Блюмкін Яків Григорович

Блюмкін Яків Григорович
Народився	12 (25) березня 1900, 1900 або 1898 Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер	3 листопада 1929(1929-11-03) або 1929 Москва, СРСР ·вогнепальна рана
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	революціонер, розвідник, військовослужбовець, шпигун, терорист
Галузь	спецслужба
Alma mater	Особливий факультет Військової академії РСЧА імені М. Фрунзеd
Знання мов	російська
Заклад	ВЧК і Об'єднане державне політичне управління
Партія	Партія соціалістів-революціонерів
Брати, сестри	Natan Bazilevsky-Blumkind

Яків Григорович Блюмкін (також Сі́мха-Я́нкев Ге́ршев Блю́мкін; 27 лютого (12 березня) 1898, Одеса — листопад 1929, Москва) — один з активних діячів органів державної безпеки комуністичної Росії — чекістів, а також міжнародного комунізму; один з виконавців вбивства німецького посла в РРФСР графа фон Мірбаха.

Життєпис

Народився у бідній єврейській родині прикажчика Гірша Блюмкіна (народився в містечку Сосниця Чернігівської губернії) та домогосподарки Хаї-Лівші Лейбовни Блюмкіної (народилася в місті Овруч Волинської губернії). У Якова було дві старші сестри і троє старших братів. Батько помер у 1906 р.

У 1908—1913 рр. навчався в безкоштовному єврейському духовному початковому училищі — 1-й Одеській талмудторі. Всі роки навчання підробляв хлопчиком на побігеньках в різних конторах і магазинах. Після закінчення талмудтори навчався в електротехнічних майстернях, працював електриком. Витримав іспит в технічне училище інженера Лінденера, але не зміг продовжувати навчання через відсутність коштів.

У 1914 р. вступив у партію соціалістів-революціонерів.

У 1916 р. почав працювати на консервній фабриці «Брати Авіч та Ізраільсон».

У лютому 1917 р. став агітатором Одеської Ради робітничих депутатів.

Навесні 1917 р. Блюмкін поїхав до Сосниці Чернігівської губернії, де помер його дід, який залишив йому спадок в 300 рублів. Звідти він поїхав до Харкова, де працював у конторі торгового дому Гольдмана і Чапко та приєднався до партії соціалістів-революціонерів лівого крила. У серпні 1917 р. поїхав до Симбірська, а потім до Алатира як агітатор від есерів. Був обраний членом Симбірської, а згодом Алатирської Ради селянських депутатів.

Після жовтневого перевороту 1917 р. повернувся до Одеси. У січні 1918 р. вступив до «1-го добровольчого революційного залізного загону», який входив до складу Особливої революційної Одеської армії (нею командував лівий есер Петро Лазарев), а пізніше — до складу 3-ї Української армії. Був обраний командиром загону. Після падіння Одеської Радянської республіки і переходу міста 12-13 березня під контроль німецьких і австро-угорських військ евакуювався з радянськими військами з Одеси до Феодосії. Був призначений військовим комісаром армії, потім — помічником начальника штабу і начальником інформаційного (розвідувального) відділу, а пізніше — виконуючим обов'язки начальника штабу армії. 3-я армія з боями відступила з Криму на північ маршрутом Феодосія — Лозова — Барвінкове — Слов'янськ. У квітні 1918 р., під час знаходження армії у Слов'янську, з місцевого відділення Державного банку було «експропрійовано» 4 млн рублів. Ступінь участі в цьому командування армії та особисто Блюмкина, а також доля викрадених грошей залишаються невідомими.

Після розгрому німцями 3-ї армії, в травні 1918 р. Блюмкін потрапив до Москви. За деякими даними, намагався влаштуватися в канцелярію радянської делегації, яка вирушала до Києва для переговорів з Україною. У червні був направлений ЦК партії лівих есерів на роботу до Всеросійської надзвичайної комісії (ВЧК). Організував і очолював Відділення по боротьбі з міжнародним шпигунством Відділу по боротьбі з контрреволюцією. В цей же час відвідував літературні вечори, познайомився та невдовзі посварився з Осипом Мандельштамом, подружився із Сергієм Єсеніним, який познайомив його з поетами Анатолієм Марієнгофом, Вадимом Шершеневичем, Олександром Кусіковим.

4 липня представники ЦК партії лівих есерів доручили Блюмкіну вбити посла Німеччини в РРФСР графа фон Мірбаха, щоб зірвати Брестський мир. Пізніше Блюмкін стверджував, що, дізнавшись про рішення ЦК вбити Мирбаха, сам запропонував свою кандидатуру і рекомендував колишнього співробітника ВЧК Миколу Андрєєва.

6 липня 1918 р. Блюмкін та Андрєєв з'явилися в посольство Німеччини і, пред'явивши підроблене посвідчення за підписом голови ВЧК Ф. Дзержинського і секретаря ВЧК І. Ксенофонтова, домоглися зустрічі з Мірбахом. Під час зустрічі спочатку кинули бомбу, а потім відкрили стрілянину з револьверів і застрелили Мірбаха. Блюмкін був поранений в ногу, обом терористам вдалося втекти, вони відразу ж були оголошені в розшук. Блюмкін, змінивши зовнішність, переховувався і лікував рани і отримані під час втечі травми в госпіталі, потім — в лікарні і на приватних квартирах. Заколот лівих есерів у Москві, що почався після вбивства, був насилу придушений вірними більшовикам латиськими стрільцями.

12 липня Блюмкін виїхав з Москви до Рибінську, де він жив під прізвищем Авербах і лікував ногу. У вересні Блюмкін зв'язався з ЦК лівих есерів і запропонував відправити його до України для терористичної роботи. Восени 1918 р Блюмкін нелегально перебрався під Петроград, жив у Кимрах, Гатчині, Царському Селі під іменем Костянтина Владимирова. У жовтні поїхав до Москви та домігся відправки його у листопаді для підпільної роботи до України.

