Дефектологія
Ця стаття покладається значною мірою чи цілком на єдине джерело. Це може призвести до порушень нейтральності та недостатньої перевірності вмісту. (вересень 2024) |
Ця стаття описує становище лише в окремій країні чи регіоні, але не в усьому світі.(вересень 2024) |
Дефектоло́гія — одна з педагогічних наук, що вивчає психофізіологічні особливості людей з аномальним розвитком, закономірності їхнього виховання і навчання, а також їхні адаптації і реабілітації в соціумі. Предметом дослідження дефектології як галузі наукового знання є діти з фізичними та психічними вадами та особливості їх навчання, виховання та соціалізація.[1]
Дефектологія поділяється на:
- Сурдопедагогіка — займається питанням навчання і виховання дітей з вадами слуху.
- Олігофренопедагогіка — займається питаннями виховання і навчання розумово відсталих дітей.
- Тифлопедагогіка — займається питанням навчання і виховання дітей з вадами зору.
- Логопедія — займається питанням навчання і виховання дітей з недоліками мовлення.
- Ортопедагогіка — займається питанням навчання і виховання дітей з порушеннями опорно-рухового апарату.
Наприкінці 20-х – початку 30-х років минулого століття в Україні створилися сприятливі умови для розвитку теорії олігофренопедагогіки. Заклади для розумово відсталих дітей, які організовувалися в Україні в попередній період на засадах індивідуальної та громадської благодійності й носили яскраво виражений філантропічно-опікунський характер, стали складовою єдиної державної системи народної освіти. Поступово, долаючи значні організаційні та змістові труднощі, формувалася нова система навчання й виховання цієї категорії дітей. Подальший розвиток системи зумовлював необхідність проведення серйозних досліджень як основи для розробки нової філософії спеціальної освіти.
Важливим у розвитку теоретичних і методичних основ дефектології стало створення Інституту фізичної дефективності в Харкові, перейменованого у 1930 р. на Інститут дефектології.[1]
- Різнобічна психолого-педагогічна та клініко-фізіологічне вивчення особливостей та закономірностей фізичного і психічного розвитку осіб з аномаліями.
- Визначення структури дефекту при різноманітних порушеннях та потенційні можливості розвитку різних сторін особистості кожної категорії аномальних осіб.
- Розробка відповідних класифікації аномального розвитку.
- Обґрунтування принципів створення та розвитку системи освіти закладів.
- Визначення закономірностей та особливостей навчально виховного процесу в спеціальних освітніх закладах.
- Розробка ефективних шляхів та засобів профілактики аномального розвитку. Профілактика — заходи щодо попередження вторинних відхилень.
- Дослідження нових видів та норм аномального розвитку.
- Вивчення зарубіжного досвіду.
- Збір статистичних даних щодо кількості та різновидів контингенту аномальних дітей.
- Принцип цілеспрямованості педагогічного процесу;
- Принцип цілісності та системності педагогічного процесу;
- Принцип гуманістичної спрямованості педагогічного процесу;
- Принцип поваги до особистості дитини, в основі якого - розумна вимогливість до неї;
- Принцип опори на позитивне в людині;
- Принцип свідомості й активності особистості в цілісному педагогічному процесі;
- Принцип поєднання прямих і паралельних педагогічних дій.[1]
- ↑ а б в Ванюк, Д. В. (2023). ОСНОВИ ДЕФЕКТОЛОГІЇ (PDF) (укр) . Запоріжжя: Запорізький державний медико-фармацевтичний університет. с. 9, 15, 16.
- Основи дефектології: навч. посібник для студ. пед. ін-тів / В. М. Синьов, Г. М. Коберник. — К. : Вища школа, 1994. — 143 с.
- Український дефектологічний словник / Л. В. Вавіна, А. М. Висоцька, В. В. Засенко та ін.; за ред. В. І. Бондаря. — К. : Милосердя України, 2001. — 211 с.
Це незавершена стаття про освіту. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Це незавершена стаття з науки. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |