. Співпрацював з такими кінорежисерами, як Георг Вільгельм Пабст, Анатоль Літвак, Крістіан-Жак, Саша Гітрі, Жан Ренуар та ін.

У 1940—1946 роках Жан-Луї Барро — актор і режисер в театрі «Комеді Франсез». Як режисер поставив «Федру» Ж. Расіна, «Атласний черевичок» Клоделя.

У 1942—1944 роках Барро керував Школою драматичного мистецтва (фр. École du Comédien) в Парижі, заснованою ним спільно з Жульєном Берто[fr] і Реймоном Руло.

У 1940 році Барро одружився з акторкою Мадлен Рено, а в 1946 році разом з нею створив власну трупу — «театральну компанію Рено-Барро» (у будівлі театру «Маріньї»), в якій він був режисером і головним актором. З 1953 року театр випускав «Зошити компанії».

У 1959 році за пропозицією міністра культури Андре Мальро Жан-Луї Барро очолив паризький театр «Одеон» («Театр де Франс»). На сцені театру йшли п'єси класичного репертуару (Шекспір, Расін) і сучасні твори — драми С. Беккета, Ж. Жене, Марґеріт Дюрас.

У травні 1968 року під час студентської революції Барро відкрив театр для бунтівників-студентів, які розміщувалися в ньому впродовж місяця. Через це під тиском А. Мальро він був вимушений покинути пост директора і разом з трупою залишити Одеон. Створив власний театр Д'Орсе (згодом — фр. Le théâtre du Rond - Point), де ставив оригінальні композиції на основі текстів Рабле, Вольтера, Ніцше, Жаррі.

Жан-Луї Барро помер 21 січня 1994 року в Парижі на 84-му році життя. Похований на цвинтарі Пассі.

Обрані театральні постановки

[ред. | ред. код]
  • 1946 — «Помилкові визнання» / Les Fausses Confidences Мариво
  • 1946 — «Гамлет» / Hamlet Шекспіра
  • 1947 — «Ведмідь» / L'Ours Чехова
  • 1947 — «Амфітріон» / Amphitryon Мольєра
  • 1947 — «Процес» / Le Procès за Кафкою, текст А. Жіда і Ж.-Л.Барро
  • 1948 — «Стан облоги» / L'Etat de siege Камю
  • 1948 — / Occupe-toi d'Amélie Ж. Фейдо
  • 1949 — «Витівки Скапена» / Les Fourberies de Scapin Мольєра
  • 1950 — / Marlborough s'en va-t-en guerre М. Ашара
  • 1950 — / Le Répétition ou L'Amour puni Ануя
  • 1950 — «Брудні руки» / Les Mains sales Сартра
  • 1951 — «Не жартуйте з коханням» / On ne badine pas avec l'Amour А. де Мюссе
  • 1951 — «Вакх» / Bacchus Ж. Кокто
  • 1953 — «Христофор Колумб» / Christophe Colomb П. Клоделя
  • 1953 — «Лукреція» / Pour Lucrèce Жироду
  • 1954 — «Мізантроп» / Le Misanthrope Мольєра
  • 1954 — «Вишневий сад» / Le Cerisale А. Чехова
  • 1955 — «Орестея» / L'Orestie Есхіла
  • 1955 — «Береніка» / Bérénice Ж. Расіна
  • 1955 — «Інтермеццо» / Intermezzo Жироду
  • 1955 — «Вольпоне» / Volpone за Б. Джонсоном, текст Ж. Ромена і Ш. Цвайґа
  • 1958 — «Атласний черевичок» / Le Soulier de satin Клоделя

Вистави-пантоміми

[ред. | ред. код]

