Гончаров Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гончаров Микола Іванович
біл. Ганчароў Мікалай Іванавіч
Народився8 травня 1934(1934-05-08)[1]
Запілля[d], Суразький район[d], Білоруська РСР, СРСР
Помер25 листопада 1991(1991-11-25)[1] (57 років)
Мінськ, Білорусь[1]
ПохованняСхідне кладовище
Країна СРСР
Діяльністьхудожник, письменник, поет, журналіст
Alma materМосковський поліграфічний інститут (1959)[1]
ЗакладРадіо Білорусь, Перший національний канал Білоруського радіо, Інститут мистецтвознавства, етнографії і фольклору імені Кіндрата Кропиви НАН Білорусіd і Q97979397?
Мова творівбілоруська
ЧленствоСХ СРСР[1] і СЖ СРСР[1]
Нагороди
Почесна грамота Президії Верховної Ради БРСР

Микола Гончаров (біл. Мікола Ганчароў; нар. 8 травня 1934, с. Запілля, Білоруська РСР — 25 листопада 1991, Мінськ) — білоруський письменник, графік, мистецтвознавець.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в селянській родині. У 1954 році закінчив Вітебське художньо-графічне училище, у 1959 році — Московський поліграфічний інститут. У 1961—62 роках працював у дитячій редакції Білоруського радіо, у 1962—63 роках — молодшим науковим співробітником Інституту мистецтвознавства, етнографії та фолькльору АН Білоруської РСР, з 1963 року — головним художником Держкомвидаву БРСР.

Поетичний дебют відбувся у 1955 році. Автор книг з переважно дитячими віршами, які перекладені на вірменську, молдавську, таджицьку, узбецьку, українську та естонську мови. Від 1971 року — член Спілки художників СРСР та Спілки журналістів СРСР. Нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної ради Білоруської РСР, дипломом Ф. Скорини (1978), лавреат Всесоюзного конкурсу «Мистецтво книги» (1979, 1981). Проживав у Мінську[2].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е Гончаров, Николай Иванович
  2. Гончаров, Николай Иванович. academic.ru (рос.). Процитовано 28 липня 2024.

Література

[ред. | ред. код]
  • Гончаров Микола Іванович // Білоруські письменники: бібліографічний словник: у 6 т. / ред.: І. Е. Богданович [та інш.]. — Мн., 1993. — Т. 2. — С. 110—112.