Галина Воля

село Галина Воля
Країна	Україна
Область	Волинська область
Район	Ковельський район
Тер. громада	Старовижівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA07060410050081135
Облікова картка	картка
Основні дані
Засноване	1797 р. (перша писемна згадка)
Населення	707 (станом на 01.01.2013 р.)
Площа	2,088 км²
Густота населення	346,26 осіб/км²
Поштовий індекс	44424
Телефонний код	+380 3346
Географічні дані
Географічні координати	51°25′2″ пн. ш. 24°18′57″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	171 м
Водойми	Вижівка
Місцева влада
Адреса ради	вул. Незалежності, 50, смт Стара Вижівка, Старовижівський р-н, Волинська обл., 44401; староста — с. Галина Воля, Старовижівський р-н, Волинська обл., 44424
Карта
Галина Воля
Галина Воля
Мапа
Галина Воля у Вікісховищі

Гали́на Во́ля — село в Україні, у Старовижівській селищній громаді Ковельського району Волинської області.

Село займає територію близько 3 км². Відстань до центру громади — 9 кілометрів, до обласного центру — 123 кілометри автомобільними шляхами.

Кількість населення станом на 1 січня 2009 року становила 687 осіб (353 чоловіки, 334 жінки), молодь до 28 років — 131 особа, діти віком до 6 років — 61 особа, віком від 6 до 16 років — 117 осіб. Станом на 1 січня 2013 року кількість населення становила 707 осіб, кількість дворів — 207.

У селі є церква Іоанна Богослова, збудована в 1992 році, дитячий садочок, споруджений у 1979 році, відділення зв'язку, приміщення сільради. 9 жовтня 2007 року в селі освячено капличку Іоанна Богослова, збудовану на місці, де знаходився вівтар старої церкви.

В селі є школа І-ІІ ступенів навчання, збудована протягом 1969—1974 років на тому місці, де колись знаходилась трьохсотлітня церква, знищена пожежею 1961 року. В школі навчається 121 учень.

Походження назви

Існує кілька легенд про походження назви села.

Перша з них виводить назву «Галина Воля» від імені дочки одного з панів, якому в свій час належало село. Дівчина умовила батька, щоб він подарував селянам волю. Пан виконав прохання дочки, і з того часу село стали називати Галина Воля, оскільки дочку пана звали Галею.

Інша легенда розповідає про те, що назву селу дали перші поселенці, які втекли від жорстокого пана і оселились на галявині серед лісу біля невеликої річки. Тут вони стали жити вільно, і невдовзі це поселення стало називатись «Галина Воля», тобто «воля на галявині».

Ще одна легенда розповідає про трагічну долю двох сестер-Галі і Олі, які через нещасливе кохання закінчили життя самогубством, кинувшись в річку. І в пам'ять про їх село стали називати «Галя-й-Оля», що пізніше трансформувалось у сучасну назву.

Яка з цих легенд відповідає дійсності, звичайно, невідомо, але кожна з них має право на існування.^{[джерело?]}

Історія

Перша писемна згадка відноситься до 1797 року. XVIII—XIX ст.ст. село Галина Воля було типовим населеним пунктом Волинського Полісся зі старою дерев'яною церквою, посвяченою святому апостолу і євангелісту Іоаннові Богослову. У 1797 році в селі нараховувався 71 двір, проживало майже 400 селян. На 1854 рік, хоча кількість селянських дворів у селі зменшилася до 53-х, проте чисельність їх мешканців зросла до 481 особи, що свідчить про те, що всі сім'ї були багатодітними. Цікаво, що більша частина села — 33 двори були державними, тобто вільними, а менша — 20 селянських дворів належали до володінь графа Костянтина Міочинського, предки якого ще у XVII ст. посідали уряд луцького старости*. За даними, які наводить відомий дослідник історії Волині О.Цинкаловський, станом на 1887 рік в селі нараховувалось 120 дворів і в них проживало 631 чоловік. До речі, у документах до XIX ст. назва села вказана як Галиноволя, рідше — Галноволя.

До початку XIX століття практично всі хати в селі були «курними», тобто опалювались без димаря, а дим з хати виходив через отвір у стелі. Вікон у хатах теж не було, лише проріз у стіні, який на зиму закривали. Тільки з початку 19 століття в селі почали з'являтись перші «світлиці» — тобто хати з вікнами і димарями.

Село будувалось вздовж дороги, яка вела зі Старої Вижви до Старої Гути. Люди займались різними ремеслами, популярним було плетіння виробів з липового та дубового лика. Ці вироби охоче купували жителі сусідніх сіл, або пропонували взамін свої ремісничі вироби.

