Арбалет

Арбале́т (фр. arbalète від лат. arcuballista — «аркбаліста»), самостріл — вид зброї дальнього бою, розвиток конструкції лука. Арбалет переважає лук у точності та дальності стрільби, але має меншу скорострільність. Відомі ручні арбалети та їх збільшені станкові варіанти, що використовувалися при обороні фортець.

Для стрільби з арбалета використовувалися болти — особливі арбалетні стріли, які зазвичай були товстішими і коротшими ніж стріли лука, і, іноді, кулі (такий арбалет називався шнеппер). На війні використовувалися як ручні арбалети, так і їх збільшені станкові варіанти.

Будова

Ескіз арбалета Леонардо да Вінчі

Базовою частиною арбалета є ложе, усередині якого кріпиться спусковий механізм. На верхній поверхні ложа знаходиться напрямний паз для болтів, а на кінці ложа встановлювалися стремено і хрестовина із закріпленими на ній пружними елементами (плечима), які зазвичай виготовляються із сталі, дерева або рогу.

Козяча нога

Типовий спусковий механізм складався із спускового важеля, горіха (шайби з прорізом для хвостовика стріли і з зачепом для тятиви) і фіксуючої пружини. Більш коротке плече спускового важеля впиралося у виступ горіха, пружина тиснула на довге плече і утримувала механізм у зведеному положенні. Коли арбалетник натискав на спусковий важіль, коротке плече виходило із зачеплення з горіхом, який у свою чергу прокручувався навколо осі під дією тятиви і вивільняв її з зачепу.

У залежності від способу зведення тятиви середньовічні європейські арбалети ділилися на три основні типи. Кожен наступний з названих типів був досконаліший попереднього, але вимагав більше часу на перезарядження. Тому чисельно переважали простіші арбалети.

У найпростіших арбалетах тятиву натягували просто руками. Такі арбалети робилися з дерева та рогу, були не дуже потужні і через менші ніж в лука плечі поступалися йому потужністю. Їх єдиною перевагою була простота та зручність прицілювання. Пізніше подібні арбалети почали заряджати за допомогою приставного залізного важеля, що називався «козяча нога». Пізніше в Європі було винайдено спосіб заряджання за допомогою поясного гака. Цей гак висів на товстому широкому шкіряному поясі. Гаком чіпляли тятиву, присідали і ногою упиралися в стремено на кінці ложі за луком, а потім вставали і зводити арбалет в бойове положення. Перевагою цього способу була простота, а також те, що при цьому працювали м'язи ніг та корпусу, які помітно сильніші, ніж на руках. Відповідно арбалети почали робити потужнішими. Однак класичними вважаються важкі арбалети з крицевими луками та механічними пристроями заряджання. Останніх відомо два — «англійський» з блоковим натяжним пристроєм і коміром з двома рукоятками і «німецький» або кранекін з зубчасто-рейковим механізмом. Кранекін був потужнішим, але помітно дорожчим. У будь-якому випадку важкі арбалети були дорогою зброєю, що вимагала багато часу на перезарядження, бо і блок і кранекін слід було надіти на арбалет, звести тятиву, зняти зарядний пристрій, вкласти стрілу і лише після цього стріляти. Однак незважаючи на усі недоліки, важкі арбалети були вельми потужною зброєю з натягом у кілька сот кілограмів. Втім не слід забувати що у луків робота пропорційна не лише накопиченій енергії, але і довжині ходу тятиви. Тому хоч важкі арбалети і були на порядок потужніші ніж луки, що натягувалися руками, але внаслідок того, що хід стріли в луків був помітно більший різниця в реальній силі пострілу була не настільки значна як можна було б подумати порівнюючи лише натяг зброї.

Від випадкових пострілів захищав запобіжник, а спеціальна клямка не дозволяла стрілі випадати з арбалета при опусканні його вниз.

Історія

Китайський станковий арбалет

Однією з найбільших незручностей лука була необхідність під час прицілювання утримувати тятиву в натягнутому стані. Природно, виникала думка якось закріпити її, — запасти енергію. Але, мало було винайти механізм здатний надійно утримувати в натягнутому стані тугу тятиву, а потім, при натисканні на спуск, звільняти її, треба було ще й налагодити масове виробництво таких механізмів.

Вперше ці проблеми були вирішені, напевно, у Стародавній Греції (Сіракузах) у V столітті до нашої ери. Грецький арбалет називався гастрофетом (черевним луком), оскільки його конструкція передбачала вже не тільки спусковий механізм, а й важільний механізм зведення (а на важіль треба було навалитися животом). У II столітті до н. е. (а за іншими даними ще в IV столітті до н. е.) незалежно арбалети були винайдені в Китаї.

