Голиков Пилип Іванович

Пили́п Іва́нович Го́ликов
Филипп Иванович Голиков
Народження	2 (15) липня 1900 Борисова (Катайський район), Zyryanskaya Volostd, Камишловський повітd, Пермська губернія, Російська імперія
Смерть	29 липня 1980(1980-07-29)[…] (80 років) Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Рід військ	сухопутні війська
Освіта	Курси удосконалення командного складу і Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби	1918—1962
Партія	КПРС
Член	ЦК КПРС (1966)
Звання	Маршал Радянського Союзу
Командування	начальник Головного розвідувального управління, командуючий військами Брянського, Воронезького, Південно-Західного (Сталінградського) фронтів, начальник Головного політичного управління Радянської Армії й Військово-морського Флоту
Війни / битви	Громадянська війна в Росії, Вторгнення СРСР до Польщі, Німецько-радянська війна
Нагороди	Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «За оборону Сталінграда» Медаль «За оборону Москви» Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «40 років Збройних Сил СРСР» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (1968)

Конверт СРСР

Пили́п Іва́нович Го́ликов (2 (15) липня 1900, Борисова (Катайський район), Пермська губернія — 29 липня 1980(1980-07-29), Москва) — радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу (1961). Член Бюро ЦК КП(б) Білорусії в 1938—1940 роках. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в 1940—1949 роках. Член Центральної Ревізійної Комісії ВКП(б) в 1941—1952 роках. Член ЦК КПРС в 1961—1966 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го, 4—6-го скликань.

Біографія

Ранні роки і початок військової кар'єри

Народився 2 (15) липня 1900(19000715) року в селянській родині Івана Миколайовича й Васси Василівни Голикових, присілок Борисова, зараз Курганскої області.

У 1918 вступив у Червону армію. Член РКП(б) з 1918 року. Брав участь в громадянській війні у складі добровольчого 1-го Селянського комуністичного стрілецького полку «Червоні орли», 10-го Московського стрілецького полку Особливої бригади 3-ї армії Східного фронту. Закінчив військово-агітаторські курси в Петрограді (1919). З серпня 1919 інструктор-організатор політвідділу 51-ї стрілецької дивізії.

Після Громадянської війни до 1931 на партійно-політичній роботі. З 1931 на командних посадах. Командир 95-го стрілецького полку 32-ї стрілецької дивізії (1931—1933), командир 61-ї стрілецької дивізії Приволзького військового округу (1933—1936), командир 8-й окремої механізованої бригади (1936—1937), командир 45-го механізованого корпуса Київського військового округу (1937—1938). В 1938 член Воєнної ради Білоруського військового округу. З листопада 1938 командуючий Вінницькою армійською групою військ Київського Особливого військового округу. В 1939, командуючи 6-ю армією, брав участь у вторгненні СРСР до Польщі.

З липня 1940 заступник начальника Генштабу — начальник Головного розвідувального управління. У зв'язку з початком Німецько-радянської війни й втратою передавального центру в Мінську, був посланий у Лондон з основним завданням поновити зв'язок з європейською резидентурою.

Друга світова війна

З жовтня 1941 командував 10-ю, з лютого 1942 — 4-ю ударною армією. Із квітня 1942 командувач військами Брянського, у липні 1942 і жовтні 1942 — березні 1943 — Воронезького фронтів. У серпні — жовтні 1942 командував 1-й гвардійською армією й був заступником командувача Південно-Західним (Сталінградським) фронтами.

У перші дні війни Голиков знятий з поста начальника Головного розвідувального управління і направлений начальником Радянської Військової місії у Великій Британію та в США. У жовтні 1941 року був призначений командувачем 10-ї армії. У складі військ Західного фронту його армія досить успішно наступала з початку грудня 1941 південніше Тули, відкинувши на відстань до 200 кілометрів від Москви частини німецької 2-ї танкової армії генерала Гудеріана.

З лютого 1942 року — командувач 4-ї ударної армії на Калінінському фронті. З квітня 1942 року — командувач військами Брянського фронту, в липні 1942 року — командувач військами Воронезького фронту. У ході Воронезько-Ворошиловградської операції в червні — липні 1942 року, втратив управління військами, внаслідок чого з'єднання фронту не виконали поставленого завдання і понесли значні втрати. Противник зумів прорватися до Воронежа, вийти на Середній Дон і зайняти вигідний рубіж для удару на Сталінград.

У серпні 1942 року Голиков призначений з пониженням командувачем 1-ю гвардійською армією на Південно-Східному та Сталінградському фронтах, брав участь в оборонних боях на підступах до Сталінграда. З вересня 1942 року — заступник командувача Сталінградським фронтом. У жовтні 1942 року перекинутий на північну ділянку радянсько-німецького фронту і призначений командувачем військами Північно-Західного фронту.

У жовтні 1942 року призначений командувачем військами Воронезького фронту. Голиков проявив полководницький талант в ході Острогозько-Россошанської і Воронезько-Касторненської операцій (січень — лютий 1943 року). У результаті успішно проведених операцій його війська розгромили велике німецько-угорське угрупування в районі Воронежа, захопили в полон до 150 тисяч солдатів та офіцерів противника. 28 січня 1943 року Голіков в числі перших був нагороджений орденом Суворова 1-го ступеня.

У результаті Харківської наступальної операції радянським військам вдалося просунутися більш ніж на 100 кілометрів і звільнити Харків від німецьких загарбників. Однак у березні 1943 року противник завдав потужні удари по військах Воронезького фронту, пробивши пролом до 30 кілометрів по фронту і вийшовши на комунікації радянських військ. Для виправлення ситуації на Воронезький фронт був спрямований Г. К. Жуков.

У березні 1943 року Голиков був відкликаний до Москви і більше на фронт не направлявся.

З квітня 1943 Голиков — заступник міністра оборони СРСР з кадрів, а з травня 1943 — начальник Головного управління кадрів Міністерства оборони СРСР. Одночасно з жовтня 1944 був уповноваженим СНК СРСР у справах репатріації радянських громадян.

В 1950—1956 Голиков командував окремою механізованою армією. В 1956—1958 начальник Військової академії бронетанкових військ. В 1958—1962 начальник Головного політичного управління Радянської Армії й Військово-морського Флоту. В 1961—1966 член ЦК КПРС.

Посилання

• Голиков Филипп Иванович
• Голиков Филипп Иванович [Архівовано 16 червня 2009 у Wayback Machine.]
• Филипп Иванович Голиков [Архівовано 19 липня 2010 у Wayback Machine.]