Перейти до вмісту

Музей ван Гога

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Музей Ван Гога)

-- Про музей

[ред. | ред. код]
Музей ван Гога
нід. Van Gogh Museum
52°21′30″ пн. ш. 4°52′52″ сх. д. / 52.358333333333° пн. ш. 4.8811111111111° сх. д. / 52.358333333333; 4.8811111111111
Типхудожня галерея[1][2]
музей і інституція культури
Назва на честьВінсент ван Гог
СкладThe Mesdag Collectiond
Країна Нідерланди[1][3][4]
РозташуванняАмстердам, Нідерланди
Адреса1071DJ Паулюс Поттерстрат 7
АрхітекторГерріт Рітвельд і Кісьо Курокава
ЗасновникEmile Meijerd[6]
Засновано1973
Відкрито1973
Відвідувачі1.451.139 (2009)
ДиректорАксель Рюгер
Сайтwww.vangoghmuseum.com
Музей ван Гога. Карта розташування: Нідерланди
Музей ван Гога
Музей ван Гога (Нідерланди)
Нагороди
Мапа

CMNS: Музей ван Гога у Вікісховищі

Музей Ван Гога (нідерл. Van Gogh Museum) в Амстердамі присвячений життю і творчості нідерландського художника Вінсента ван Гога (1853–1890). Його відкрили у 1973 році.

Основу музейної колекції складають роботи, зібрані Фондом Музею Вінсента ван Гога, які належать родині художника. Це близько 200 картин, 500 малюнків, чотири альбоми з ескізами та 800 листів самого Ван Гога. Крім того, колекція включає твори з особистих зібрань Вінсента і його брата Тео: 570 японських гравюр, 1500 ілюстрацій з журналів, а також роботи сучасників художника, таких як Анрі Тулуз-Лотрек, Поль Гоген і Жорж Сера.

Відредагувала: Катерина Руденко

Музей

[ред. | ред. код]

Колекція сім'ї ван Гог

[ред. | ред. код]
Йоганна ван Гог-Бонгер

Після смерті у брата Тео ван Гога (1857—1891) залишилась велика колекція картин і малюнків, які він упродовж багатьох років отримував від Вінсента в обмін за надану йому фінансову допомогу. Також було і власне зібрання робіт знайомих йому художників і неоіпресіоністів. Тео вирішив почати утверджувати репутацію брата як художника. Але через декілька місяців, що минули з моменту прийняття такого рішення, брат художника сам смертельно захворів і у січні 1891 року, через шість місяців після смерті Вінсента, помер.

Молода вдова Тео — Йоганна ван Гог-Бонгер (1862—1925) — вирішила продовжити починання чоловіка і, будучи впевненою у значимості мистецтва ван Гога, почала піклуватися про колекцію ван Гога і зберігати її для свого сина Вінсента Віллема ван Гога (1890—1978). Поставивши перед собою мету познайомити публіку з роботами, вона почала організовувати виставки, продавати деякі картини у художні салони і колекціонерам, а також підготувала перше голландське видання листування братів Вінсента і Тео. Ця книга побачила світ у 1914 році, і у тому ж році Йоганна перепоховала тіло Тео в Овер-сюр-Уазі (Франція), де був похований його брат.

На початку XX століття зацікавлення до робіт ван Гога у світі значно зросло. Однією із найвідоміших цінителів і збирачів робіт ван Гога стала Гелена Креллер-Мюллер. Вже у 30-х роках у неї у колекції нараховувалось близько 80 полотен і 200 малюнків. Нині ці роботи знаходяться у Музеї Креллер-Мюллер у місті Оттерло (Нідерланди).