Участь у Першій світовій війні брали Чабан Василь Петрович і Гапонюк Яким Омелянович.

Село увійшло до складу Польщі у 1921 внаслідок підписання Ризького мирного договору. В 30-х роках минулого століття членами нелегальної КПЗУ були Юхимук Михайло, Садошук Яків, Філонюк Іван. Вони агітували односельців за підтримку Радянської влади, організовували мітинги, вивішували червоні прапори на 1 травня. За таку діяльність одну з активних учасниць тих подій Менькач Зою Іванівну було ув'язнено польськими властями.

В 1939 році відбувся прихід Червоної армії і встановлення Радянської влади, було створено сільську раду, головою сільради було обрано Климука Андрія. В 1940 році була зроблена перша спроба організувати в селі колгосп.

22 червня 1941 року розпочалась Німецько-радянська війна. В 1942-44 роках в селі знаходився командний пункт німецького фронту в оселі. Як розповідають старожили, нацисти розстріляли кілька єврейських сімей, які тут проживали. Часто бувало так, що війна поставила людей по різні боки барикад — одні воювали в лавах Червоної Армії інші — в радянських партизанських загонах, інші — в лавах ОУН-УПА.

19 липня 1944 року село було визволене з-під влади нацистів силами 1-ї Брестської дивізії. Під час боїв за село було вбито близько десятка нацистів, яких тут же, у Галиній Волі німці і поховали (в 2005 році їхні рештки ідентифікувала і забрала для перепоховання в Німеччині одна з німецьких неурядових організацій, яка займається пошуком місць поховань своїх вояків). Відразу після визволення стали мобілізовувати на фронт тих чоловіків, яким вже виповнилось 18 років. Ненавчених військовій справі селян-поліщуків гнали на німецькі доти й висоти. Багатьом з них не судилось повернутись до рідних домівок. На фронтах Німецько-радянської війни загинули 17 односельців:

1. Бойко Федір Омелянович, 1916 р.н. Помер від ран 26 березня 1945 р. Похований в с. Тарян, Угорщина.
2. Гапонюк Олександр Степанович, 1921 р.н. Помер від ран 21 березня 1945 р. Похований в Угорщині.
3. Гапонюк Іван Степанович, 1920 р.н. Помер від ран 25 липня 1942 р. Похований в с. Захарово Кіровського району Тверської області.
4. Карпук Тарас Васильович, 1912 р.н. Загинув 19 квітня 1945 р. Похований в с. Зандов у Німеччині.
5. Климук Іван Васильович, 1903 р.н. Пропав безвісти в лютому 1944 року.
6. Климук Федір Якович, 1926 р.н. Загинув 25 квітня 1945 року. Похований у м. Марієнбург в Німеччині.
7. Менькач Павло Гордійович, 1925 р.н. Загинув 25 квітня 1945 року.
8. Менькач Федір Терентійович, 1921 р.н. Загинув 19 квітня 1945 року. Похований в с. Носендорф у Німеччині.
9. Сарафенюк Сава Іванович, 1911 р.н. Пропав безвісти у вересні 1944 року.
10. Солодуха Василь Семенович, 1911 р.н. Пропав безвісти в липні 1944 року.
11. Філонюк Трохим Ілліч, 1910 р.н. Загинув 21 жовтня 1944 року.
12. Чабан Іван Сидорович, 1919 р.н. Загинув 15 січня 1945 року. Похований в м. Опатові Радомського воєводства в Польщі.
13. Чабан Павло Васильович, 1911 р.н. Загинув у 1944 році. Похований у рідному селі Галина Воля Старовижівського району Волинської області.
14. Чабан Федір Степанович, 1916 р.н. Пропав безвісти в 1944 році.
15. Шевчук Сергій Калістратович, 1910 р.н. Пропав безвісти в 1944 році.

Серед загиблих на фронті галиновільці називають також своїх земляків Івана Коростія і Нестора Максимука.

У вересні 1946 року на 20 років каторжних робіт засудили Тараса Демидовича Філонюка. За службу в УПА у липні 1945 року на 15 років був ув'язнений Федір Георгійович Гапонюк. Десять років (травень 1948 — березень 1958 рр.) відбула на засланні Юхимія Петрівна Семенюк із сином і дочкою, бо глава їхньої сім'ї, Оксентій Трохимович Семенюк, був учасником УПА. П'ять років (березень 1947 — квітень 1952 рр.) перебував на засланні Микита Андрійович Ярмолюк з дружиною, сином і дочкою «за зраду Батьківщині», другого сина — Ярмолюка Андрія Микитовича. Усіх їх було звільнено після смерті Сталіна, а згодом реабілітовано згідно із Законом Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 жовтня 1991 року.

