Вівчарик Марія Степанівна
| Марія Вівчарик | |
|---|---|
| Ім'я при народженні | Ластівка Марія Степанівна |
| Народилася | 21 липня 1925 с. Кривеньке Чортківського району Тернопільської області |
| Померла | 18 лютого 2018 (92 роки) Сміла, Черкаська область, Україна |
| Поховання | М.Сміла Черкаська область |
| Громадянство |  Україна |
| Національність | українка |
| Партія |  ОУНР |
| У шлюбі з | Ілля Гаврилович Вівчарик |
| Нагороди |  |
Марія Степанівна Вівчарик (до шлюбу Ластівка, псевдо: «Скеля»; 21 липня 1925, с. Кривеньке, нині Чортківський район, Тернопільська область — 18 лютого 2018, м. Сміла, Черкаська область) — українська громадська діячка, багатолітня членкиня ОУН, станична ОУН, ув'язнена радянських концтаборів, членкиня Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих[1]. Лицарка ордена княгині Ольги III ступеня[2].
Народилася 21 липня 1925 року в селі Кривеньке, тепер Чортківського району Тернопільської області.
Батько Степан Ластівка був січовим стрільцем. В боях під селищем Мотовилівка отримав важке поранення. Після поразки Української революції він довго лікувався, тож Марія виростала з мамою, дідусем і бабусею, свідомими українцями. Мати Євдокія Ластівка входила до товариства «Просвіта».
З 8 років Марія допомагала односельцям рятувати людей, які тікали від Голодомору 1932—1933 (село Кривеньке розташоване за 5 км від кордону між СССР і Польщею, що проходив по річці Збручу). З 13 років Марія Вівчарик - членкиня Товариства «Луг», з грудня 1941 р. — склала присягу і стала членкинею ОУН. Зв'язкова, а з травня 1944 р. обрана станичною.[3] За дорученням організації ОУН працювала секретаркою сільради села Кривеньке, надавала важливу інформацію українському підпіллю.18 грудня 1945 р. заарештована КДБ. В лютому 1946 р., після катувань, військовий трибунал у Чорткові засудив її на 10 років концтаборів і 5 років позбавлення прав. З квітня 1946 р. відбудовувала затоплені шахти Донбасу. У листопаді вивезена в Комі АРСР в зловісний «Мінлаг» у місті Інті, де працювала на різних важких роботах (переважно земляних). Була звільнена в жовтні 1954 р. і відправлена на поселення в Інту.[4]
Чоловік: Ілля Гаврилович Вівчарик (псевдо "Середа"). Учасник бойових дій у Другій світовій війні, активний член українського підпілля. Заарештований за протидію радянській владі у 1945 році.[5] Відбував покарання в місті Інті, де одружився з М. Вівчарик. У 1969 р. сім'я повернулася в Україну, у Смілу Черкаської області, бо в Західній Україні жити не дозволяли.
Марія Вівчарик була серед засновників міських організацій Народного руху в Україні, Товариства політв'язнів і репресованих, Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, Конгресу українських націоналістів. Останнім часом її знали і як активістку громадської організації «Територія гідності», мала посвідчення № 1, яке залишатиметься за нею навічно. Виростила двох синів — Богдана (військовий) й Олександра (журналіста, члена Історичного клубу «Холодний Яр»), двох онуків — Назарія і Василинку, правнучку Зоряну.
Була активною волонтеркою, постійно допомагала бійцям на фронті. За заслуги перед Україною була нагороджена — орденом Княгині Ольги[6] і відзнакою «Холодний Яр».
Померла 18млютого 2018 року у Смілі. Чин поховання Марії Вівчарик провели в новозбудованій церкві Різдва Івана Хрестителя (ПЦУ), відбудові якою вона присвятила багато років свого життя.
- Вівчарик: До Дня пам'яті Героїв Крут — для завзяття! http://46.4.78.21/direct/80-vivcharik/39803-vivcharik-do-dnja-pamjati-geroyiv-krut-dlja-zavzjattja
- Марія Степанівна Вівчарик - "Скеля" http://nezboryma-naciya.org.ua/show_month.php?id=223#1899 [Архівовано 15 грудня 2018 у Wayback Machine.]
- Вівчарик О. Подорож у Каторжні місця. Документально- публіцистичні розповіді. - Черкаси: Видавець Олександр Третяков. 2017. - 256 с.
- Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга друга / Упор. Бажан О. Г., Гасай Є. О., Гуцал П. З. / Тернопіль: ТзОВ “Терно-граф”, 2012. – с. 243 ., іл. http://www.reabit.org.ua/files/store/Ternopol.2.pdf [Архівовано 14 травня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Марія Степанівна Вівчарик-«Скеля». [Архівовано 11 травня 2021 у Wayback Machine.] «Незборима нація»
- ↑ Указ Президента України № 1653/2005 Про відзначення державними нагородами України колишніх політичних в'язнів і репресованих. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 5 травня 2020.
- ↑ Коваль, Роман (березень 2018). Марія Степанівна Вівчарик - "Скеля". Незборима нація (українська) . Видання історичного клубу "Холодний яр". Архів оригіналу за 15 грудня 2018. Процитовано 05.05.2020.
- ↑ Вівчарик, Олександр (2017). Подорож у Каторжні місця. Документально- публіцистичні розповіді (українська) . Черкаси: Олександр Третяков. с. 3—158.
- ↑ Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга друга (українська) . Тернопіль: ТзОВ “Терно-граф”. 2012. с. 243.
- ↑ Указ Президента України № 1653/2005 Про відзначення державними нагородами України колишніх політичних в'язнів і репресованих (українська) . 2005. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 05.05.2020.