Новий музей

[ред. | ред. код]
Крило Курокави і будівля Рітвельда
Інтер'єр будівлі Рітвельда

Коли Йоганна ван Гог-Бонгер у 1925 році померла, піклування про колекцію взяв на себе її син Вінсент Віллем. З 1930 року роботи були виставлені у Міському музеї Амстердама, але постійного місця для експозиції колекція не мала. У 1962 році новостворений Фонд Вінсента ван Гога при фінансовій підтримці уряду Нідерландів зміг придбати колекцію. Фонд передав колекцію у постійне використання нідерландській державі, яка здійснила будівництво Музею ван Гога, який був відкритий у 1973 році.

У будівлі музею, спорудженій за спеціальним проєктом архітектора Герріта Рітвельда (1888—1965), полотна із сім'ї ван Гог формують ядро постійної експозиції. Повністю малюнки із колекції виставляються дуже рідко з причини їх крихкості і старості. Але в обох колекціях гравюр, представлених в музеї, регулярно демонструється вибірка, що складається із малюнків і гравюр.

З причини постійно зростаючого інтересу до творчості ван Гога і планів окрім робіт ван Гога організувати ще і виставки з мистецтва XIX століття, у 1999 році було відкрито нове виставкове крило. Проєкт його був розроблений японським архітектором Кісьо Курокавою (1934—2007) У виставковому крилі, з його напівкруглою формою, щороку проходить від трьох до п'яти виставок, об'єднаних темою мистецтва, тим чи іншим чином пов'язаного з ван Гогом і його часом.

Будівля Рітвельда (постійна колекція):

  • R0 (Нульовий поверх). На цьому поверсі знаходяться гардероб, музейна крамниця, інформаційне бюро, музейне кафе і представлена частина колекції.
  • R1 (Перший поверх). На цьому поверсі знаходиться велика колекція робіт ван Гога, організованих у хронологічному порядку.
  • R2 (Другий поверх). Другий поверх відведений під тимчасові експозиції на різні тематики: від реставраційних досліджень до робіт на папері.
  • R3 (Третій поверх). На третьому поверсі представлені вибрані роботи із колекції витворів мистецтва 19 століття, багато з яких тісно пов'язані з творчістю ван Гога.

Крило Куросави (тимчасова колекція):

  • KO (Нульовий поверх).
  • K1 (Перший поверх)
  • K2 (Другий поверх)
Вінсент ван Гог
«Автопортрет», 1887
полотно, олія
Вінсент ван Гог
«Спальня», 1888
полотно, олія
Вінсент ван Гог
«Соняшники», 1889
полотно, олія
Вінсент ван Гог
«Квітучі мигдалеві дерева», 1890
полотно, олія

Наукові дослідження

[ред. | ред. код]

Колекція Музею ван Гога є джерелом для вивчення і дослідження. Консерватори, реставратори і дослідники працюють у тісній співпраці, для того щоб зберегти колекцію, вивчити її і представити до уваги публіки. Підготовлювані публікації відображають сучасний стан справ і дають короткий огляд останніх відкриттів і знахідок. Дослідницькі проєкти, які часто проводяться у співпраці з міжнародними дослідницькими інститутами, зміцнюють репутацію музею, як міжнародного експертного центру, що вивчає XIX століття у цілому, а зокрема життя і творчість Вінсента ван Гога.

Послуги відвідувачам

[ред. | ред. код]

У музеї є звуковий супровід для дорослих і дітей, а також мультемидійний тур. Для груп можуть бути організовані екскурсії. Група складається максимум з 15 чоловік. Для дітей відкрита художня майстерня, а також є аудіо-тур для дітей. Діти також можуть відсвяткувати свій День народження у музеї.

Кожної першої неділі місяця проводяться лекції для всіх бажаючих дізнатися більше про Вінсента ван Гога. Лекції проводяться в аудиторії і є безкоштовними для відвідувачів музею. Увечері кожної п'ятниці Музей ван Гога відчинений до 22:00. Щовечора у п'ятницю крісла для відпочинку, відеопроекції, жива музика, ді-джеї і бар перетворюють центральний хол музею у місце для розваг і зустрічей.

