Поморяни (плем'я)
Поморя́ни, поморці, померани — західнослов'янські племена, що жили до XVI–XVII ст. в низов'ях Одри та на південному узбережжі Балтійського моря. В 900 р. межа поморянського ареалу проходила по Одрі на заході, дельті Віслі на сході та Нотеці на півдні. Дали назву історичній місцевості Померанія (по-слов'янськи Поморянія або Помор'я)[1][2].
Повість временних літ зазначає що:
«Ляхи ж, і прусси, і чудь сидять поблизу моря Варязького. По сьому ж морю сидять варяги: сюди, на схід,— до наділу Симового; по тому ж морю сидять вони на захід — до землі Англійської і до Волоської» та «Коли ж волохи найшли на слов’ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов’яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні, що] прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися] лютичами, інші — мазовшанами, ще інші — поморянами»[2].
Головними градами поморян були Щецин, Волін, Камень, Колобжег, Білогард на Західному Помор'ї, Білогарда, Слупськ та Славно у Центральному Помор'ї, Пуцьк, Гданськ та Старогард на Східному Помор'ї.
Вважається, що X столітті польський князь Мешко I включив землі поморян до складу польської держави. До 2005 р. цю концепцію підтримували опис держави Пястів в «Dagome iudex» та помилкове, як виявилося, датування острівного городища Гданська в гирлі Мотлави до Вісли на Х ст. Наразі городище в Гданську, яке вважають п'ястовським осередком управління датоване на 50-ті 60-ті рр. ХІ ст. Опис в «Dagome iudex» є дуже розмитий і згадує сусідів держави Мешка, що сягала по море. Важко щось сказати на його основі про конкретні межі держави Пястів. 2022 р. знахідки під ратушем в Гданську проасоційовано з початковим городищем Гданська Х ст, проте не відомо чи було воно під владою Мешка І[2].
Все XI ст. поморяни боролися з спробами полянських П'ястів їх підкорити. На самому початку ХІ ст. поганська реакція охопила Західне Помор’я, було ліквідовано молоде Колобжезьке єпископство. Подібні процеси розвивалися напевне і на Східному Помор’ї, але ми про це майже нічого не знаємо. Східне Помор’я було менш заселене і ближче до держави Пястів, тож воно перебувало під їх більшим впливом. Проте, як вважається за панування Мешка ІІ Помор’я звільнилося (якщо взагалі перебувало раніше) з під влади Пястів. Захопити його спробував Казимир Відновитель. Той спочатку вступив в боротьбу з самозванцем Мецлавом, що панував на Мазовії. Останнього підтримували поморяни. У цей час в хроніках з Нідеральтайх згадується перший князь Помор'я Земомисл. В цей період територія поморян поширилася на захід від Одри в землі лютичів[3]. Дякуючи допомозі воїв свого шваґра Ярослава Мудрого, Казимир побив спочатку Мецлава, а потім поморян. Землі Помор’я до кінця життя Казимира опинилися в залежності від Кракова. Цей час в принципі співпадає із датуванням конструкцій острівного городища в Гданську, з чого роблять висновок що Казимир міг його заснувати[2].
Невдалий похід Болеслава Сміливого в Чехію коло 1060 р. призвів до повстання поморян та звільнення їх з під влади Пястів. Завоювати поморян пробував також Владислав Герман. 1090 р. внаслідок брутального застосування сили він зайняв Східне Помор’я „аж по море”. Зайнявши Помор’я 1091 р. і відчуваючи що не втримає його, князь, як повідомляє Галл Анонім, наказав всі гради на Помор'ї спалити. Теоретично в цей час могло бути спалене також острівне городище у Гданську. Сліди пожежі кінця ХІ ст. дійсно зафіксовані тут археологами. Дійсно поморяни не дали шансів Герману утримати над ними владу, вирізали чи вигнали його представників. Потім вони вели запеклу боротьбу з пробами Германа відігратися. Поморяни, що перебували на більш ранній стадії феодального розвитку, виставляли велике військо, в якому служили всі чоловіки. Пясти ж застосовували переважно професійну армію, яка була меншою[2].
