Перейти до вмісту

Байов Олексій Костянтинович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
уточнення, оформлення
Рядок 1: Рядок 1:
'''Байов Олексій Костянтинович''' (Баиов) (*[[6 лютого]] [[1871]] — †[[8 вересня]] [[1935]]) — військовий історик і теоретик, [[генерал-лейтенант]].
'''Байов Олексій Костянтинович''' (Баиов) (*[[6 лютого]] [[1871]] — †[[8 вересня]] [[1935]]) — військовий [[історик]] і теоретик, [[генерал-лейтенант]].


== Життєпис ==
Народився в [[Умань|Умані]]. Походив з родини полтавських дворян, син генерала. Закінчив Володимирський кадетський корпус у Києві, друге військове Костянтинівське училище (1890) та Імператорську військову академію в Санкт-Петербурзі (1896). Служив у Віленському військ. окрузі. 1902 призначений штаб-офіцером, завідуючим навчальної частини, управителем справ (1904–1914), водночас від 1906 — професор кафедри історії військового мистецтва [[Військова академія Генерального штабу (Росія)|Академії Генштабу]], Військово-історичної комісії з опису [[Російсько-японська війна|російсько-японської війни]]. Автор праць з історії [[Воєнне мистецтво|військового мистецтва]]. Редактор «Известий Императорской Николаевской военной академии» (1910–1914), один із засновників Російського військово-історичного товариства і редактор його журналу в 1912–1914 роках. Під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]] був генералом для доручень при командуванні 8-ю армією, начальником штабу армійського корпусу і 3-ї армії, командиром піхотної дивізії 50-го армійського корпусу. Після [[Жовтневий переворот 1917|Жовтневої революції]] 1917 очолював комісію з упорядкування історичних архівів при Комісаріаті військово-навчальних закладів Петроградського військового округу. Проте згодом воював у Північно-Західній армії генерала від інфантерії [[Юденич Микола Миколайович|Миколи Юденича]], потрапив до Естонії, де до 1926 викладав у Талліннському військовому училищі і на курсах Генштабу естонської армії. На еміграції друкувався в журналі «Часовой» та газеті «Возрождение» (Париж). За військово-теоретичними поглядами належав до «академічної школи» російського військового теоретика Г. Леєра. Був засновником «російської школи», яка стверджувала, що військова доктрина мусить мати національний характер і будуватися на вивченні російського військового мистецтва у його класичних зразках. Найповніше свої погляди виклав у праці «История военного искусства как наука» (1912). Помер у [[Таллінн]]і.
Народився в [[Умань|Умані]]. Походив з родини полтавських дворян, син генерала. Закінчив Володимирський кадетський корпус у Києві, друге військове Костянтинівське училище (1890) та Імператорську військову академію в Санкт-Петербурзі (1896). Служив у Віленському військ. окрузі. 1902 призначений штаб-офіцером, завідуючим навчальної частини, управителем справ (1904—1914), водночас від 1906 — професор кафедри історії військового мистецтва [[Військова академія Генерального штабу (Росія)|Академії Генштабу]], Військово-історичної комісії з опису [[Російсько-японська війна|російсько-японської війни]]. Автор праць з історії [[Воєнне мистецтво|військового мистецтва]]. Редактор «Известий Императорской Николаевской военной академии» (1910—1914), один із засновників [[Імператорське Російське військово-історичне товариство|Імператорського Російського військово-історичного товариства]] і редактор його журналу в 1912—1914 роках. Під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]] був генералом для доручень при командуванні 8-ю армією, начальником штабу армійського корпусу і 3-ї армії, командиром піхотної дивізії 50-го армійського корпусу. Після [[Жовтневий переворот 1917|Жовтневої революції]] 1917 очолював комісію з упорядкування історичних архівів при Комісаріаті військово-навчальних закладів Петроградського військового округу. Проте згодом воював у Північно-Західній армії генерала від інфантерії [[Юденич Микола Миколайович|Миколи Юденича]], потрапив до Естонії, де до 1926 викладав у Талліннському військовому училищі і на курсах Генштабу естонської армії. На еміграції друкувався в журналі «Часовой» та газеті «Возрождение» (Париж). За військово-теоретичними поглядами належав до «академічної школи» російського військового теоретика Г. Леєра. Був засновником «російської школи», яка стверджувала, що військова доктрина мусить мати національний характер і будуватися на вивченні російського військового мистецтва у його класичних зразках. Найповніше свої погляди виклав у праці «История военного искусства как наука» (1912). Помер у [[Таллінн]]і.