Музейна крамниця прпопонує широкий асортимент книг про ван Гога і про XIX століття, а також плакати, пам'ятні канцелярські товари і сувеніри. Прибуток музейної крамниці жертвується на розширення колекції музею. Також діє музейне кафе.

У музеї заборонено торкатися до експонатів. Забороняється фотографувати, здійнсювати кінозйомку, а також звуко- і відеозапис. Парасолі та великі сумки мають бути залишені у гардеробі. Паління заборонене у всій будівлі.

Колекція Месдага

[ред. | ред. код]

З 1990 року Музей ван Гога також здійснює керівництво Колекції Месдага у Гаазі. Цей музей знаходиться у колишньому будинку і ательє художника Генріка Віллема Месдага (1831—1915) і містить колекцію його робіт. Ця колекція XIX століття представлена у неформальній обстановці. У музеї виставлені основні роботи таких французьких живописців, як Жан-Франсуа Мілле, Шарль-Франсуа Добіньї і Гюстав Курбе, а також нідерландських майстрів, серед яких Йоган Гендрік Вайсенбрух, Антон Мауве, Йозеф Ісраелс.

Бібліотека і документація

[ред. | ред. код]

Бібліотека Музею ван Гога містить інформацію про життя і творчість Вінсента ван Гога і про образотворче мистецтво періоду з 1800 по 1920 роки. Бібліотека розташована за адресою: площа «Museumplein», будинок 4, Амстердам. У самому фізичному приміщенні бібліотеки зібрана також і документація. Відділ документації збирає, зберігає і розшифровує документи, які тим чи іншим чином мають відношення до робіт, що знаходяться у колекції Музею ван Гога. Серед документів відділу знаходиться перписка членів сім'ї ван Гог.

Колекція

[ред. | ред. код]

Основне ядро колекції складає власність Фонду Музею ван Гога. Вона складається із 200 полотен і близько 500 малюнків, чотирьох альбомів із начерками і 800 листів самого художника. До неї також входять роботи із приватного зібрання Вінсента і його брата Тео, включаючи 570 японських гравюр, 1500 ілюстрацій до журналів, а також роботи знайомих художників, серед яких Анрі Тулуз-Лотрек, Поль Гоген і Жорж Сера. Окрім цього, музей активно займається придбанням робіт, що датуються з 1830 по 1914 роки. В основному у колекції представлені такі напрямки, як імпресіонізм, постімпресіонізм, неоімпресіонізм і символізм.

Окрім цього, музею вдалося придбати деякі дуже цінні колекції. У 1996 році до музею передано колекцію Бонгера, що надійшла у користування Нідерландської держави. Це зібрання робіт, серед яких, окрім інших, картини Оділона Редона, Анрі Тулуз-Лотрека і Еміля Бернара, раніше належало Андрісу Бонгеру, другу Тео ван Гога і брату його дружини. У 2002 році за допомогою Фонду Вінсента ван Гога музею вдалось придбати колекцію, що складається більше ніж з 800 графічних робіт художників — членів товариства «Набіс» (Пророки).

Едуард Мане
Пірс в Булонь-сюр-Мер, 1868
полотно, олія
Клод Моне
Млини у Вестзайдерфелді, 1871
полотно, олія
Шарль Лаваль
Автопортрет, 1888
полотно, олія
Анрі Тулуз-Лотрек
Афіша до «Le Missionnaire», 1894
літографія

Література

[ред. | ред. код]
  • Roelie Zwikker, Marie Baarspul. Van Gogh Museum Guide. — Van Gogh Museum Enterprises B.V., 2009. — p. 96.

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. а б archINFORM — 1994.
  2. https://www.vangoghmuseum.nl/en/art-and-stories/art
  3. https://www.architectuur.org/bouwwerk/441/Vincent_Van_Gogh_Museum.html
  4. https://www.architectuur.org/bouwwerk/315/Uitbreiding_Van_Gogh_Museum.html
  5. а б https://whichmuseum.nl/museum/van-gogh-museum-amsterdam-181
  6. https://www.jstor.org/stable/40383355