Колгосп імені Кірова було створено у 1948 році. Головою колгоспу було обрано Камінського Семена Івановича. Керівники колективного господарства часто змінювалися. В селі згадують, що головували тут Климук Іван Титович, Сулік, Поляк, Гуменко (імена та по батькові цих трьох не пам'ятають), потім — Склянчук Іван Петрович.

В 1962 році відбулося укрупнення господарств, у результаті чого в склад колгоспу імені Леніна ввійшли села Брідки, Мельники і Галина Воля. Це об'єднання дістало назву колгоспу «Батьківщина» з центром у селищі міського типу Стара Вижівка. В 1964—1967 роках його очолював Федір Омелянович Черняк.

22 жовтня 1971 року колгосп імені Щорса (с. Смолярі) об'єднався із господарством «Батьківщина». Новий колгосп назвали іменем Щорса, а його центр залишили в Старій Вижівці. 26 лютого 1973 року більшістю голосів об'єднаний колгосп імені Щорса перейменовано в колгосп «Дружба», центральна садиба залишилася у Старій Вижівці. В березні 1976 року центральну садибу колгоспу «Дружба» перенесено в село Галина Воля.

Галиновільська бригада (№ 3), яку очолював І. П. Склянчук, мала до 700 гектарів орної землі. Тут, як і в інших підрозділах колгоспу, вирощували льон, картоплю, буряки, зернові та зернобобові культури. Була тут тваринницька ферма. Чисельність дійного стада сягала до 200 голів. Відгодовували бичків, телят, свиней. Довгий час праця в колгоспі фактично була неоплачуваною, за вироблений трудодень селянин отримував лише незначну кількість зерна. Крім того, часто доводилось працювати і в вихідні дні. З часом ручної роботи ставало все менше, оскільки в колгосп почала надходити нова техніка. Селянам за роботу почали платити гроші. А вже у 70-ті — 80-ті роки тваринники і механізатори отримували заробітну плату в розмірі 150—250 карбованців у місяць. Механізатори Іван Власович Савчук, Володимир Савич Сарафинюк, Стах Іванович Семенюк, бригадир Іван Петрович Склянчук були нагороджені орденами і медалями.

В листопаді 1978 року в Галиній Волі відбулось відкриття нового магазину.

6 листопада 1991 року, на загальних зборах колгоспників, господарство було поділене на колгосп «Дружба» з центром у Галиній Волі і колгосп «Смолярівський» з центром у селі Смоляри.

26 лютого 1993 року на загальних зборах членів колгоспу «Дружба» вирішено утворити колективне господарське підприємство з цією ж назвою. Статут КСП, прийнятий зборами, затвердив представник Президента України в районі своїм розпорядженням від 10 грудня 1993 року.

18 березня 2000 року КСП «Дружба» припинило свою діяльність. На установчих зборах на його базі утворено сільськогосподарський виробничий кооператив під тією ж назвою з центром у селі Галина Воля. Його головою обрали Василя Дмитровича Туміка.

Ще в 1982 році була створена футбольна команда, яка складається виключно з галиновільців, і яка щороку доводить, що вона входить до числа найсильніших в районі. Починаючи з 1989 року не однократно виборювала кубок району з футболу. Саме завдяки ініціативі і зусиллям членів команди в 1989 році було почато будівництво стадіону в центрі села. В 1990 році відбулось урочисте відкриття стадіону, і влітку майже щонеділі на ньому відбуваються футбольні поєдинки^{[джерело?]}.

До 11 липня 2018 року — адміністративний центр Галиновільської сільської ради Старовижівського району Волинської області.

Заклади освіти

Ще наприкінці 19 століття в селі було відкрито церковно-приходську школу, у якій навчались діти селян. Школа містилась в хаті Філонюка Тараса. В 1935 році на пропозицію вчителя Вишневського в селі розпочалось будівництво нової школи за рахунок коштів громади. В школі було дві класні кімнати, коридор, учительська, а також квартири для двох вчительських сімей. Навчання в школі велось польською мовою. Кожної середи та п'ятниці сюди приїжджав священик зі Старої Гути навчати учнів Закону Божого. Це приміщення було чинним досить довгий час — аж до 29 жовтня 1968 року, коли воно згоріло внаслідок пожежі. Весною 1969 року розпочалось будівництво нової школи. 2 вересня 1974 року відбулось урочисте відкриття школи — двоповерхового приміщення з великою майстернею, спортзалом, світлими класними кімнатами. Директорами школи в різні періоди часу були Вишневський, Новіцький (за часів Польщі), у післявоєнний час — Яків Григорович Максимук, заслужений вчитель УРСР Василина Григорівна Красногурська, Борис Іванович Братосюк, Іван Микитович Міндер, Ярослав Павлович Косінський, Надія Панасівна Міндер. Зараз школу очолює Василь Федорович Камінський.