Проблему завоювання Помор’я вирішив Болеслав Кривоустий. 1119 р. він зайняв Східне Помор’я. Тільки з цього моменту можна говорити про стале перебування в острівному городищі Гданська княжого намісника. Болеслав переміг і першого відомого з джерел західнопоморського князя з династії грифітів Вартислава І, внаслідок чого Західне Помор'я стало ленном держави Болеслава, а сам Вратіслав І його піддані прийняли християнство[4].
У ХІІ ст. дороги Західного і Східного Помор'я розійшлися. Німці розвиваючи наступ на землі полабських слов’ян сягнули своїми впливами на Західне Помор’я[5]. На з’їзді Мерзебургу 1135 р., визнаючи зверхність імператора Лотара, Болеслав Кривоустий допустив втручання німецької церкви, а згодом і правителів, в справи Західного Помор’я. Хоча на цей час Західне Помор’я було у ленній залежності від польського володаря, вже дуже скоро вона (як перед тим землі полабських слов’ян) увійде в орбіту німецького світу[2]. З 1180-х років почав зростати німецький вплив і на землі західних поморян почали прибувати немецькі поселенці. Через руйнівні війни з данцями поморські феодали схвалювали заселення спустошених земель німцями. Згодом почався процес германізації та полонизації поморянського населення.
Натомість на Східному Помор'ї з ХІІ ст. поморяни перебували під владою спочатку намісників П'ястів, а потім незалежних поморських князів з династії Собіславичів. Найбільшого розмаху їх держава сягнула за Святополка ІІ Великого. Під час панування старшого сина Святополка і останнього з Собіславичів Мстивоя ІІ (1270-1294 рр.) Східне Помор’я перебувало в постійній боротьбі проти хрестоносців та бранденбурців. Водночас Мстивой ІІ продовжував політику батька щодо осадження в своїх володіннях німецьких колоністів. Їх князь запрошував з різних міст Німеччини, Фландрії та Брабанту. 15 лютого 1282 р. в Кемпно відбулася зустріч Мстивоя II з великопольським князем Пшемислом II, на які було обидва князі визнали один одного спадкоємцями в своїх землях. 25 грудня 1294 р. Мстивой ІІ помер у Гданську і Пшемисл II відповідно до раніше досягнутих домовленостей успадкував його володіння: самостійне князівство Східного Помор’я припинило своє існування[2].
Уникнутити асиміляції серед німців та поляків вдалося лише кашубам, що наразі налічують 300 тисяч чоловік. Натомість після Другої світової війни було депортовано до Німеччини рештки словінців, які асимілювалися з німцями.
Зі слов'янським племінним союзом поморян VII—IX століття н. е. археологами ототожнюється кендзинська культура, голанчська культура, суковсько-дзедзицька культура.
Городище в Сопоті, що зветься Замковою горою чи Пательнею і розташовується на високому післяльодовиковому пагорбі на вул. Haffnera, на відстані біля 400 м від берега Гданської затоки. Постало коло середини IX ст., а існувало до кінця Х ст. чи зламу Х та ХІ ст. В наш час на реконструйованому городищі організовано скансен.[2]
- Павинский А. И. Полабские славяне в борьбе с немцами. VIII-XII вв. — М.: Книжный дом ЛИБРОКОМ, 2015. — 178 с. — Серия «Академия фундаментальных исследований: история». — ISBN978-5-397-04989-4 (Ориг. изд.: СПб., 1871).
- Успенский Ф. И. Первые славянские монархии на Северо-Западе. — СПб.: Изд-во Слав. благотвор. комитета, 1872. — 266; XIII с.
- Херрман Йоахим. Ободриты, лютичи, руяне / Пер. с нем. Г. С. Лебедева // Славяне и скандинавы: Сб. / Под ред. Е. А. Мельниковой. — М.: Прогресс, 1986. — С. 338-359.
- ↑ Херрман Йоахим. Ободриты, лютичи, руяне.
- ↑ а б в г д е ж и Парнікоза, Іван. Українські сторінки історії Гданська та Триміста Частина 1. Замальовки з давнини. Прадідівська слава. Українські пам’ятки. Микола Жарких. Процитовано 15.06.2024.
- ↑ J. Sochacki, Relacja roczników altajskich o księciu pomorskim Zemuzile, s. 83–84.
- ↑ Książę Warcisław I.
- ↑ Любек, Гамбург, Бремен для українця. Прадідівська слава. Українські пам’ятки. Микола Жарких. Процитовано 15.06.2024.