Вулканічна блискавка
Вулканічна блискавка (англ. Volcanic lightning; також Брудна гроза — англ. Dirty thunderstorm) — це погодне явище, яке характеризується утворенням блискавки в хмарі попелу, що піднімається з жерла вулкана під час виверження.[1]
Вулканічна блискавка виникає внаслідок зіткнення, фрагментації частинок вулканічного попелу (а іноді й льоду), які генерують статичну електрику в межах вулканічного шлейфу, що призводить до назви «брудна гроза» (англ. Dirty thunderstorm).[2] Конвекція вологи та утворення льоду також зумовлюють динаміку виверження шлейфу й можуть спричинити вулканічні блискавки. Але на відміну від звичайної грози, вулканічна блискавка може виникнути ще до того, як у хмарі попелу утвориться будь-який кристал льоду.[3]
Перші зафіксовані спостереження за вулканічними блискавками були зроблені Плінієм Молодшим, що описує виверження Везувію в 79 р. н. е.[3]
Перші дослідження вулканічних блискавок також були проведені на горі Везувій професором Пальмієрі, який спостерігав за виверженнями 1858, 1861, 1868 і 1872 років обсерваторії Везувій.[4]
.jpg)
Найвідоміші з останніх вулканічних блискавок спостерігалися під час виверження вулканів Редаут (США, 2009 рік), Мерапі (Індонезія, 2010 рік), Ейяф'ятлайокютль (Ісландія, 2010 рік), Сіммое (Японія, 2011 рік), Сакура-дзіма (Японія, 2015 рік), Кальбуко (Чилі, 2015 рік).[5]
Відомим зображенням цього явища є «Сила природи», зроблене мексиканським фотографом Серхіо Тапіро в місті Коліма, Мексика, який здобув третє місце (категорія «Природа») у Всесвітньому конкурсі фотографій для преси 2016 року.[4]
Вважається, що трибоелектричне (фрикційне) зарядження в шлейфі вулкана під час виверження є основним механізмом електричного зарядження. Електричні заряди утворюються під час зіткнення уламків гірських порід, попелу та льоду у вулканічному шлейфі, які створюють статичні заряди, подібно до того, як частинки льоду стикаються під час регулярних гроз. Конвекція під час підйому шлейфа розділяє зони з різним зарядом, що і спричиняє електричний розряд.[6]
Фрактоемісія — виникнення заряду через руйнування частинок породи. Це може бути значним джерелом заряду поблизу отвору виверження.[6]
Висота шлейфу виверження пов’язана з механізмом, який генерує блискавку. У більш високих шлейфах попелу (7–12 км) велика концентрація водяної пари може сприяти блискавичній активності, тоді як менші шлейфи попелу (1–4 км) отримують більше свого електричного заряду від роздроблення гірських порід поблизу отвору вулкана.
Атмосферна температура також грає роль у формуванні блискавки. Холодніші температури довкілля сприяють замерзанню та заряду льоду всередині шлейфу, що призводить до більшої електричної активності.[7]
- ↑ Чудеса природы: что такое "грязная гроза"?. BBC News Русская служба (рос.). 9 квітня 2015. Архів оригіналу за 28 листопада 2019. Процитовано 25 березня 2021.
- ↑ Francis, P.; Neuberg, J.; Sparks, R. S. J.; Hoblitt, Richard P. (15 травня 2000). Was the 18 May 1980 lateral blast at Mt St Helens the product of two explosions?. Philosophical Transactions of the Royal Society of London. Series A: Mathematical, Physical and Engineering Sciences. Т. 358, № 1770. с. 1639—1661. doi:10.1098/rsta.2000.0608. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 25 березня 2021.
- ↑ а б Неймовірне відео брудної грози над вулканом. world.segodnya.ua (укр.). Архів оригіналу за 1 квітня 2022. Процитовано 25 березня 2021.
- ↑ а б History of Volcanic Lightning | Volcano World | Oregon State University. volcano.oregonstate.edu. Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 25 березня 2021.
- ↑ Явища природи, в які складно повірити | СК ІНГОССТРАХ. Страховая компанія — ІНГОССТРАХ (укр.). 21 червня 2016. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 25 березня 2021.
- ↑ а б Geoattractions, vul. Hrushevskogo 4, Lviv (2021). www.findglocal.com. Процитовано 25 березня 2021.
- ↑ Bennett, A J; Odams, P; Edwards, D; Arason, Þ (1 жовтня 2010). Monitoring of lightning from the April–May 2010 Eyjafjallajökull volcanic eruption using a very low frequency lightning location network. Environmental Research Letters. Т. 5, № 4. с. 044013. doi:10.1088/1748-9326/5/4/044013. ISSN 1748-9326. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 25 березня 2021.