Дітріх з Берну
| Дітріх з Берну | |
|---|---|
 | |
Дітріх з Берну — герой германського циклу епічних переказів, які в своїй найдавнішій частині сягають переказів часів Великого переселення народів.
В основі сюжету переказів про Дітріха з Берну лежать перекази про сварку відомого короля остготів Теодоріха (475–526) з вождем германських найманців Одоакром (пом. 493). В подальшому процесі написання епосу менш популярне ім'я Одоакр (зафіксоване лише в найдавнішій формі епосу) замінюється на ім'я остготського короля Германаріх (пом. 375), який перетворюється на дядька та ворога Теодоріха-Дітріха; сам переказ входить до широкого кола переказів про Аттілу, при дворі якого Теодоріх-Дітріх проводить роки свого вигнання, й включає в себе низку широко розповсюджених мотивів героїчного епосу, — в тому числі давній мотив двобою батька з сином, який має паралелі в ірландських (Кухулін), перських (Рустам та Сухраб), давньогрецьких (Одіссей та Телегон), руських (Ілля Муромець та Сокольничек) героїчних переказах. В пізніших формах переказ про Дітріха з Берну контамінується й з циклом «Пісня про Нібелунгів».
Подальше оформлення епосу визначається соціальною середою його побутування: перекази про Дітріха з Берну рано стають надбанням шпільманської поезії, яка обслуговувала в значній мірі й селянство; за численними зазначеннями середньовічних хронік про Дітріха з Берну «співають та розповідають мужики». Звідси — своєрідний злам епосу, перетворення германського лицаря, лідера дружини на гнаного долею борця за знехтувані права, відданого заступника ображених, який віддає власне царство у відкуп за своїх лицарів та пішки іде у вигнання; звідси — обростання сюжету численними казковими мотивами, епізодами боротьби Дітріха з карликами та велетнями, мотивами, які ще донедавна побутували в німецькому селянському середовищі. Характерно, що в церковній традиції Дітріха з Берну як єретика живим забирає диявол (хроніки).
З епічних обробок циклу про Дітріха з Берну збереглися: «Пісня про Гільдебранда» (давній запис приб. 800, зроблений в монастирі Фульда двома особами на обгортці духовного кодексу; народна пісня XVI століття), «Втеча Дітріха» та «Битва при Равенні» (складені наприкінці XIII століття австрійським шпільманом Генріхом Фоґлєром), «Смерть Альпгарта» (північно-баварська обробка серії XIII століття), «Король Лаурін, або малий трояндовий сад», «Великий трояндовий сад», «Виїзд Екке», «Сіґенот» та «Вірґіналь» (які дійшли в численних переліках та лубкових виданнях пізнього середньовіччя).
З Саксонії переказ про Дітріха з Берну переходить й у скандинавські літератури; в першій половині XIII століття в Норвегії складається «Тідрьок-сага», яка об'єднує всі старі перекази та контамінує їх з «Піснею про Нібелунгів» та переказами інших циклів.
В період Тридцятирічної війни переказ про Дітріха з Берну помирає в Німеччині. На Фарерських островах наприкінці XIX століття побутували пісні-балади про Дітріха з Берну, останній відгомін героїчних балад (віс), народжених в Данії, Норвегії та на Фарерах сагою про Тідрьока.
- Deutsches Heldenbuch, hrsg. v. H. Martin, 1866–1873
- Simrock K., Kleines Heldenbuch (пер. на новонім. мову).
- Його ж, Amelungenlied, 1843 (переказ легенд про Дітріха з Берну).
- «Laurin» та «Rosengarten» перевидавались Гольцем 1893 та 1897.
- Braune, Althochdeutsches Lesebuch, 1911
- Uhland, Alte hochdeutsche und niederdeutsche Volkslieder.
- Rassmann, Heldensage; V. d. Hagen, Nordische Heldenromane, 1873.
- Müller W., Die geschichtliche Grundlage der Dietrichsage, 1855
- Meyer K., Die Dietrichsage in ihrer geschichtlichen Entwicklung, 1868.
- Heinzel R., Über die ostgotische Heldensage, Wien. Akad. d. Wiss., Phil.-hist. Klasse, B. 119, 1889
- Jiriczek O., Die deutsche Heldensage, 1906.
- Boer R. C., Die Sagen von Ermanarich und Dietrich von Bern, 1910.
- Altaner Br., Dietrich von Bern in der neueren Literatur, 1912.
- Haupt W., Zur niederdeutschen Dietrichsage, 1914.
- Friese Hans, Thidrekssaga und Ditriechsepos, 1914.
- Patzig H., Dietrich von Bern und sein Sagenkreïs, 1917.
- Schneider H., Deutsche und französische Heldenepik, 1926.
- Вельтман А. Ф. Аттила и Русь IV и V века. Свод исторических и народных преданий. — 1-е изд. — М. : В Университетской Тип, 1858.
- Веселовский А. Н.Русские и вильтины в саге о Тидрике Бернском (Веронском). - Известия ОРЯС Императорской Академии наук; журнал. - 1906. - XI. - стр. 1-190.
В статі використано текст з Літературної енциклопедії 1929—1939.