== Твори ==
== Твори ==
* Военно-географический и статистический очерк Северной Кореи. СПб., 1904;
* {{ref-ru}}Военно-географический и статистический очерк Северной Кореи. {{СПб.}}, 1904;
* Приказы графа Миниха в 1736–1739 гг. В кн.: Сборник военно-исторических материалов, вып. 14. СПб., 1904;
* {{ref-ru}}Приказы графа Миниха в 1736—1739 гг. В кн.: Сборник военно-исторических материалов, вып. 14. {{СПб.}}, 1904;
* Русская армия в царствование императрицы Анны Иоанновны: Война России с Турцией в 1736–39 гг., т. 1–2. СПб., 1906;
* {{ref-ru}}Русская армия в царствование императрицы Анны Иоанновны: Война России с Турцией в 1736–39 гг., т. 1–2. {{СПб.}}, 1906;
* Курс истории русского военного искусства, вып. 1–7. СПб., 1909–13; Военное дело в эпоху императора Павла I. В кн.: История русской армии и флота, т. 3. М., 1911;
* {{ref-ru}}Курс истории русского военного искусства, вып. 1–7. СПб., 1909–13; Военное дело в эпоху императора Павла I. В кн.: История русской армии и флота, т. 3. {{М.}}, 1911;
* Значение В. О. Ключевского для русской военной исторической науки. «Известия Императорской Николаевской военной академии», 1911, № 21;
* {{ref-ru}}Значение В. О. Ключевского для русской военной исторической науки. «Известия Императорской Николаевской военной академии», 1911, № 21;
* История русской армии: Курс военных училищ, вып. 1, СПб., 1912; Записка об инструкции отделам Императорского Русского военно-исторического общества, кн. 1. СПб., 1913;
* {{ref-ru}}История русской армии: Курс военных училищ, вып. 1, {{СПб.}}, 1912; Записка об инструкции отделам Императорского Русского военно-исторического общества, кн. 1. {{СПб.}}, 1913;
* Национальные черты русского военного искусства в романовский период нашей истории. СПб., 1913;
* {{ref-ru}}Национальные черты русского военного искусства в романовский период нашей истории. {{СПб.}}, 1913;
* Конспект по истории военного искусства России. СПб., 1914;
* {{ref-ru}}Конспект по истории военного искусства России. {{СПб.}}, 1914;
* Отзыв о сочинении Н. П. Волынского «Постепенное развитие русской регулярной кавалерии в эпоху Петра Великого». Пг., 1917.
* {{ref-ru}}Отзыв о сочинении Н. П. Волынского «Постепенное развитие русской регулярной кавалерии в эпоху Петра Великого». Пг., 1917.


== Джерела ==
== Джерела ==
Рядок 18: Рядок 19:


== Література ==
== Література ==
* Павловский И. Ф., Краткий биографический словарь. Полтава, 1912;
* Павловский И. Ф., Краткий биографический словарь. [[Полтава]], 1912; {{ref-ru}}
* Павловский И. Ф., Первое дополнение. Полтава, 1913;
* Павловский И. Ф., Первое дополнение. [[Полтава]], 1913;{{ref-ru}}
* Бескровный Л. Г. Очерки военной историографии России. М., 1962;
* Бескровный Л. Г., Очерки военной историографии России. {{М.}}, 1962; {{ref-ru}}
* Климова К. Перший військово-історичний часопис в Україні. «Військово-історичний альманах», 2001, ч. 2(3).
* Климова К., Перший військово-історичний часопис в Україні. «Військово-історичний альманах», 2001, ч. 2(3).


