Претор

Пре́тор (лат. praetor, від лат. praeire — йти попереду, очолювати) — державна посада в Стародавньому Римі. У ході історичного розвитку Стародавнього Риму зміст і функції цієї посади змінювалися.

У період ранньої Римської республіки (після скасування царства) преторами іменували два вищі магістрати — консулів і диктаторів. У 367 до н. е., з часу законів Ліцинія і Секстія (Leges Liciniae Sextiae), верховний посадовець став іменуватися консулом, а термін «претор» став позначати наступну після консула посаду, при цьому його основною компетенцією стало здійснення міського правосуддя у цивільних справах. За відсутності консула преторові належала вища влада.

З 242 до н. е. стали обиратися два претори — міський претор (Praetor urbanus), що відав судовими процесами між римськими громадянами, і претор для ведення справ між римськими громадянами і чужоземцями або між самими чужоземцями (Praetor peregrinus).

В епоху принципату правотворча діяльність преторів та інших магістратів не могла зберегти свого минулого значення, оскільки посилювалася і поширювалася влада імператорів, які прагнули прибрати до своїх рук діяльність судових органів.

Утворення римських провінцій привело до появи інших посад преторів — з 227 до н. е. в Сицилії і Сардинії, а з 197 до н. е. — в обох іспанських провінціях (Ближня Іспанія і Дальня Іспанія).

При Суллі число преторів збільшилося до восьми, при Цезарі — до шістнадцяти, а за часів Римської імперії — до вісімнадцяти. За часів Імперії посади преторів вже втратили минуле значення, але слугували необхідним ступенем для заміщення цілого ряду вищих адміністративних постів і офіцерських посад на шляху до сенаторської посади. У епоху Імперії преторами називалися також вищі посадовці в містах.

Преторами у сучасній Італії називають одноосібних суддів претури — нижчої ланки італійської судової системи, якій крім судових, належить багато функцій слідства.

Див. також

• Пропретор

Посилання

• Претор // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Пакти преторські // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.