Жальгіріс (стадіон)
| Стадіон «Жальгіріс» | |
|---|---|
| |
| Оригінал назви | Žalgirio stadionas |
| Країна |  Литва
|
| Розташування | Вільнюс, Литва
|
| Координати | 54°41′36″ пн. ш. 25°17′25″ сх. д. / 54.69333° пн. ш. 25.29028° сх. д. |
| Побудовано | 1949—1950 |
| Відкрито | 1951 |
| Закрито | 2011 |
| Зруйновано | 2016 |
| Власник | Ūkio bankas→Hanner |
| Покриття | трав'яне |
| Архітектор | Віктор Анікінd |
| Команда (-и) | ФК «Жальгіріс» |
| Вміщує | 15 029 |
| Розміри поля | 105×68 м |
| |
| Жальгіріс (стадіон) у Вікісховищі | |
Стадіон «Жальгіріс» (лит. Žalgirio stadionas) — багатофункціональний стадіон у місті Вільнюс, Литва. Розташовувався в Жирмунайському старостві Вільнюса на вулиці Рінктінес (Rinktinės g. 3/11). Вміщував 15 029 вболівальників, використовувався представником першого дивізіону І-Ліги — РЕО (Вільнюс). Найбільший стадіон Литви. Автор проекту — Віктор Анікін. Названий на честь Грюнвальдської битви.
Побудований на початку 20-х років XX століття Військовим Спортивним Товариством «Погонь» (Вільно) на осквернених могилах євреїв, на старому єврейському цвинтарі Вільнюса. На цьому стадіоні також виступала футбольна команда спортивного товариства «Лауда» (Вільно). У 1924 році на цьому стадіоні відбувся зліт соколят східних кресів, також були побудовані трибуни. Під час повторного відкриття закладу в 1929 році, який відтоді носив назву «Міський стадіон» «Погонь» (Вільно) зіграв матч з чехословацькою командою «Жиденице» (Брно), на якому був присутнім тодішній президент Польщі Ігнацій Мосцицький[1]. По ліквідації «Погоні» на початку 30-х років на стадіоні домашні матчі проводив клуб «Огнисько» (Вільно)[1]. У вересні 1936 року стадіон прийняв чоловічий чемпіонат Польщі з легкої атлетики.
По завершенні Другої світової війни Вільно увійшло до складу СРСР. Стадіон же був відновлений у 1950 році німецькими військовополоненими, побудована західна трибуна й обладнано футбольне поле з біговими доріжками навколо нього. Стадіон спочатку носив назву «Спартак». Пізніше були збудовані залізобетонні трибуни навколо футбольного поля на 18 тисяч глядачів[2] (за іншими даними, бетонні трибуни обладнані на 20 тисяч глядачів[3]). Стадіон зайняв площу в 22 га і став першою частиною спортивного комплексу, який утворили побудований в 1955 році великий спортивний зал, поруч з ним — літній відкритий плавальний басейн, обладнаний в 1958 році, і простора будівля зимового закритого плавального басейну (знесений у 2004 році), до яких пізніше додався Палац спорту (1971). У 1961 році був перейменований у «Жальгіріс», цю назву носив до кінця 2010 року.
Після здобуття незалежності Литви стадіоном володіла фірма «Žalgirio sporto arena». Він використовувався національною збірною, але в останні роки він втратив своє значення як національний стадіон, й всі міжнародні футбольні матчі проводилися або на стадіоні ім. С. Дарюса та С. Гіренаса в Каунасі, або на новому стадіоні ЛФФ у Вільнюсі. У 2012 році банк «Укьо Банкас» (Ūkio bankas) збільшив частку акцій фірми, яка знаходяться в його управлінні, до 100 %[4]. У 2013 році банк «Шаулю Банкас» (Šiaulių bankas) успадкував майно збанкрутілого «Укьо банку» та його дочірнього підприємства «Žalgirio sporto arena», в тому числі стадіон «Жальгіріс».
У 2015 році литовська компанія з торгівлі нерухомістю Hanner Арвідаса Авуліса (конкретно — ЗАТ «Promola») придбала у «Шаулю Банкас» стадіон і будівлі на його території (площею 8 га)[5]. Територію планували розділити на дві частини — житлову й комерційну — й зробити забудову житловими будинками, готелями та офісами[6]
Демонтаж стадіону розпочався 5 липня 2016 року[7][8]. станом на 2018 рік на його території був побудований комплекс житлових будинків й комерційних будівель.
національна збірна Литви зіграла на спортивній арені 23 матчі. Найвищий показник відвідуваності (15 000 глядачів) зафіксовано 26 квітня 1995 року на матчі кваліфікації чемпіонату Європи Литва — Італія. Також на цьому стадіоні зафіксована найбільша домашня поразка збірної Литви — 0:4, 4 вересня 1999 року в поєдинку кваліфікації чемпіонату Європи проти Чехії.
- ↑ а б Areny Sportowe. Žalgirio Stadionas (пол.). Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 15 listopada 2014.
- ↑ А. Папшис. Вильнюс. — Вильнюс : Минтис, 1977. — С. 136.
- ↑ Мацейка Ю., Гудинас П. Вильнюс. Путеводитель по городу / Перевод с литовского Д. Гельпернаса. — Вильнюс : Государственное издательство политической и научной литературы Литовской ССР, 1962. — С. 304. — 15000 прим.
- ↑ BNS (6 листопада 2012). В Вильнюсе объявлен конкурс подрядчика на строительство футбольного стадиона. Ru.delfi.lt. Delfi. Архів оригіналу за 8 квітня 2017. Процитовано 22 грудня 2016.
- ↑ Antanavičius, Ugnius (7 липня 2016). Vilniaus „Žalgirio“ stadiono istorija: nuo šlovės laikų iki griovimo. 15min (лит.). „15min“. Архів оригіналу за 30 листопада 2019. Процитовано 22 грудня 2016.
- ↑ Планы Авулиса: что будет со стадионом «Жальгирис». Ru.delfi.lt. Delfi. 6 листопада 2012. Архів оригіналу за 4 квітня 2019. Процитовано 4 травня 2015.
- ↑ Vilniuje pradėtas griauti legendinis "Žalgirio" stadionas. lrytas.lt (лит.). 5 липня 2016. Архів оригіналу за 8 липня 2016. Процитовано 19 липня 2016.
- ↑ Razmaitė, Inga (7 липня 2016). Griaunamas Žalgirio stadionas – atlaisvinama vieta viešbučiui. vz.lt (лит.). Архів оригіналу за 11 липня 2016. Процитовано 19 липня 2016.
- Vilnius 1900—2005. Naujosios architektūros gidas. A guide to modern architecture / redaktoriai Darius Osteika, Jūratė Tutlytė. — Vilnius : Architektūros fondas, 2005. — С. G 4. — ISBN 9955-9812-0-2.
- Профіль стадіону [Архівовано 28 жовтня 2019 у Wayback Machine.] на сайті footballfacts.ru (рос.)
- Žalgirio stadionas [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.] (пол.)
- Открыли ворота стадиона «Жальгирис» — трава, мох и деревья [Архівовано 9 серпня 2020 у Wayback Machine.] // ru.delfi.lt, 24 июля 2015 (рос.)
