Томас Ліготті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Томас Ліготті
ПсевдонімCharles Miguel Riaz, Frank Santino
Народився9 липня 1953(1953-07-09)[1][2][3] (71 рік)
Детройт, Мічиган, США
ГромадянствоСША
ДіяльністьПисьменник
Alma materWayne State University
Мова творівАнглійська
Роки активності1981- тепер. час
ЖанрФантастика жахів, Химерна фантастика, Темне фентезі
Сайт: ligotti.net

Томас Ліготті (нар. 9 липня 1953) — американський письменник жахів . Його твори ґрунтуються на кількох літературних жанрах, зокрема химерній фантастиці, і були описані критиками як твори філософського жаху, часто оформлені в оповідання та повісті в традиціях готичної літератури .[4] Світогляд Ліготті в його художній і науково-популярній літературі описується як песимістичний і нігілістичний .[4][5] The Washington Post назвала його «найкраще збереженою таємницею сучасної літератури жахів».[6]

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Ліготті розпочав свою професійну письменницьку кар'єру на початку 1980-х років з оповідань, опублікованих у малотиражних американських журналах. Він був редактором Grimoire з 1982 по 1985 рік[7] У 2015 році перші дві збірки Ліготті, Songs of a Dead Dreamer і Grimscribe: His Lives and Works, були перевидані в одному томі Penguin Classics як Songs of a Dead Dreamer і Grimscribe .[8] Майкл Калія з The Wall Street Journal написав про перевидання, що «письменник жахів Томас Ліготті збирається увійти в американський літературний канон. Penguin Classics опублікувала збірку оповідань пана Ліготті, що зробило його одним із 10 живих письменників, включаючи Томаса Пінчона та Дона ДеЛілло, серед сотень, які видавництво опублікувало у США»[9] . Роботи Ліготті отримали високу оцінку від The New York Times Book Review,[10] Los Angeles Review of Books,[11] The Washington Post[12] і The New Yorker[13] Терренс Рафферті протиставляє Ліготті Стівену Кінгу, зауважуючи: «Кінгу, великому конферансьє, потрібна історія, як коміку потрібен жарт, і коли він не може його подати, він помирає (у розумінні коміка). Однак Кінг — майстер жахів. Коли натхнення немає, він має техніку для того, щоб підробити його. Томас Ліготті — майстер іншого порядку, практично іншого виду. Він, мабуть, не міг би підробити його, навіть якби спробував, а він ніколи не намагається. Він пише як втілення жаху»[10]

Ліготті співпрацював з музичною групою Current 93 над альбомами In a Foreign Town, In a Foreign Land (1997, перевиданий 2002), I Have a Special Plan for This World (2000), This Degenerate Little Town (2001) і The Unholy City (2003), усі випущені на лейблі Durtro Девіда Тібета . Тибет також опублікував кілька обмежених видань книг Ліготті у Durtro Press. Крім того, Ліготті грав на гітарі під час запису Current 93 до збірного альбому Foxtrot, кошти від якого пішли на лікування алкоголізму музиканта Джона Баланса .[14]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Серед своїх улюблених письменників він назвав Томаса Бернхарда, Вільяма С. Берроуза, Еміля Чорана, Володимира Набокова, Едгара Аллана По, Джакомо Леопарді, Семюеля Беккета, Франца Кафку та Бруно Шульца . Г. Ф. Лавкрафт також є важливим автором для Ліготті: кілька оповідань, зокрема «Секта ідіотів», містять явні посилання на Міфи Ктулху Лавкрафта, а збірка «Останній бенкет Арлекіна», була присвячена Лавкрафту. Крім того, на нього вплинули Елджернон Блеквуд, М. Р. Джеймс і Артур Мекен, автори фільмів жахів fin de siècle, відомі своєю витонченістю та наслідками космічного та надприродного у своїх історіях.[4] Він також знаходився під впливом таких філософів, як Артур Шопенгауер і Пітер Вессель Цапфе .[4]

