Довгий Микола Григорович

Довгий Микола Григорович
Довгий Микола Григорович;
Солдат
Загальна інформація
Народження	12 травня 1977; УРСР, Мартинівка, Кіровоградська область
Смерть	27 квітня 2015 (37 років); Україна, Спартак, Донецька область
Громадянство	Україна
Військова служба
Роки служби	2014—2015
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Механізовані війська
Формування	11 ОМПБ; 72 ОМБр
Війни / битви	Війна на сході України
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Довгий.

Мико́ла Григо́рович До́вгий (нар. 12 травня 1977(19770512), с. Мартинівка, Новоархангельський район, Кіровоградська область, Українська РСР — пом. 27 квітня 2015, с. Спартак, Ясинуватський район, Донецька область, Україна) — солдат Збройних сил України, водій 11-го ОМПБ «Київська Русь», учасник російсько-української війни.

Життєпис

Народився 1977 року в селі Мартинівка на Кіровоградщині, був старшим сином в родині Довгих. Після закінчення школи вступив до Уманського профтехучилища, здобув робітничу професію токаря, у Кам'янечому закінчив курси водіїв. Після проходження строкової військової служби в Збройних силах поїхав до столиці, влаштувався водієм на одному з київських заводів, — доставляв будівельні матеріали замовникам. Мешкав поблизу Києва — у Києво-Святошинському районі, згодом перевіз туди і свою сім'ю. Любив рибалити.

Під час Революції Гідності приєднався до протестів на київському Майдані.

У зв'язку з російською збройною агресією проти України у вересні 2014-го призваний за частковою мобілізацією.

Солдат, водії 11-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» 72-ї окремої механізованої бригади, в/ч польова пошта В2262. Виконував завдання на території проведення антитерористичної операції, служив водієм автобуса, перевозив особовий склад і боєприпаси.

27 квітня 2015-го загинув від вибухової травми, якої зазнав під час виконання військового завдання в районі Донецька, поблизу окупованого села Спартак.

Похований на кладовищі рідного села Мартинівка.

Залишилися батьки, брати, дружина Оксана, доньки — Олена і Каріна (1999 і 2002 р.н.), та син — Валентин (1997 р.н.).

Нагороди та звання

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (4.6.2015, посмертно)^[1].
Рішенням Києво-Святошинської районної ради № 203-15-VII від 20.12.2016 присвоєне звання «Герой-захисник Вітчизни» Києво-Святошинського району (посмертно). Почесну відзнаку вручено родині загиблого захисника^[2].

Примітки

↑ Указ Президента України від 4 червня 2015 року № 311/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
↑ Мирослава Смірнова та Вадим Гедульянов вручили Почесні відзнаки родинам загиблих Героїв-захисників Києво-Святошинського району // Києво-Святошинська районна рада, 16 жовтня 2017. Архів оригіналу за 5 січня 2018. Процитовано 5 січня 2018.

Джерела

Довгий Микола Григорович [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті загиблих.
Довгий Микола Григорович [Архівовано 6 січня 2018 у Wayback Machine.] // Український меморіал.
Наші Герої: Довгий Микола Григорович [Архівовано 17 січня 2019 у Wayback Machine.] // Сторінка пам'яті на сайті Новоархангельської РДА.
АТО і наш край: Син своєї вітчизни [Архівовано 10 червня 2016 у Wayback Machine.] // Стаття у газеті «Колос» № 43 (10735) за 6 червня 2015 на сайті Новоархангельської районної бібліотеки.
Герої-захисники: Довгий Микола Григорович [Архівовано 20 лютого 2018 у Wayback Machine.] // Сторінка пам'яті на сайті Києво-Святошинської районної ради.

Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Указ Президента України від 4 червня 2015 року № 311/2015 «Про відзначення державними нагородами України»

[2] Мирослава Смірнова та Вадим Гедульянов вручили Почесні відзнаки родинам загиблих Героїв-захисників Києво-Святошинського району // Києво-Святошинська районна рада, 16 жовтня 2017. Архів оригіналу за 5 січня 2018. Процитовано 5 січня 2018.

[1]

[2]