У 2008 році в школі завершено капітальний ремонт, у ході якого вікна і двері замінено на сучасні металопластикові.

1 грудня 1979 року в селі відкрито приміщення дитячого садочка який почало відвідувати 25 дітей. За рахунок колгоспу дитсадочок забезпечувався продуктами, іграшками і всім необхідним.^{[джерело?]}

Церква Іоана Богослова

Ще в давнину в Галиній Волі було збудовано церкву Іоанна Богослова. Дату її побудування можна вважати першою писемною згадкою про село Галина Воля. Свято-Іоанно-Богословська церква вперше згадується в «Клірових відомостях за 1797 рік». Упродовж віків вона була найстарішою будівлею в Галиній Волі. Побудована була невідомо коли і чиїми стараннями. Землі при церкві: сіножаті на 24 косаря, орної в двох місцях на 42 дні, садибної та городньої на 3 дні. На всі ці угіддя дана жалувана грамота князем Іосифом Міочинським, яка була відібрана по резолюції колишнього єпископа Максиміліана Рили в архів Холмський для збереження. Приходським священиком був Михайло Якович Пашковський, рукоположений 24 червня 1796 року єпископом Холмським Порфирієм Волинським і тоді ж направлений в село Галиноволя, на що мав спеціальну грамоту. Його дружина — Марія Михайлівна, у них двоє дітей, Антоній і Степан. Отець Михайло мав власний будинок на церковній землі і проживав у Галиній Волі.

У 1816 році у Галиновільській церкві з'явився дяк і новий священик. Настоятелем став Стефан Якович Ясевич, який пробув тут до 1820 року, а дячком його син — Михайло Стефанович Ясевич. В цей час місцевим благочинним був Максиміліан Іванович Спульський, а з 1821 року він став і приходським священиком. 1819 року на посаду псаломника прийшов син колишнього настоятеля храму Михайла — Антон Пашковський. Будинок для священика все ще був біля церкви, однак житла для дячка не було, і землі для його будівництва церква не виділяла. З 1824 по 1828 рік в Галиновільській церкві був свій паламар — Іван Кирилович Оліфірович. Також тут дякували Стефан Турідич (4 жовтня 1830 р. -1833 р.) і Дмитро Спульський (з 4 грудня 1833 року). Період дякування другого невідомий, адже з 1833 року по 1860 рік до нас дійшло дуже мало документів, тому встановити точну дату закінчення його служби неможливо.

У 1834 році відбулась подія, що змінила подальшу історію храму. Галиновільська церква була приписана до Свято-Успенської церкви в сусідньому селі Гута, яка в свою чергу була підвладна Головенському волосному управлінню. Крім того до церкви в селі Гута, побудованої у 1759 році, були приписані церкви сіл Сукачі і Кукуріки. Відомо, що парафіянами цієї церкви були 1271 чоловіків і 1212 жінок. Свято-Успенська церква мала 76 десятин землі. Очевидно, причиною приписання церкви до гутівської була велика бідність храму та його прихожан. Після цієї події в селі Галина Воля не було окремого священика. Обслуговував Галиновільську церкву старогутівський священик і причт, які приїздили у певні дні для проведення служб і обрядів. Наприкінці 30-х — на початку 40-х років приходським священиком став Платон Спульський. З 1839 по 1854 роки він проходив посаду місцевого депутата. З 1850 по 1857 роки займав посаду співробітника волинського духовного опікування. Його жінкою була Тетяна Павлова, мали чотирьох дочок. Був головним гуто-галиновільського приходу. У 1855 році був удостоєний монаршої подяки. Закінчив службу у галиновільському храмі у 1863 році, коли йому на зміну прийшов новий священик Андрій Григорович Січинський. Відомо, що в цей період при церкві був дячок Антон Іванович Михаловський (1859—1866 рр.) та паламар Іван Іванович Павлович, що пробув тут з 13 березня 1846 року аж до 1891 року. Також у Свято-Іоанно-Богословському храмі 22 червня 1863 року з'явилася своя проскурниця — Анна. 1850 року священиком Севастіаном Косовичем зроблений опис церковного майна, який був скріплений і затверджений печаткою і підписом Володимирського протоієрея. Згідно з новим переліком володінь церкви, вона мала землі: садибної і городньої 1701 квадратний сажень, левадної 191 сажень, орної посередньої 6 десятин 114 сажнів, незручної 12 десятин 2096 сажнів, сінокісної посередньої 3 десятини 464 сажні, поганої 2 десятини 1591 сажень, чагарників 255 сажнів і зовсім непридатної 2259 сажнів. Всі ці землі знаходились на 21 ділянці і були так розкидані, що було дуже незручно для сільського господарства. Хоча за положенням проекту, затвердженого Губернським комітетом 30 січня 1854 року, орні землі потрібно було звести в 3 ділянки, але причт без будь-яких змін і далі користувався цими землями. На всі ці території зберігався план у самостійній Свято-Успенській церкві села Гута. Межевої книги не було, однак зберігався короткий історичний опис, зроблений 1850 року. Також у гутівській церкві зберігались метричні книги та сповідальні розписи села Галина Воля з 1814 року. Там же велися приходовитратні книги, що були заведені у 1825, 1856 і 1878 роках, про суми церковних і свічних витрат зі шнуром і печаткою. Церква продовжувала бути приписною до Старогутівської церкви аж до середини XX століття.

