Перейти до вмісту

Економіка обміну

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Економіка обміну (англ. Exchange economy)— це технічний термін, який використовується в мікроекономічних дослідженнях для опису взаємодії між декількома агентами. На ринку агент є суб'єктом обміну, а товар — об'єктом обміну. Кожен агент має своє власне бюджетне обмеження й вони можуть обмінюватися продуктами між собою на основі системи цін. Вивчаються два типи економіки обміну:

  • В економіці чистого обміну всі агенти є споживачами; немає виробництва, і все, що агенти можуть зробити, це обміняти свої початкові фонди. У щоденних дослідженнях, щоб уникнути труднощів дослідження, викликаних великою кількістю споживачів і товарів, зазвичай припускаються прості умови торгівлі двох споживачів і двох товарів.[1]
  • Навпаки, в економіці обміну з виробництвом деякі або всі агенти є фірмами, які також можуть виробляти нові товари. :313

Головне цікаве питання щодо економіки обміну полягає в тому, чи досягає економіка конкурентної рівноваги і коли це відбувається. Йдеться про ефективність обміну та розподілу.

Економіка чистого обміну

[ред. | ред. код]
  • Економіка чистого обміну є найпростішою формою обміну в економіці обміну. Припускаючи, що кожен споживач має певну кількість початкових ресурсів (ендавмент), які можна використовувати для обміну, і кожен споживач має власні переваги. Коли ціна задана або стабільна, можна знайти оптимальний розподіл за Парето.[2][3]

Економіка виробничого обміну

[ред. | ред. код]
  • В економіці виробничого обміну передбачається, що споживачі погоджуються на ринкову ціну й обмінюються добровільно для досягнення оптимального розподілу.[4]

Інформація

[ред. | ред. код]
  • Інформація має певну цінність в економіці обміну. Споживачі більш схильні до обміну, коли ринок надав достатньо інформації.[5] Однак розкриття інформації відіграє різну роль в економіці чистого обміну та економіці виробничого обміну. В економіці чистого обміну розкриття інформації може допомогти споживачам провести оцінку ризиків. В економіці виробничого обміну розкриття інформації може допомогти споживачам оптимізувати розподіл активів.[6]

Див. також

[ред. | ред. код]

Список літератури

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Serrano, Roberto; Feldman, Allan M. (2012). An Exchange Economy. A Short Course in Intermediate Microeconomics with Calculus: 263—283. doi:10.1017/CBO9781139084093.016. ISBN 9781139084093.
  2. ↑ Elzen, Antoon (1993). Adjustment Processes for Exchange Economies and Noncooperative Games. Berlin, Heidelberg: Springer Berlin Heidelberg. с. 1–12. ISBN 978-3-642-48133-8.
  3. ↑ Levy, Daniel; Bergen, Mark (Apr 1993). Simulating a multiproduct barter exchange economy (PDF). Economic Inquiry. 31 (2): 314. doi:10.1111/j.1465-7295.1993.tb00885.x.
  4. ↑ Bikhchandani, Sushil; Mamer, John W (1 червня 1997). Competitive Equilibrium in an Exchange Economy with Indivisibilities. Journal of Economic Theory. 74 (2): 385—413. doi:10.1006/jeth.1996.2269.
  5. ↑ Trueman, Brett (Jun 1983). Optimality of the Disclosure of Private Information in a Production-Exchange Economy. The Journal of Finance. 38 (3): 913.
  6. ↑ Kunkel, J.Gregory (September 1982). Sufficient Conditions for Public Information to Have Social Value in a Production and Exchange Economy. The Journal of Finance. 37 (4): 1005-1013. doi:10.1111/j.1540-6261.1982.tb03593.x.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Економіка_обміну