Брав участь в організації ревкомів і повстанських загонів в Києві та інших містах України, вів агітацію серед робітників і селян, був членом нелегальної Ради робітничих депутатів Києва. В Україні жив під іменем Григорія Вишневського. Готував замах на гетьмана Скоропадського.

27 листопада 1918 р. Революційний трибунал заочно засудив Блюмкіна до 3 років в'язниці з примусовими роботами.

Після входження до Києва Червоної армії 5 лютого 1919 р. Блюмкін став секретарем Київського комітету Української партії лівих соціалістів-революціонерів, їздив у тил до петлюрівців у партійних справах. У березні 1919 р. неподалік від Єлисаветграда потрапив в полон до петлюрівців. Блюмкін писав в «Короткій автобіографії» в 1929 р., що в полоні його катували, вирвали всі передні зуби, напівзадушили та викинули голим на полотно залізниці. Отямившись, він дійшов до залізничної будки, звідки на наступний день, 13 березня, дрезиною був доставлений в лікарню до Єлисаветграда та провів там близько трьох тижнів.

14 квітня 1919 р. Блюмкін з'явився на прийом до голови Київської губернської ЧК Йосипа Соріна і надав докладні свідчення про свою роль у замаху на Мірбаха. Блюмкіна відправили до Москви, там він повторив свої свідчення Особливій слідчій комісії. При цьому він заявив, що вбивав Мірбаха не для сигналу до початку «заколоту» лівих есерів, а з ідейних міркувань. 16 травня 1919 р. президія ВЦВК за клопотанням комісії прийняла постанову амністувати Блюмкіна.

Після амністії Блюмкін в травні 1919 р. вступив до Союзу есерів-максималістів і повернувся до Києва для підготовки замаху на Колчака. Однак деякі з колишніх товаришів Блюмкіна зв'язали з його явкою з повинною арешти в травні 1919 року чекістами в Києві кількох лівих есерів. У червні 1919 р. ліві есери тричі вичняли замах на життя Блюмкіна в Києві, але безуспішно. Блюмкін був поранений у голову. Оговтавшись після поранення, він повернувся до Москви.

1920 р. прийнятий у РКП(б), працював у Наркоматі армії і флоту, а також в органах ЧК (згодом ГПУ).

Улітку 1920 р. — комісар штабу Червоної Армії Гилянської радянської республіки (Північний Іран). З вересня 1920 р. — слухач Академії Генштабу РККА. Блюмкін організовував масові страти білих офіцерів у Криму в кінці листопада — грудні 1920-го після поразки армії барона Врангеля. У 1920—1921 роках Блюмкін — начальник штабу 79-ї бригади, а пізніше — комбриг: планував і здійснював каральні акції проти повсталих селян Нижнього Поволжя, придушував Єланське повстання, боровся з «антоновщиною» на Тамбовщині. Восени того ж року Блюмкін командує 61-ю бригадою, направленою на боротьбу проти військ барона Унгерна.

З 1922 року працював у секретаріаті голови РВСР Л. Д. Троцького для особливих доручень. З 1923 р. у зовнішній розвідці ОГПУ. У 1924—1925 рр. помічник повноважного представника ОГПУ в Закавказзі з командування військами Закавказької ЧК. У 1925—1926 рр. відповідальний співробітник Наркомату торгівлі. У 1926—1927 рр. — головний інструктор Державної внутрішньої охорони (служби безпеки) Монголії. У 1928—1929 рр. — нелегальний резидент радянської розвідки на Близькому Сході. Був агентом ГПУ в Грузії, Палестині, Монголії.

Наприкінці 1920-х рр. був направлений до Франції із завданням убити перебіжчика Бориса Бажанова. Будучи резидентом ОГПУ в Туреччині, повертаючись з Індії через Константинополь, зустрівся з Л. Д. Троцьким на Принцевих островах, підтримував з ним зв'язок через його сина Л. Сєдова. Блюмкін заявив Троцькому, що передає себе — «в його розпорядження», склав рекомендації з організації його особистої охорони, передав Троцькому, який готував до видання автобіографічну книгу «Моє життя», зведення про діяльність співробітників потягу голови Реввоєнради в роки громадянської війни, погодився нелегально переправити в СРСР для учасників опозиції лист Троцького і декілька його книг.

У 1929 році повернувся до СРСР, де передав пакунок К. Б. Радеку. Радек, навіть не відкривши його, подзвонив Г. Г. Ягоді.

Блюмкін мав намір покінчити життя самогубством, згодом намагався втекти з СРСР, але не зміг виїхати з Москви та був заарештований 15 жовтня. 2 листопада у тюрмі написав автобіографію. 3 листопада 1929 р. колегія ОГПУ ухвалила розстріляти його «за повторну зраду справі пролетарської революції і радянської влади і за зраду революційній чекістській армії». 5 листопада — Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило смертний вирок.

Блюмкін розстріляний в будівлі внутрішньої в'язниці ОГПУ на Луб'янці в Москві в один з днів між 3 та 6 листопада 1929 р., точна дата смерті не встановлена.

Література

• Федорова Л. Д. БЛЮМКІН Яків Григорович [Архівовано 6 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 303. — ISBN 966-00-0734-5.
• Абрамов В. Евреи в КГБ. Палачи и жертвы. — М. : Яуза — Эксмо, 2005.
• Матонин Е. В. Яков Блюмкин: Ошибка резидента. — Москва : Молодая гвардия, 2016. — (Жизнь замечательных людей) — 4000 прим. — ISBN 978-5-235-03863-9.