Вікіпедія

Парнокопитні

(Перенаправлено з Оленеподібні)

Парнокопитні (парнокопи́ті[1][2], паристокопиті[3], парнопалі[4][5]), або Оленеподі́бні[5][6][7][8] — ряд плацентарних ссавців, який нараховує приблизно 356 сучасних видів у 23 родинах[9], з яких деякі, особливо з родини бикових, мають велике економічне значення для людини.

Парнокопитні
Період існування: 55.8–0 млн р. т. ранній еоцен — наш час
ЖирафаБізон американськийОлень благороднийКосаткаСвиня дикаВерблюд одногорбий
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Магноряд: Бореоевтерії (Boreoeutheria)
Надряд: Лавразіотерії (Laurasiatheria)
Клада: Scrotifera
Grandorder: Хижокопитні (Ferungulata)
Клада: Унгуляти (Ungulata)
Ряд: Парнокопитні (Artiodactyla)
Owen, 1848
Сучасні підряди / інфраряди
Вікісховище: Artiodactyla

Назви ряду

ред.

Назва Оленеподібні є відповідником наукової назви Cerviformes з типовим родом Cervus Linnaeus 1758.

Парнокопиті, паристокопитні[10], ратичні[11] — це давні назви, які вживали у минулому і позаминулому століттях, коли не знали інших тварин з віддалених континентів і поділяли всіх «копитних» на однокопитих[12] (коні), двокопитих (биків) і 4-копитих, або ратичних (наприклад, кабани). Для двох останніх груп писали «парнокопиті». У монографії І. В. Делегана зі співавторами «Біологія лісових птахів і звірів» (Львів: Поллі, 2005, 600 стор.) у змісті вказано: «Ряд Оленеподібні [ратичні, парнопалі, парнокопитні] Cerviformes seu Artiodactyla Owen, 1848». Тобто назва «парнокопиті» («парнокопитні») стоїть на останньому місці. Те саме показують й багато інших сучасних джерел з українськими назвами звірів. Не всі групи оленеподібних мають копита (наприклад, верблюд, бегемот). Прямий переклад наукової назви Artiodactyla свідчить про наявність парних пальців, а не копит (грец. ἄρτιος — «парний», грец. δάκτυλος — «палець»).

Філогенія та походження

ред.

Аналіз морфологічних ознак методами кладистики свідчить, що парнокопиті — парафілетична група. У деяких сучасних філогенетичних реконструкціях їх об'єднують разом із китоподібними та низкою вимерлих форм у надряд Cetartiodactyla (дослівно перекладається як «китопарнокопиті»). До ряду Оленеподібних відносять також родину верблюдових, яка характеризується відсутністю копит (мають звичайні пальці) і рогів (в обох статей). У зв'язку з цим родину верблюдових нерідко виокремлюють до підряду «мозоленогих» (Tylopoda), або навіть вважають такий підряд окремим від «парнопалих» рядом. Остання точка зору тепер не визнається.[13]

Як і багато інших груп ссавців, парнокопиті з'явилися впродовж раннього Еоцену (приблизно 54 мільйони років тому). За формою вони були схожі на нинішніх невеликих оленів: невисокі, коротконогі істоти, які їли листя і м'які частини рослин. На початок пізнього Еоцену (46 мільйонів років тому), три сучасні підряди вже розвинулися: нежуйні (Suina, свині), мозоленогі (Tylopoda, верблюди) і «жуйні» (Ruminantia, включаючи й родини оленевих та бикових).

Проте, оленеподібні були далекі від домінування у той час: «непарнокопиті» (предки сучасних коней і носорогів) були набагато успішнішими і значно численнішими. Представники оленеподібних (парнопалих) виживали у вузьких нішах, зазвичай у найгірших середовищах, і мабуть, у той час вони розвинули свою складну травну систему (зокрема, шлунок), що дозволило їм вижити за рахунок поживи нижчої якості.

Поява трав'янистих угруповань (луки, степи) упродовж Еоцену і їх подальше розповсюдження впродовж Міоцену (близько 20 млн років тому) привели до великих змін: трави були дуже важкі для перетравлення, і парнопалі з їх складними шлунками виявилися більш пристосованими до цього грубого корму, і скоро замінили конеподібних, як панівних на той час великих травоїдних ссавців.

Характеристика

ред.
 