Ліготті більшу частину свого життя страждав від хронічної тривоги та ангедонії ; це були визначні теми в його творчості.[4] Ліготті уникає явного насильства, типового для деяких недавніх фільмів жахів, віддаючи перевагу створенню тривожної, песимістичної атмосфери за допомогою тонкощів та повторення. Ліготті заявив, що надає перевагу коротким оповіданням, аніж довгим, і як читач, і як письменник[4], хоча він написав повість « Моя робота ще не закінчена» (2002)[15]

Походження Ліготті на три чверті сицилійське, на чверть польське, генетична комбінація, як він любить думати, "сприяла химерності моєї уяви та тому, що називають її «універсальністю». Він каже, що розповіді його польської бабусі, хоч і не жахливі, «познайомили мене з давнішим і дивнішим світом, котрий я коли небуть знав би, і це зіграло, коли я почав писати оповідання через багато років».[16]

У 1971—1973 роках Ліготті навчався в громадському коледжі округу Мейкомб, а в 1978 році закінчив Університет штату Вейн[17] Протягом 23 років Ліготті працював помічником редактора в Gale Research (нині Gale Group), видавничій компанії, яка випускає компіляції літературних (та інших) досліджень. Влітку 2001 року Ліготті залишив роботу в Gale Group і переїхав на південь Флориди. Політично він ідентифікує себе як соціаліст .[18][19]

Вплив

[ред. | ред. код]

У 2003 році Wildside Press опублікувала The Thomas Ligotti Reader: Essays and Explorations, збірку есе про творчість Ліготті під редакцією Даррелла Швейцера .

Письменник Джефф Вандермеєр написав численні твори, що вихваляють творчість Ліготті, включаючи вступ до видання Penguin Classics Songs of a Dead Dreamer and Grimscribe.[20][21][22]

У 2014 році телесеріал HBO «Справжній детектив» привернув увагу деяких шанувальників Ліготті через схожість песимістичної, антинаталістської філософії, яку розділяв у перших кількох епізодах персонаж Раста Коула (роль якого зіграв Меттью Мак-Конагей), і власного філософського песимізму Ліготті та антинаталізм, особливо виражений у «Змові проти людської раси» . Після звинувачень у тому, що діалоги персонажа Коула у «Справжньому детективі» були вилучені із «Змови проти людської раси»,[23][24] сценарист серіалу Нік Піццолатто підтвердив у The Wall Street Journal[25][26][27] що Ліготті, разом із кількома іншими письменниками та текстами у жанрі дивних надприродних жахів, справді вплинули на нього. Піццолатто сказав, що вважає "Змову проти людської раси " «неймовірно потужним твором».[27] На тему крутих детективів він запитав: «Що може бути більш крутим, ніж світогляд Ліготті чи [Еміля] Чорана?»[27]

Твори Ліготті та Юджина Такера вплинули на альбом 2021 року The Nightmare of Being ґетеборзького мелодичного дез-метал-гурту At the Gates .[28]

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Адаптації

[ред. | ред. код]

Графічні романи

Нагороди

[ред. | ред. код]

