Перейти до вмісту

Асаф'єв Борис Володимирович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Асаф'єв Борис Володимирович
ПсевдоИгорь Глебов і Igor' Glebov[1]
Народився17 (29) липня 1884
Санкт-Петербург, Російська імперія[2]
Помер27 січня 1949(1949-01-27)[2][3][…] (64 роки)
Москва, СРСР[2]
ПохованняНоводівичий цвинтар
Країна СРСР
 Російська імперія
Діяльністькомпозитор, хореограф, музикознавець, диригент, теоретик музики, музичний педагог, піаніст, публіцист, музичний критик
Галузьмузикознавство[1][1], музика[1][1], компонування музикиd[1][1], музична критика[1][1], музична освіта[1][1] і музична композиція[1]
Alma materісторико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університетуd і Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
Науковий ступіньдоктор мистецтвознавства[d] (1941)
Знання мовросійська[5][1][1]
ЗакладСанкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
ЧленствоСпілка композиторів СРСР, Російська академія наук і Академія наук СРСР
Жанркласична музика
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»
Сталінська премія 1-го ступеня Сталінська премія 2 ступеня народний артист СРСР народний артист РРФСР заслужений діяч мистецтв РРФСР Сталінська премія
IMDbID 0038289

Бори́с Володи́мирович Аса́ф'єв (літературний псевдонім — Ігор Глєбов; 29 липня 1884, Петербург — 27 січня 1949) — російський радянський музикознавець, композитор, музично-громадський діяч, академік (1943), народний артист СРСР (1946), лауреат Сталінської премії (1943, 1948).

Біографічний нарис

[ред. | ред. код]

Народився в Петербурзі. Закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету і консерваторію по класу композиції А. К. Лядова. В 1919—1930 працював у ленінградському Інституті історії мистецтв, у 192543 — професор Ленінградської консерваторії. 1926 року став одним із засновників Асоціації сучасної музики, що пропагувала новітні твори світових і радянських композиторів. У рамках концертів, організованих відділенням, звучали твори композиторів Новоївіденської школи, французької «Шістки», а також Сергія Прокоф'єва та Ігоря Стравінського. В 1920-ті роки Асаф'євим були написані більшість його монографій, в тому числі «Музична форма як процес».

В 1930-ті після ліквідації АСМ, Асаф'єв зосереджується переважно на композиторській діяльності. У воєнні роки пережив блокаду Ленінграда. З 1943 переїхав у Москву, де очолював музичний сектор Інституту історії мистецтв АН СРСР у Москві. З 1948 року очолював правління Спілки радянських композиторів СРСР. Помер у Москві.

Творчість

[ред. | ред. код]

Праці Асаф'єва з історії і теорії музики мали основоположне значення для радянського музикознавства. Особливе значення мають розроблена дослідником теорія інтонації, викладена у книзі «Музична форма як процес [Архівовано 19 листопада 2010 у Wayback Machine.]» (1930). Асаф'єв розглядає інтонацію як специфічної форми виявлення музичного мислення, а сама музика визначається дослідником як «мистецтво інтонованого смислу». Асаф'єву належить також введення терміну симфонізм, як метод художнього узагальнення в музиці.

Крім того Асаф'єв є автором ряду монографій, присвячених творчості Л. Бетховена, Ф. Ліста, Ф. Шопена, М. І. Глінки, П. І. Чайковського, О. Скрябіна, С. Прокоф'єва.

Поряд з тим Асаф'єв залишив значний композиторський доробок. Він написав 27 балетів («Полум'я Парижа», 1932, «Бахчисарайський фонтан», 1934), 10 опер, 3 симфонії та інші твори.

Праці

[ред. | ред. код]
  • Асафьев Б. В. Русская музыка от начала XIX столетия (М.-Л., 1930)
  • Асафьев Б. В. Избранные труды, тт. 1-5. М., 1952—1957
  • Асафьев Б. В. Музыкальная форма как процесс, кн. 1-2. Л., 1971
  • Асафьев Б. В. Книга о Стравинском. Л., 1977

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж и к л м н п р Чеська національна авторитетна база даних
  2. а б в г Асафьев Борис Владимирович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. а б SNAC — 2010.
  5. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Література

[ред. | ред. код]