Фільмографія

[ред. | ред. код]
Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
1935 ф Прекрасні днинки Les beaux jours Рене
1936 ф Очима Заходу Razumov: Sous les yeux d'occident Алдін
1936 ф Женні Jenny дромадер
1936 ф Єлена Hélène П'єр Реньє
1936 ф Велике кохання Бетховена Un grand amour de Beethoven Карл ван Бетховен
1937 ф За нас двох, мадам життя! À nous deux, madame la vie Поль
1937 ф Мадемуазель лікар Mademoiselle Docteur божевільний клієнт
1937 ф Поліція устоїв Police mondaine Скоппа
1937 ф Перлини корони Les perles de la couronne молодий Бонапарт
1937 ф Дивна драма Drôle de drame Вільям Крампс, відомий як убивця-м'ясник
1937 ф Пуританин Le puritain Френсіс Фер'є
1938 ф Я звинувачую J'accuse
1938 ф Буря Orage африканець
1938 ф Міражі Mirages П'єр Бове
1938 ф Висота 3,200 Altitude 3.200 Арман
1938 ф Слід півдня La piste du sud Олькотт
1939 ф Фаріне, або Золото в горах Farinet ou l'or dans la montagne Моріс Фаріне
1941 ф Парад семи ночей Parade en 7 nuits Люсьєн
1941 ф Монмартр на Сені Montmartre sur Seine Мішель Курта
1942 ф Фантастична симфонія La symphonie fantastique Гектор Берліоз
1942 ф Дивовижна доля Дезіре Кларі Le destin fabuleux de Désirée Clary Наполеон Бонапарт
1944 ф Ангел ночі L'ange de la nuit Жак Мартен
1945 ф Діти райка Les enfants du paradis Батист Дебюро
1945 ф Частина тіні La part de l'ombre Мішель Кремер
1947 ф Розкішний рогоносець Le cocu magnifique Бруно
1948 ф Від людини до людей D'homme à hommes Анрі Дюнан
1950 ф Карусель La ronde Робер Куленкампф, поет
1951 ф Договір слини і вічності Traité de bave et d'éternité Lui-même
1953 ф Таємниці Версаля Si Versailles m'était conté Фенелон
1958 тф Репетиція, або Покаране кохання La répétition ou L'amour puni граф
1958 тф Заповіт доктора Кордельє Le testament du Docteur Cordelier доктор Кордельє / Опал
1960 ф Діалог кармеліток Le dialogue des Carmélites мім
1961 ф Таємниця Бургундського двору Le miracle des loups Людовик XI
1962 ф Найдовший день The Longest Day батько Луї Рульо
1964 ф Великий переляк La grande frousse Дув
1966 ф Чаппакуа Chappaqua доктор Бенуа
1976 ф Христофор Колумб Christophe Colomb Христофор Колумб, легенда
1981 ф Задіг або доля Zadig ou La destinée відлюдник
1982 ф Атласний черевик Le soulier de satin співробітник
1982 ф Ніч Варенни La Nuit de Varennes Nicolas Edmé Restif de la Bretonne
1985 ф Анджело, тиран Падуанський Angelo, tyran de Padoue Орфео
1988 ф Світло озера La lumière du lac старий

Тексти

[ред. | ред. код]
  • Réflexions sur le théâtre. Paris: J. Vautrain, 1949
  • Je suis homme de théâtre. Paris: Éditions du Conquistador, 1955
  • Nouvelles réflexions sur le théâtre. Paris: Flammarion, 1959
  • Souvenirs pour demain. Paris: Éditions du Seuil,1972
  • Comme je le pense. Paris: Gallimard, 1975
  • Размышления о театре. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1963(рос.)

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Antonin Artaud, Lettres à Jean-Louis BarraultBordas, 1952
  • Frank A. Jean-Louis Barrault. Textes de Jean-Louis Barrault. Points de vue critiques, témoignages, chronologie, bibliographie. Paris: Seghers, 1971
  • Jean-Louis Barrault: écrits, répertoire, filmographie et critique, 1935—1989/ Hélène Volat-Shapiro, Gerhard M. Vasco, eds. Paris: Lettres modernes; Minard, 1992
  • Mignon P.-L. Jean-Louis Barrault: le théatre total. Monaco: Editions du Rocher, 1999
  • Lorelle Y. Dullin-Barrault: l'éducation dramatique en mouvement. Paris: Amandier, 2007

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Жан-Луї Барро
  1. ↑ https://lesbelleslettresblog.com/2018/02/15/tous-au-ciel-un-combat-intellectuel-antitotalitaire-1978-1986-presente-par-alain-laurent/
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жан-Луї_Барро&oldid=43333996