Список літератури

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  2. ↑ NooSFere — 1999.
  3. ↑ Каталог фантастичної літератури Вежетті
  4. ↑ а б в г д е Interview with Thomas Ligotti — web interview from Published in The New York Review of Science Fiction Issue 218, Vol. 19, No. 2 (October 2006).
  5. ↑ Thomas Ligotti. Dark Moon Rising. Архів оригіналу за 29 вересня 2007.
  6. ↑ Blurb from Ligotti's The Nightmare Factory.
  7. ↑ Schweitzer, Darrell, ред. (2003). The Thomas Ligotti Reader. Holicong, PA: Wildside Press. с. 178.
  8. ↑ Ligotti, Thomas (2015). Songs of a Dead Dreamer and Grimscribe. New York, NY: Penguin Classics. ISBN 978-0143107767.
  9. ↑ Calia, Michael (21 вересня 2015). Penguin Classics to Publish Ligotti Stories. The Wall Street Journal.
  10. ↑ а б Rafferty, Terrence (29 жовтня 2015). Stephen King's 'The Bazaar of Bad Dreams' and More. The New York Times Book Review.
  11. ↑ Clune, Michael W (27 січня 2016). Loving the Alien: Thomas Ligotti and the Psychology of Cosmic Horror. Los Angeles Review of Books.
  12. ↑ Dirda, Michael (27 жовтня 2015). Michael Dirda's picks for Halloween chillers: Get ready to be grossed out. The Washington Post.
  13. ↑ Bebergal, Peter (29 жовтня 2015). The Horror of the Unreal. The New Yorker.
  14. ↑ Smith, Richard (11 грудня 2004). Obituary: John Balance. The Guardian. Архів оригіналу за 10 January 2014.
  15. ↑ Ligotti, Thomas (2002). My Work is Not Yet Done. Poplar Bluff, MO: Mythos Books. ASIN B003U2ENPI.
  16. ↑ An Interview with Thomas Ligotti Born to Fear. The Teeming Brain. 23 лютого 2015. Процитовано 2 березня 2017.
  17. ↑ Thomas Ligotti (24 листопада 2009). Teatro Grottesco. Ebury Publishing. с. 3–. ISBN 978-0-7535-2517-3.
  18. ↑ Author Thomas Ligotti. The Damned Interviews. 16 липня 2011. Архів оригіналу за 16 липня 2011.
  19. ↑ Hall, Tina (2015). The Damned Book of Interviews (англ.). Crossroad Press.
  20. ↑ Jeff VanderMeer (13 серпня 2014). Thomas Ligotti 101: A Guide to the Cult Writer Now Linked to True Detective. Vulture. Процитовано 8 жовтня 2020.
  21. ↑ Ligotti, Thomas (6 жовтня 2015). Songs of a Dead Dreamer and Grimscribe. London: Penguin Classics. с. xiv. ISBN 978-0143107767.
  22. ↑ Jeff VanderMeer (5 жовтня 2015). The Legacy of Thomas Ligotti. Jeff VanderMeer. Процитовано 8 жовтня 2020.
  23. ↑ Todd Leopold (8 серпня 2014). 'True Detective' writer accused of plagiarism - CNN.com. CNN. Процитовано 26 травня 2016.
  24. ↑ Davis, Mike (4 серпня 2014). Did the writer of "True Detective" plagiarize Thomas Ligotti and others?. Lovecraft eZine. Процитовано 26 травня 2016.
  25. ↑ Calia, Michael (30 січня 2014). The Most Shocking Thing About HBO's 'True Detective'. WSJ Speakeasy.
  26. ↑ The Arkham Digest: Interview: Nic Pizzolatto, creator/writer of HBO's True Detective. Arkhamdigest.com. Процитовано 26 травня 2016.
  27. ↑ а б в Calia, Michael (2 лютого 2014). Writer Nic Pizzolatto on Thomas Ligotti and the Weird Secrets of 'True Detective'. WSJ Speakeasy.
  28. ↑ At the Gates: The Nightmare Of Being. Pitchfork.com. 8 липня 2021. Процитовано 14 серпня 2021.
  29. ↑ Ligotti, Thomas (Robert) 1953- - Contemporary Authors, New Revision Series | HighBeam Research. 24 вересня 2015. Архів оригіналу за 24 вересня 2015.
  30. ↑ Rhysling Anthology and Awards: 1986. Sfpoetry.com. 8 листопада 2003. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 19 вересня 2015.
  31. ↑ а б в World Fantasy Awards - Complete Listing. Worldfantasy.org. Архів оригіналу за 15 жовтня 2013. Процитовано 19 вересня 2015.
  32. ↑ а б в г д Horror Writers Association - Past Bram Stoker Award Nominees & Winners. Horror.org. 15 червня 2000. Процитовано 18 жовтня 2019.
  33. ↑ The Locus Index to SF Awards: British Fantasy Awards Winners By Year. Locusmag.com. Архів оригіналу за 24 квітня 2002. Процитовано 19 вересня 2015.
  34. ↑ :: ihg :: International Horror Guild :: ihg ::. Horroraward.org. Процитовано 19 вересня 2015.
  35. ↑ HWA announces 2019 Lifetime Achievement Award winners Owl Goingback and Thomas Ligotti. Процитовано 17 квітня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Томас_Ліготті