Перейти до вмісту

Джон Лі Гукер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гукер.
Джон Лі Гукер
Основна інформація
Повне ім'яангл. John Lee Hooker
Дата народження22 серпня 1917(1917-08-22)[1][2][…]
Місце народженняКларксдейл, Міссісіпі, США[4]
Дата смерті21 червня 2001(2001-06-21)[1][2][…] (83 роки)
Місце смертіЛос-Алтос, Санта-Клара, Каліфорнія, США
Причина смертіхвороба
Роки активностіз 1942
Громадянство США
Національністьафроамериканці[5][4]
Професіїгітарист, співак, автор-виконавець, композитор, студійний музикант
Інструментигітара[6], вокал[d][6], басовий інструментd[6] і ударна установка[6]
Жанриблюз, ритм-енд-блюз[6] і Афро-кубинський джаз[6]
ЛейблиATCO, BluesWay, Chess, Impulse!, Liberty, Riverside, Stax, Vee-Jay, Verve Folkways
Нагороди
johnleehooker.com
CMNS: Файли у Вікісховищі

Джон Лі Гукер (англ. John Lee Hooker; 22 серпня 1917 — 21 червня 2001) — американський блюзовий музикант — гітарист і співак. Один із найвідоміших представників дельта-блюзу.

До найвідоміших його творів належать оперті на балади бугі-вугі. Значний вплив Гукер справив на британський блюз-рок. На нього рівнялися такі артисти, як Джимі Хендрікс, The Animals i Yardbirds. Серед найвідоміших творів Гукера — пісні «Boogie Chillen» та «Boom Boom».

1980 року ім'я цього музиканта внесено до Зали слави блюзу, a в 1991 — до Зали слави рок-н-ролу.

Біографія

[ред. | ред. код]

Джон Лі Гукер народився 1917 року у великій родині в Кларксдейлі, штат Міссісіпі — серці дельта-блюзу (одна лиш назва альбому Пейджа і Планта «Walking into Clarksdale» багато говорить про культовість місця). На перші заняття музикою його надихнув вітчим Вілл Мур — проповідник та музикант, в чиєму будинку зупинялися багато легенд раннього блюзу. Серед них були Чарлі Паттон, Блайнд Блейк і Блайнд Лемон Джефферсон. Не маючи грошей на інструменти, Гукер, як і багато інших сільських хлопців, натягнув дроти на двері домашньої комори. На цьому інструменті він і почав наслідувати стилям Мура і його гостей. Коли Гукер підріс, думки батьків розходилися щодо пріоритетності його занять музикою: його мати постійно чинила їм опір. Але зрештою Гукер залишив батьківський дім і вирушив у Мемфіс (Теннессі), де процвітала «музика Біл-Стріт». Пропрацювавши кілька років робітником у кіноіндустрії та деколи виступаючи «на заміну» в Парку У. К. Хенді (де йому пощастило зустрітися із молодим Бі-Бі Кінгом, Гукер поїхав до Цинциннаті, де заробляв як різнороб і, наслідувавши традиції вітчима, співав і блюз, і госпел.

Через сім років новий переїзд поклав фінал його міграціям. 1943 року Гукер приїхав у Детройт, зацікавлений перспективами високооплачуваної роботи на військовому заводі. Згодом виступив у клубах на Гастінгс-стріт. «Багато Блюзменів їхали в Чикаго, — згадував Гукер. — Але я вирушив у Детройт, тому що там конкуренція була меншою».

Саме під час виступів у клубах Гукер почав грати на електрогітарі, щоб чути самого себе крізь шум відвідувачів. Спочатку він поставив знімний звукознімач на акустику, а потім, дізнавшись, що Ті-Боун Вокер грав на електрогітарі, також придбав собі інструмент. І його гра стала ще більш запальною. «Народ казився на танцполі. Я хотів, щоб вони танцювали. Я хотів робити таку музику, щоб під неї не можна було всидіти на місці. Я сам спускався зі сцени — у моєї гітари був довгий дріт», згадував Гукер.

Гукер наполегливо працював у клубах Детройта, удосконалюючи фірмові «фішки» і заробляючи репутацію. Винагороду за свою завзятість музикант отримав у 1948 році, коли ним зацікавився Бернард Бесман, власник студії United Sound. На відміну від більшості виконавців, які «прокинулися відомими», Гукер і далі випускав свої хіти з приголомшливою швидкістю. «Crawling King Snake Blues» (тема, давніша за Блайнд Лемона Джефферсона), «John L's House Rent Boogie» і «I'm in the Mood» (котра лише посередньо стосувалася твору Глена Міллера «In the Mood»), — і це лише три композиції, що не залишали хіт-парадів упродовж кількох наступних років. Здавалося, що Гукер здатний записуватися де завгодно, в будь-який час, для будь-якої студії і майже під будь-яким псевдонімом, серед яких були John Lee Booker, John Lee Cooker, Johnny Lee, Johnny Williams і Birmingham Sam and His Magic Guitar.

Як і його чиказький сучасник Мадді Вотерс, Гукер представляв непретензійний, «домашній» стиль, особливо популярний серед жителів півдня, котрі заповнили міста півночі під час і після війни. Коли Гукер грав чи то на акустичній, чи на електрогітарі, він дозволяв слухачам мандрувати в часі в минуле і майбутнє, використовуючи при цьому лишень свою гітару, голос і черевик, яким ритмічно відбивав такт. Він знайшов свою музичну ланку і міг увібрати в себе будь-який музичний вплив, вивернути певний стиль на спід і видати назад як щось, властиве тільки Джону Лі Гукеру.

Дискографія

[ред. | ред. код]


Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ а б Southern E. Biographical Dictionary of Afro-American and African Musicians — Greenwood Publishing Group, 1982.
  5. ↑ BlackPast.org — 2004.
  6. ↑ а б в г д е Montreux Jazz Festival Database

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. David Dicaire: Blues singers: biographies of 50 legendary artists of the early 20th century. McFarland & Company, 1999, s. 41. ISBN 978-0786406067.
  2. ↑ Blues pioneer John Lee Hooker dead at 83 (ang.). cnn.com. [dostęp 2009-09-06].
  3. ↑ Voodoo Child: The Jimi Hendrix Collection 2CD, książeczka-esej Kurta Lodera. Universal, Experience Hendrix, 2001. (ang.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джон_Лі_Гукер&oldid=43346027