Недавно стала відома ще одна суттєва деталь. У 1888 році храм перебудували. А старий іконостас передали в село Тур сучасного Ратнівського району (це підтверджено документально) . І кілька років тому виявилось, що на горищі Микитівської церкви с. Тур зберігаються уламки дуже старого іконостасу, на одному з уламків є дата 1683 рік. Це може бути дата виготовлення іконостасу або дата встановлення його в Галиній Волі. Якби існували б достовірні підтвердження саме такого походження цієї дати, то 1683 рік міг би бути роком першої писемної згадки про село Галина Воля.

В 1961 році храм, який простояв понад три століття, був знищений пожежею. Досі невідомо, чи випадковою була ця пожежа, чи в такий спосіб знищили церкву атеїсти. Понад 30 років в селі не було своєї церкви. За Радянської влади не могло бути й мови про будівництво нового храму, це стало можливим лише наприкінці 80-х років. У 1991 році з ініціативи уродженця села Василя Солодухи, на той час преосвященнішого Ніфонта, єпископа Хмельницького і Камянець-Подільського та громади, у Галиній Волі розпочалося будівництво нового храму Місце в центрі села, де колись стояла стара церква, було зайняте будівлею нової школи. Там встановили пам'ятний хрест, а новий храм вирішили будувати на мальовничій околиці. Ліс для будівництва закупили в сусідньому Любомльському районі. Архітектором і головним будівничим став знатний тесля Семен Павлович Мохнюк. Зразком для проекту нової церкви він вибрав один із дерев'яних храмів Камінь-Каширського району. Односельці допомагали у спорудженні храму. Владика Ніфонт забезпечив його необхідним церковним начинням і прекрасним оздобленням.

Таким чином упродовж неповних двох років будівництво храму було завершено, а в жовтні 1992 року, при великому зібранні духовенства й мирян урочисто освячено керуючим Волинською єпархією преосвященнішим єпископом Ніфонтом. Першим настоятелем храму був Прот. Валерій Балюк

Православною громадою не забуто місце, де стояла стара церква. У 2006 році тут розпочато будівництво каплички в знак пам'яті про давній храм. Коли на території школи (а саме тут стояла колись церква) проводилось копання траншеї під фундамент майбутньої каплиці, було знайдено багато людських останків, адже тут в давнину знаходився цвинтар. Останки було перепоховано за православним обрядом місцевим священиком протоієреєм о. Сергієм Никонюком. У 2007 році будівництво каплиці було завершено і 9 жовтня, на свято Іоанна Богослова її було урочисто відкрито. На відкритті каплички на запрошення Нифонта, митрополита Волинського і Луцького були присутні багато представників єпископату Української православної церкви^{[джерело?]}.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 679 осіб, з яких 337 чоловіків та 342 жінки.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 710 осіб.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	99,59 %
російська	0,41 %

Видатні постаті

• Нифонт (в миру — Василь Андрійович Солодуха) — митрополит Луцький і Волинський.

Посилання

• Проповідь владики Ніфонта біля Бучинської Ікони Ікони Божої Матері,2008 рік
• Фільм про владику Ніфонта «Батюшка»,2009 рік [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.]
• Погода в селі Галина Воля [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Сайт школи с. Галина Воля [Архівовано 8 квітня 2022 у Wayback Machine.]