Перейти до вмісту

Едді Маккріді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ф
Едді Маккріді
Особисті дані
Повне ім'я Едвард Грем Маккріді
Народження 15 квітня 1940(1940-04-15) (84 роки)
  Глазго, Велика Британія
Громадянство  Шотландія
Позиція захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1959–1962 Шотландія «Іст Стірлінгшир» 29 (1)
1962–1973 Англія «Челсі» 331 (5)
1979 США «Мемфіс Рогс» 1 (0)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1965–1969 Шотландія Шотландія 23 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1975–1977 Англія «Челсі»
1978–1979 США «Мемфіс Рогс»
1979–1982 США «Клівленд Форс»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Едді Маккріді (англ. Eddie McCreadie, нар. 15 квітня 1940, Глазго) — шотландський футболіст, що грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Виступав, зокрема, за клуб «Челсі», з яким став володарем Кубка англійської ліги, Кубка Англії та Кубка Кубків УЄФА, а також національну збірну Шотландії.

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

Маккріді розпочав свою футбольну кар'єру в клубах «Драмчепел»[en] та «Клайдбанк Джуніорс»[en], а у дорослому футболі дебютував 1959 року виступами за команду другого шотландського дивізіону «Іст Стірлінгшир», в якій провів три сезони, взявши участь у 29 матчах чемпіонату.

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Челсі», до складу якого приєднався 1962 року за 5 тисяч фунтів[1]. Тренер Томмі Дохерті збирав нову команду для виходу до Першого дивізіону і в першому ж сезоні «Челсі» повернувся в еліту, а Маккріді став невід'ємною частиною оборони команди на майбутні десять років, ставши уособленням «Челсі» 1960-х і 1970-х років. Хоча Едді і забив за всю кар'єру п'ять м'ячів, але один його гол став дуже важливим. У фіналі Кубка Футбольної ліги 1965 року він провів м'яч у ворота «Лестер Сіті», які захищав Гордон Бенкс. Перший матч завершився перемогою 3:2, а матч у відповідь був зіграний внічию 0:0, тому гол Маккріді став переможний і приніс лондонцям трофей. За два роки він зіграв з командою у фіналі Кубка Англії 1967 року, але його команда програла «Тоттенгем Готспур». Тим не менш за три роки Маккріді таки виграв з «Челсі» Кубок Англії в 1970 році. У фіналі проти «Лідс Юнайтед» Маккріді взяв безпосередню участь у гольовій атаці. Його гольова передача на Девіда Вебба у переграванні фіналу дозволила перемогти з рахунком 2:1. У наступному сезоні «Челсі» виграв Кубок володарів кубків УЄФА, але Маккріді був змушений через травму пропустити фінал в Афінах. Завершив ігрову кар'єру у команді в 1973 році, провівши заголом за команду 410 матчів в усіх турнірах[2].

Виступи за збірну

[ред. | ред. код]

10 квітня 1965 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Шотландії проти збірної Англії на Домашньому чемпіонаті Великобританії[3]. 15 квітня 1967 року він зіграв у знаменитому матчі проти збірної Англії, в якому шотландці обіграли чинного чемпіона світу з рахунком 3:2 на Уемблі і оголосили себе новими неофіційними чемпіонами світу[4]. Він також зіграв, серед іншого, у матчі з Кіпром (8:0) у травні 1969 року. Загалом протягом кар'єри в національній команді, яка тривала 5 років, провів у її формі 23 матчі[5].

Кар'єра тренера

[ред. | ред. код]

Після завершення кар'єри в 1973 році Маккріді увійшов до тренерського штабу «Челсі». У квітні 1975 року він був призначений головним тренером лондонців, коли команда була в занепаді, а клуб мав величезний борг, і він не міг запобігти вильоту до Другого дивізіону. Тим не менш, Маккріді зміг побудувати нову команду. Насамперед він забрав капітанську пов'язку у Рона Гарріса і віддав 18-річному Рею Вілкінсу. У ситуації відсутності грошей і неможливості купувати нових футболістів, він зібрав команду з молодих гравців і ветеранів клубу періоду його розквіту, що залишилися. Під його керівництвом «Челсі» знову повернувся до Першого дивізіону 1977 року[6], після чого попросив президента клубу Браяна Мірса про отримання автомобіля як призові, але отримав відмову і подав у відставку. Потім Мірс таки запропонував йому автомобіль, але тренер вирішив не повертатись. З 16 квітня 1975 року по 1 липня 1977 року він керував командою «Челсі» в 90 матчах.

Незабаром Маккріді поїхав до Північноамериканської футбольної ліги, де тренував «Мемфіс Рогс», а в 1979 році зіграв одну гру як польовий гравець[7]. Пізніше він тренував «Клівленд Форс» у Major Indoor Soccer League. У 1985 році він остаточно пішов з футболу і залишився жити в США.

Титули і досягнення

[ред. | ред. код]
«Челсі»: 1964—65
«Челсі»: 1969—70
«Челсі»: 1970—71

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Glanvill, Rick (2006). Chelsea FC: The Official Biography – The Definitive Story of the First 100 Years. Headline Book Publishing Ltd. с. 195. ISBN 978-0-7553-1466-9.
  2. ↑ Chelsea legend Eddie McCreadie keeps his distance - The Scotsman. scotsman.com. 28 квітня 2016. Архів оригіналу за 28 квітня 2016. Процитовано 2 січня 2024.
  3. ↑ England v Scotland, British International Championship, 2:2 (англ.). Scottishfa.co.uk. 27 березня 2013. Архів оригіналу за 22 серпня 2012. Процитовано 27 березня 2013.
  4. ↑ England v Scotland, U.E.F.A. European Championship Qualifier, 2:3 (англ.). Scottishfa.co.uk. 27 березня 2013. Архів оригіналу за 15 серпня 2012. Процитовано 27 березня 2013.
  5. ↑ Eddie McCreadie | Scotland | Scottish FA. www.scottishfa.co.uk. Процитовано 2 січня 2024.
  6. ↑ Eddie McCreadie | The Club | Official Site | Chelsea Football Club. chelseafc.com. 23 серпня 2017. Архів оригіналу за 23 серпня 2017. Процитовано 2 січня 2024.
  7. ↑ NASL Stats

Посилання

[ред. | ред. код]
Футболіст Це незавершена стаття про футболіста.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Едді_Маккріді&oldid=41891137