Таким чином, арбалети мають дуже давню історію. Проте доля цього винаходу виявилася дуже непростою. У Китаї арбалет, зігравши помітну роль в боротьбі з гунами в період династії Хань, пізніше був забутий, що дозволило з великою помпою знову винайти його в XI столітті.

Арбалетник за щитом-павезою, XV століття (лялька-модель).

Знову арбалети починають згадуватися в Європі вже в епоху хрестових походів. Однак присутність зображення арбалетника на мініатюрі ще X століття — з біблії монастиря Сен-Жермен — вказує, що, принаймні, поодинокі випадки використання цієї зброї мали місце і раніше. Останнє, втім, не дивно, оскільки війни з арабами були частими і до хрестових походів. Так, «Хроніка Лівонії» (так звана «Хроніка Генріха Латвійського», вперше видана вона була Йоганном Даніелем Грубером за рукописом XVI ст.), описує активну участь арбалетників під час німецького завоювання Лівонії в перші роки XIII століття.

У 1139 році церква накладає заборону на використання арбалета проти християн, називаючи його «смертоносною зброєю», проте на «невірних» ця заборона не розповсюджувалася. У Німеччині арбалет використовувався містянами проти лицарів, які вважали арбалет підступною зброєю, негідною справжнього лицаря. Починаючи з XIV століття вірним супутником арбалетника стає щитоносець, що захищає його під час бою.

У XV—XVI століттях найкращими виробниками арбалетів вважалися іспанці, голландці і німці, найвлучнішими ж арбалетниками показала себе Генуя.

Окремо треба відзначити китайські магазинні арбалети. З'явилися вони в XII столітті і використовувалися китайською армією до кінця XIX століття. Вони були досить слабкими — енергія не перевершувала 90 Дж, зате ефективний важіль дозволяв зводити їх швидко і докладаючи невелику силу.

Китайський багатозарядний арбалет

Болти в кількості 8-12 штук розташовувалися у верхньому магазині і скочувалися в жолоб під власною вагою. Скорострільність з прицілюванням досягала 8 пострілів на хвилину. На невеликій відстані магазинний арбалет був досить ефективний проти не захищених обладунками людей.

Використання

Складна доля арбалета була зумовлена тим, що, рішуче перевершуючи лук в дальності і точності пострілу, а головне — в пробивний силі, він мав і вагомі недоліки — високу вартість і складність заряджання, значний у порівнянні з луком час перезаряджання.

Висока вартість обмежувала поширення арбалетів соціальними рамками — лише заможні ополченці могли дозволити собі таку зброю.

Однак у арбалета була незаперечна перевага. Лучникам доводилося роками навчатися стрільбі з лука, коли арбалетнику було досить зрозуміти механізм перезарядки і прицілювання.

Крім того, хоч пробивна сила арбалетних болтів і була велика, але сталевих кірас важільний арбалет не пробивав, а швидкість снаряда, хоча і була більшою, ніж у лука, але в абсолютному обчисленні залишалася незначною. Арбалетні болти, точно так само, як і стріли з лука, застрягали в щитах — навіть якщо наконечник і пробивав щит, держак все одно застрявав в ньому.

Виключаючи окремий випадок порівняно масового озброєння арбалетами піхоти династії Хань, справжнє визнання ця зброя отримало тільки в Європі з XIV століття, коли численні загони арбалетників стали неодмінною приналежністю лицарських армій. Вирішальну роль у піднятті популярності арбалетів зіграло те, що з XIV століття їх тятива стала натягатися коловоротом. Таким чином, обмеження, що накладаються на силу натягу, фізичними можливостями стрільця, були зняті, і легкий арбалет став важким — його перевага в пробивний силі над луком стала величезною — болти почали пробивати навіть суцільний обладунок. При цьому коловорот дозволяв зводити арбалет без особливих зусиль.

Гірші зразки арбалетів довго виготовлялися з дерев'яними дугами, що зводило їх переваги над луками до мінімуму — до зручності прицілювання. Тим не менш, арбалети гранично спрощеної конструкції — з дерев'яним луком і без спускового механізму (тятива в натягнутому стані чіплялася за пологий виступ ложа, звідки стикалася просто нігтем великого пальця) були поширені серед браконьєрів аж до XVII століття. Снарядом для подібних пристроїв частіше служила не стріла, а камінь або свинцева куля.

