Боярські книги
Боярські книги (рос. Боярские книги) — обліковий документ для вищого прошарку російського дворянства.
Книги, що складалися в Розрядному наказі. У Боярські книги заносився список імен згідно чинів у наступному порядку: боярин, окольничий, кравчий зі шляхом, кравчі, скарбники, думні генерали, думні дворяни[ru], постільничий, печатники[ru], стряпчі[ru] з ключем, думний дяк[ru], дяки Наказу таємних справ[ru], московський ловчий, укладничий, ясельничий, кімнатні стольники, стольник, стольники в генералах, полковники, стольники государинь, патріарші стольники, стряпчі з вбранням, стряпчі в полковників, підполковники, московські дворяни[ru], дворяни в полковників, дворяни цариць, іноземці, поляки прийнявші православ'я та новохрещені татари, дяки за наказами, шатерничі[ru], дворяни міст[ru].
У цих осіб вказувалися: оклади помісні[ru] та грошові, всі зміни, що відбувалися в їх службовій діяльності з короткими біографічними нотатками (підвищення в чині, надбавка окладу, відставка, полон, хвороба, смерть, опала[ru], постриг у монастир та інше)[1].
Боярські книги розкривають повноту службової діяльності, повідомляють біографічні відомості, розкривають устрій придворної служби. Як офіційні документи вони мають важливе значення при визначенні походження давніх родів (стовпове дворянство[ru]) і при доказуванні дворянського походження, служб предків. Боярські книги займають найважливіше значення у шерегу історичних джерел[1].
Час формування Боярських книг невідомий, але ґрунтуючись на історичних даних, можна віднести їх до царювання Івана III. Швидке розширення Московського князівства, за рахунок приєднання удільних князівств і переходу їх на службу до великого князя, збільшення числа військових конфліктів, шлюб Івана III з грецькою царівною та введення візантійських звичаїв, все це вимагало значного збільшення числа чинів й посад. Таке збільшення вимагало розмежування службових відносин та обов'язків, а особливо системи помісних окладів і суперечки по місництву, змушували московський уряд постійно мати на увазі всіх служачих осіб і стежити за їх службовою діяльністю. Тому були заведені особливі списки, що отримали назву Боярських книг.
Час укладання Боярських книг підтверджено і тим, що найдавніша з них подарована Шереметєвою Марією Петрівною Вільним російським зборам[ru] і відноситься до 1462 р.[1].
Всього відомо 12 книг від 1627 р. до 1692 р., з додатком останнього тому до 1715 року. Ці знаходяться в Російському державному архіві давніх актів у м. Москві. Найдавніші книги втрачені у добу Смутного часу; тільки дві з них 1573 і 1611 років, вціліли від винищення і були відомі, але також і вони загинули під час пожежі в Москві в 1812 році[1].
До XXI століття вціліли Боярські книги за роки: 1627, 1629, 1636, 1640, 1658, 1668, 1676 (дві книги), 1677, 1686, 1692 (дві книги). Ці книги містять відомості також за проміжні роки. Всього в цих книгах до 8000 сторінок. Книги 1668 і 1677 років скріплені підписом дяків, інші цього скріплення не мають[1].
- ↑ а б в г д (рос.) «Алфавитный указатель фамилий и лиц, упоминаемых в Боярских книгах, хранящихся в I-ом отделении московского архива министерства юстиции, с обозначением служебной деятельности каждого лица и годов состояния, в занимаемых должностях». М., Типогр: С. Селивановского. 1853 г. — стр. «Введение».
- (рос.) «Алфавитный указатель фамилий и лиц, упоминаемых в боярских книгах, хранящихся в 1-м отделении Московского архива министерства юстиции с обозначением служебной деятельности каждого лица» (Москва, 1853 год).
- (рос.) Боярская книга 1658 года. [Архівовано 18 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- (рос.) Захаров А. В., Боярские списки XVIII века [Архівовано 15 червня 2010 у Wayback Machine.], 2013.