Нога жирафа

Оленеподібні — це ссавці, у яких на кінцівках два середніх пальці (третій і четвертий) служать для опори, а два крайні (2-й і 5-й) переважно рудиментарні, що рідко торкаються субстрату. У них 19 (у домашніх порід менше) спинно-поперекових хребців, без ключиці, з горбкуватим або складчастим шаром емалі на корінних зубах.

Парнопалими ці тварини називаються через парне число пальців, яких у них два або чотири (вісь кінцівки проходить між 3 і 4 пальцями). Спорідненість різних груп «копитних» (унгулят) уперше помітив зоолог Річард Овен в XIX ст., який запропонував їх поділ на дві сестринські групи «парнопалі» і «непарнопалі».

Парнопалі поділяються на дві групи, які, попри загальну схожість, дуже відмінні:

  • Мозоленогі і жуйні, з другого боку, звичайно високі, мають тільки два пальця на нозі, складніші зуби, щоки, пристосовані до жорсткої трави і багатокамерний шлунок. Вони не тільки мають високорозвинуті травні системи, а й розвинули звичку жувати жуйку: випльовування частково перетвореної їжі, аби жувати її знову, і отримують максимальну можливу від цього вигоду.

Як пропонують молекулярні біологи, одна з груп парнопалих, близька до бегемотів (Hippopotamidae), стала родоначальником ряду китоподібних.

Класифікація

ред.
 
Свиня дика — представник ряду парнокопитих
 
Представники ряду парнокопитих
 
Бегемот — представних ряду парнокопитих

Примітки

ред.
  1. ↑ Парнокопитий // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ Словники України on-line. lcorp.ulif.org.ua. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 2 лютого 2017.
  3. ↑ Шарлемань, М. Ссавці. — Плазуни. — Земноводяні. — Київ : Держ. вид-во України, 1927. — С. 13.
  4. ↑ Маркевич, О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 221.
  5. ↑ а б Загороднюк І. В. Наукові назви ссавців: від описових до уніфікованих [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] — Вісник Львівського Університету. Серія біологічна. 2008. Вип. 48. С. 33-43.
  6. ↑ Гащак С. П., Вишневський Д. О., Заліський О. О. Фауна хребетних тварин Чорнобильської зони відчуження (Україна) [Архівовано 3 лютого 2017 у Wayback Machine.] — Славутич: Вид-во Чорнобильського центру з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології, 2006. — 100 с. іл. 8.
  7. ↑ Делеган І. В. Продукція м'яса сарни європейської та варіанти розподілу її між учасниками колективного полювання — Науковий вісник, 2005, вип. 15.4.
  8. ↑ Скільський І. В., Л. І. Мелещук, Тащук М. В. Ссавці південно-східної частини буковинського передкарпаття [Архівовано 4 травня 2014 у Wayback Machine.] — 2008.
  9. ↑ ASM's Mammal Diversity Database. American Society of Mammalogists (ASM). Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 29.10.2021.
  10. ↑ Терміни ухвалені Термінологічною Колегією Природничої Секції Українського Наукового Товариства // Шарлемань М. Звірі України. — Київ: Вукоопспілка, 1920. — 83 с. [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.]
  11. ↑ Загороднюк І. В. Вищі таксони ссавців у сучасній фауні України [Архівовано 11 січня 2012 у Wayback Machine.]. — Доповіді НАН України. Біологія. 1998.
  12. ↑ Однокопитий // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  13. ↑ Mammal Species of the World - Browse: ARTIODACTYLA. www.bucknell.edu. Архів оригіналу за 12 квітня 2011. Процитовано 2 лютого 2017.
  14. ↑ Spaulding, M; O'Leary, MA; Gatesy, J (2009). Farke, Andrew Allen (ред.). Relationships of Cetacea (Artiodactyla) Among Mammals: Increased Taxon Sampling Alters Interpretations of Key Fossils and Character Evolution. PLoS ONE. 4 (9): e7062. Bibcode:2009PLoSO...4.7062S. doi:10.1371/journal.pone.0007062. PMC 2740860. PMID 19774069.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  15. ↑ Groves, Colin P.; Grubb, Peter (2011). Ungulate Taxonomy. Baltimore, Maryland: Johns Hopkins University Press. с. 25. ISBN 978-1-4214-0093-8.

Джерела

ред.


  Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Парнокопитні&oldid=41860747