Бучацький мирний договір
| Бучацький мирний договір | |
|---|---|
| Тип | мирна угода |
| Підписано | 18 жовтня 1672 |
| Місце | Бучач |
| Підписанти | Річ Посполита і Османська імперія |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Бучацький мирний договір («Pacta z Cesarzem Tureckim przez Commifsarzow Rzpltey o Kamieniec zawarte Anno Dni 1672») — мирна угода між Річчю Посполитою і Османською імперією, укладена 18[1][2] (28) жовтня 1672 року в місті Бучачі[3] чи його околицях.
Стосовно українських земель Брацлавщини та Правобережної Київщини (де існував козацький устрій), польська сторона вперше на міжнародно-правовому рівні вжила термін «Українська держава»[4] пол. Panstwo Ukrainskie[5][6]. На думку історика Тараса Чухліба, це мало визначальне значення у квітні 1918 року, коли П. П. Скоропадський фактично відновив її під тією ж назвою[5][7].
Договір також підбив підсумок першого етапу польсько-турецької війни 1672—1676 років, у ході якої козацьке військо Петра Дорошенка воювало проти поляків у союзі з османами. Внаслідок поразки Речі Посполитої у війні з Османською імперією і укладення договору ставало неможливим возз'єднання Правобережної України і Західної України, що перекреслювало політичні плани П. Дорошенка домогтися створення незалежної соборної держави[4].
Війна розпочалась навесні 1672 року. Завдавши ряд поразок військам Речі Посполитої під командуванням коронного гетьмана Яна Собеського влітку 1672 року, османсько-українська армія на чолі з султаном Мегмедом IV і гетьманом Петром Дорошенком здобула фортецю Кам'янець-Подільський і розпочала наступ на Галичину. На початку вересня почалася облога Львова османсько-кримсько-українськими військами. За цих умов уряд Речі Посполитої був змушений укласти Бучацький мирний договір.
Делегатами короля Міхала Вишневецького були: волинський каштелян Ян Францішек Любовецький, чернігівський каштелян Ґабріель Сільніцький (король призначив його десь на початку вересня 1672[8]), підскарбій надвірний коронний Ян Шумовський[9]. Перемовини комісарів розпочались під Львовом наприкінці вересня. 10 жовтня під Бережанами Ґабріель Сільніцький приєднався до інших королівських представників. Перемовини з османами під Бучачем розпочались 13 жовтня[8]. За умовами укладеного договору (польські історики називають її найганебнішою у всій історії Польщі):
- Подільське воєводство відходило до Османської імперії; вся територія східного та західного Поділля за Бучацьким договором відійшла до Османської Імперії (від Бучача — по Брацлав)
- визнавалася влада Петра Дорошенка на Брацлавщині і Південній Київщині; з цих земель виводилися всі залоги Речі Посполитої
- Річ Посполита зобов'язувалася сплатити Османській імперії контрибуцію за зняття облоги Львова і щорічно платити 22 тисячі золотих (дукатів[10]) данини.
19 жовтня султан прийняв комісарів короля на офіційній авдієнції, вручив їм кафтани ленників. Після цього комісари мали авдієнцію у хана в його таборі[8].
У квітні 1673 року сейм Речі Посполитої відмовився затвердити Бучацький мирний договір, польсько-турецька війна поновилася й тривала до укладення Журавненського договору 1676 року.
Гетьман Петро Дорошенко не був задоволений результатами османської інтервенції. Усі подільські міста та містечка були пограбовані та зруйновані, тільки з подільської столиці — Кам'янця — було вивезено цінних речей на 100 возах до Стамбула. Були пограбовані чи знищені всі церкви та костели, забрано чи знищено всі дзвони[11]. Головні храми були перетворені на мечеті. Населення та шляхти на Поділлі майже не залишилось. Значна частина міщан та шляхти переселились на землі Речі Посполитої, сільське населення за Дніпро. Значна частина української території — західне та східне Поділля — стали просто османською провінцією, і Дорошенко мусив задовольнитися напівзруйнованими й спустошеними Брацлавщиною та Київщиною, де були цілі округи, готові у будь-яку мить від'єднатися від нього. Збереглися відомості, що Дорошенко був розчарований в османській протекції взагалі, та рада старшин ухвалила не відступати від османського султана, бо «тепер, крім султана, нікуди дітись».