[[Категорія:Російські військовики]]
[[Категорія:Російські військовики]]

Версія за 17:46, 1 квітня 2016

Байов Олексій Костянтинович (Баиов) (*6 лютого 1871 — †8 вересня 1935) — військовий історик і теоретик, генерал-лейтенант.

Життєпис

Народився в Умані. Походив з родини полтавських дворян, син генерала. Закінчив Володимирський кадетський корпус у Києві, друге військове Костянтинівське училище (1890) та Імператорську військову академію в Санкт-Петербурзі (1896). Служив у Віленському військ. окрузі. 1902 призначений штаб-офіцером, завідуючим навчальної частини, управителем справ (1904—1914), водночас від 1906 — професор кафедри історії військового мистецтва Академії Генштабу, Військово-історичної комісії з опису російсько-японської війни. Автор праць з історії військового мистецтва. Редактор «Известий Императорской Николаевской военной академии» (1910—1914), один із засновників Імператорського Російського військово-історичного товариства і редактор його журналу в 1912—1914 роках. Під час Першої світової війни був генералом для доручень при командуванні 8-ю армією, начальником штабу армійського корпусу і 3-ї армії, командиром піхотної дивізії 50-го армійського корпусу. Після Жовтневої революції 1917 очолював комісію з упорядкування історичних архівів при Комісаріаті військово-навчальних закладів Петроградського військового округу. Проте згодом воював у Північно-Західній армії генерала від інфантерії Миколи Юденича, потрапив до Естонії, де до 1926 викладав у Талліннському військовому училищі і на курсах Генштабу естонської армії. На еміграції друкувався в журналі «Часовой» та газеті «Возрождение» (Париж). За військово-теоретичними поглядами належав до «академічної школи» російського військового теоретика Г. Леєра. Був засновником «російської школи», яка стверджувала, що військова доктрина мусить мати національний характер і будуватися на вивченні російського військового мистецтва у його класичних зразках. Найповніше свої погляди виклав у праці «История военного искусства как наука» (1912). Помер у Таллінні.

Твори

  • (рос.)Военно-географический и статистический очерк Северной Кореи. СПб., 1904;
  • (рос.)Приказы графа Миниха в 1736—1739 гг. В кн.: Сборник военно-исторических материалов, вып. 14. СПб., 1904;
  • (рос.)Русская армия в царствование императрицы Анны Иоанновны: Война России с Турцией в 1736–39 гг., т. 1–2. СПб., 1906;
  • (рос.)Курс истории русского военного искусства, вып. 1–7. СПб., 1909–13; Военное дело в эпоху императора Павла I. В кн.: История русской армии и флота, т. 3. М., 1911;
  • (рос.)Значение В. О. Ключевского для русской военной исторической науки. «Известия Императорской Николаевской военной академии», 1911, № 21;
  • (рос.)История русской армии: Курс военных училищ, вып. 1, СПб., 1912; Записка об инструкции отделам Императорского Русского военно-исторического общества, кн. 1. СПб., 1913;
  • (рос.)Национальные черты русского военного искусства в романовский период нашей истории. СПб., 1913;
  • (рос.)Конспект по истории военного искусства России. СПб., 1914;
  • (рос.)Отзыв о сочинении Н. П. Волынского «Постепенное развитие русской регулярной кавалерии в эпоху Петра Великого». Пг., 1917.

Джерела

Література

  • Павловский И. Ф., Краткий биографический словарь. Полтава, 1912; (рос.)
  • Павловский И. Ф., Первое дополнение. Полтава, 1913;(рос.)
  • Бескровный Л. Г., Очерки военной историографии России. М., 1962; (рос.)
  • Климова К., Перший військово-історичний часопис в Україні. «Військово-історичний альманах», 2001, ч. 2(3).
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Байов_Олексій_Костянтинович&oldid=17864041