Дуга військового арбалета робилася спочатку із звичайного лучного композиту, а пізніше з пружної сталі.

Зводилися найстародавніші арбалети або важелем, або поясним гаком (арбалетник наступав ногою в стремено на кінці жолоба арбалета, нахилявся, зачіпав гаком тятиву — і потім розгинався, якщо міг), або просто двома руками (тятива в цьому разі робилася широкою, щоб не різати пальці).

Гачкова система взведення поширилася в Європі з XIII століття. До того арбалети зводився руками. Руками ж зводився і найдавніші китайські арбалети, хоча в середні століття китайці перейшли на систему важеля.

Арбалети в порівнянні з луками економили фізичну енергію стрільця. Хоча натяг арбалета перевершував натяг лука у багато разів (наприклад, для зведення китайського арбалета треба було вижати понад 130 кг), навіть безколоворотні арбалети зводити було значно простіше, так як для зведення арбалета і натягнення лука використовуються різні групи м'язів. Також навантаження знижувалася за рахунок того, що при натягу лука потрібно витримати баланс між силою, точністю та швидкістю рухів, а для арбалета була важлива тільки сила. У результаті якщо натяг лука завжди обмежувалося фізичним розвитком стрільця, то натяг арбалета — в основному міцністю спускового механізму.

З іншого боку, навіть легкі арбалети мали енергію пострілу до 150 Дж, проти порядку 50 Дж у луків. Можливість використовувати для натягування тятиви важіль, ноги, або хоча б вісім пальців (замість двох), дозволяла навіть при вдвічі коротшому лукові (у важільних — зазвичай 65 см, у ручних і гакових конструкцій — до 80 см) домогтися значного збільшення потужності зброї.

Болт з легкого арбалета міг мати вагу 50 г і початкову швидкість до 70 м/с. Летіли такі болти на 250 метрів і небезпечні були до 150 метрів, причому кольчуга пробивалася з 80 метрів, а поблизу пробивався і обладунок з шкіри і заліза.

Скорострільність легкого арбалета (при важільної конструкції) досягала 4 постріли в хвилину. Прицільна дальність становила 60 метрів.

У XVI—XVII століттях вживалися полегшені арбалети з невід'ємними рейковим («німецьким») коловоротом та сталевою дугою. Довжина дуги була зменшена до 80 см, а обслуга скорочена до однієї людини. Скорострільність знову була підвищена до 4 пострілів на хвилину, але початкова енергія болта вже не перевищувала 250 Дж.

Дальність польоту болта в XVI столітті не перевищувала 330 метрів. Сучасних їм обладунків ці арбалети вже не пробивали — бронебійні функції взяла на себе вогнепальна зброя, однак за рахунок збільшення початкової швидкості снаряда та удосконалення прицільних пристосувань точність пострілу стала задовільною до 80 метрів, причому на цій відстані болти були досить небезпечні.

Великою перевагою арбалета була і висока точність стрільби, порівнянна тільки з такою у нарізної зброї XVII—XVIII століть. Це досягалося не тільки зручністю прицілювання, але і тим, що тятива рухалася в одній площині зі стрілою. Крім того, як зазначалося вище, арбалет міг мати і прицільні пристосування.

Значно підвищувала точність пострілу і конструкція снаряда — найкращий стрілець стріляв точно, тільки поки користувався своїми стрілами, до яких звик. Але, таких у нього могло бути не так вже й багато, і коли лучники починали подавати з обозу казенні стріли, точність стрільби падала в рази. Короткі арбалетні болти мали істотно менш виражену «індивідуальність». Вони не тільки були куди більш стандартні, ніж довгі стріли, але і мали у меншій мірі зміщений центр аеродинамічного опору.

Арбалети в XX—XXI ст

Сучасний арбалет

Під час Першої світової війни німецькі війська використовували арбалет як гранатомет.

В XX ст. арбалети використовувалися як бойова зброя в національно-визвольних війнах, частіше всього як самостріл-пастка.

З 1950-х років почав розвиватися арбалетний спорт. Одночасно були створені бойові арбалети сучасної конструкції, які використовують останні досягнення техніки, наприклад, лазерні приціли тощо. Використовуються силами спеціального призначення.

Див. також

• Скорпіон (баліста)

Посилання

• Куша // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 802. — 1000 екз.
• Самостріл // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1677. — 1000 екз.
• Всё об арбалетах арбалетно-лучный портал
• История арбалета
• Як зробити арбалет своїми руками
• Як зробити арбалет своїми руками: інструкція та креслення