Існує думка, що Бучацька угода була підписана османським султаном під липою, яка росте при дорозі на «Південному масиві» Бучача, про що повідомляє таблиця: «400-річна Золота липа, під якою у 1672 році був підписаний Бучацький мир з Туреччиною».
.jpg)
У 1672 у Бучацькому договорі польською й османською мовами зазначене існування України, української державності[12].
- ↑ Козак М., Логуш Д., Уніят В. Бучач // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 582. — ISBN 978-966-457-228-3.
- ↑ є також дати: 8 жовтня — у Степанков В. Петро Дорошенко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994. — 560 с. — С. 310. — ISBN 5-203-01639-9; 16 жовтня — у Чухліб Т. Михайло Ханенко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — 560 с. — С. 326. — ISBN 5-203-01639-9. чи Treaty of Buchach [Архівовано 7 січня 2021 у Wayback Machine.] at the Encyclopedia of Ukraine
- ↑ Гуцал П. Бучацький мирний договір… — С. 208.
- ↑ а б Чухліб Т.. Бучацький мирний договір 1672 р. [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 420. — ISBN 966-00-0734-5.
- ↑ а б Віднайдено документи, які підтверджують, що у XVII столітті в нас була суверенна Українська держава. Kau.com.ua. Карпатський університет ім. А. Волошина. 7 березня 2020. Архів оригіналу за 10 січня 2021. Процитовано 16 листопада 2021. [Архівовано 10 січня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Знайшли 350-річний документ зі згадкою про Україну (Тарас Чухліб опублікував фото оригінального Бучацького миру) [Архівовано 13 квітня 2020 у Wayback Machine.] // Gazeta.ua. 3 жовтня 2019.
- ↑ Тарас Чухліб, У щойно віднайденому в польських архівах перекладі турецького оригіналу Бучацького договору на польську мову …// Facebook, 16 вересня 2019. Архів оригіналу за 24 липня 2020 на сайті Archive.is. Процитовано 27 грудня 2021.
- ↑ а б в Nagielski M. Silnicki Gabriel… — S. 494.
- ↑ Barącz S. Pamiątki buczackie [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]. — Lwów : Drukarnia «Gazety narodowej», 1882. — S. 9. (пол.)
- ↑ Руїна: друга половина XVII ст.… — С. 335.
- ↑ Там само. — С. 374—375.
- ↑ Віднайдено документи, які підтверджують, що у XVII столітті в нас була суверенна Українська держава. Львів місто натхнення. 21.09.2019. Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 28.09.2020.
- Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
- Григор'єва Т. Дипломатія Речі Посполитої напередодні та під час польсько-османської війни 1672—1676 рр.
- Гуцал П. Бучацький мирний договір // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 208. — ISBN 966-528-197-6.
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- Руїна: друга половина XVII ст. / Упоряд. і передмова О. І. Гуржія; Ред. кол. В. А. Смолій (голова) та ін. — К. : Україна, 1996. — 431 с. — ISBN 5-319-01313-2.
- Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання [Архівовано 8 серпня 2021 у Wayback Machine.]. — К. : Темпора, 2011. — 632 c. — ISBN 978-617-569-051-2.
- Станіславський В. В. Галицька кампанія турецько-татарсько-українських військ 1672 [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- Nagielski M. Silnicki Gabriel h. Jelita (zm.1681) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1997. — T. XXXVII. — S. 492—496. (пол.)
| XV століття | |
|---|---|
| XVI століття | |
| XVII століття | |
| XVIII століття | Прут (1711) • Константинополь (1712) • Адріанополь (1713) • Пожаревац (1718) • Константинополь (1720) • Константинополь (1724) • Ахмет-Паша (1732) • Константинополь (1736) • Белград (1739) • Ніш (1739) • Керден (1746) • Кючук-Кайнарджі (1774) • Айналикавак (1779) • Свіштов (1791) • Ясси (1791) • Тріполі (1796) • Туніс (1797) |
| XIX століття | Париж (1802) • Дарданелли (1809) • Бухарест (1812) • Ерзурум (1823) • Аккерман (1826) • Адріанополь (1829) • Константинополь (1832) • Юнкяр-Іскелесі (1833) • Кютахья (1833) • Балта-Ліман (1849) • Лондон (1840) • Лондон (1841) • Париж (1856) • Шкодер (1862) • Сан-Стефано (1878) • Берлін (1878) • Кіпр (1878 ) • Топхане (1886) • Константинополь (1897) |
| XX століття | |
.svg){kind=small}